СЛОВНИЧОК ЧИТАЧА

Літературне читання 4 клас – О. Я. Савченко – Освіта 2015

СЛОВНИЧОК ЧИТАЧА

Абза́ц – 1) відступ управо в першому рядку рукописного чи друкованого тексту; 2) частина тексту між двома відступами.

Абонеме́нт – відділ у бібліотеці, де читачам видають книжки додому.

Автор – творець тексту, картини, приладу тощо.

Акрові́рш – вірш, у якому перші літери кожного рядка, прочитані зверху вниз, утворюють слово або вислів.

Анота́ція – коротка характеристика книжки або її частини.

Ба́йка – короткий, найчастіше віршований,

твір повчального змісту. У байках в образах тварин, рослин, різних предметів висміюються людські вади. Автора байок називають байкарем.

Бібліоте́ка – слово грецького походження: бібліо – “книга”, тека – “сховище”: 1) зібрання книг; 2) заклад, що видає книжки для читання, а також приміщення, де розміщено такий заклад.

Вірш – короткий поетичний твір, який відзначається особливим ритмом: римуванням рядків.

Гумористи́чні тво́ри – твори, у яких доброзичливо, необразливо висміюються якісь вади, вчинки людей або тварин.

Діало́г – розмова, яку ведуть дві особи.

Дові́дник – книга,

у якій зібрано короткі точні відомості з певної галузі знань.

Друка́рня – підприємство, де виготовляють різну друковану продукцію (книги, журнали, газети тощо).

Енциклопе́дія – видання, яке містить найістотніші відомості з усіх галузей знань чи будь-якої однієї.

Епі́тет – образна ознака, що розкриває істотну характеристику предмета чи явища.

Журна́л – видання, присвячене різним галузям знань або адресоване читачам певного віку, яке друкується раз на місяць або частіше чи рідше.

За́га́дка – короткий опис істот, предметів, явищ, які треба впізнати, відгадати. Загадка спонукає побачити характерні ознаки істоти, предмета, явища. Загадки є народні та літературні.

За́голо́вок – назва твору, розділу, теми.

Зміст – 1) те, про що розповідається у творі; 2) перелік розділів, тем, назв творів, які є у книзі, із зазначенням сторінок.

Ілюстра́ція – наочне відображення художником змісту твору (малюнки, схеми).

Ка́зка – народний або літературний (авторський) твір про вигадані, часто фантастичні події.

Казка́р – особа, яка складає казки.

Кни́га – з’єднані в одне ціле друковані або рукописні аркуші.

Картоте́ка – зібрання карток з назвами творів і прізвищами авторів.

Ката́лог – перелік творів, які є в бібліотеці, складений у певному порядку (за алфавітом, за темами).

Колиско́ві – пісні, якими присипляють дитину.

Ко́ло чита́ння – 1) книги, журнали, газети, які читає особа; 2) твори на певну тему.

Коля́дки – давні календарно-обрядові пісні, пов’язані із зимовими святами (Новий Рік, Різдво та інші).

Леге́нда – твір-переказ про події, факти, людей, оповитий казковістю, фантастикою, який завершується, як правило, повчальним висновком.

Міф – стародавня оповідь, що відображає уявлення давніх людей про виникнення світу, богів, фантастичних істот, людей, дива.

Науко́во-худо́жнє оповідання – пізнавальний твір, у якому доступно, з елементами художнього стилю, розповідається про досягнення науки, техніки, культури.

Небили́ця – твір, у якому описано те, чого в житті не буває.

Обкла́динка – покриття книги переважно з паперу, яке тримає і захищає сторінки книги. На обкладинці вміщено найважливіші відомості про книгу (автор, назва, видавництво).

Оповіда́ння – невеликий за розміром розповідний художній твір, здебільшого про одну чи кілька подій у житті людей, тварин, які відбуваються протягом нетривалого часу.

Паліту́рка – тверда обкладинка книги (з картону, тканини, шкіри).

Пере́каз – 1) усне оповідання про визначні події, знаменитих людей; 2) відтворення змісту прочитаного (усне чи письмове).

Підру́чник – навчальна книга.

П’є́са – твір, у якому зміст передано через розмови дійових осіб. П’єси читають за ролями і розігрують як вистави на сцені.

Пі́сня – словесно-музичний твір, призначений для співу (вірш, покладений на музику). Є пісні народні та літературні.

По́вість – прозаїчний твір, більший за обсягом, ніж оповідання, у якому зображено кілька подій із життя літературних героїв.

Порівня́ння – художній засіб, що полягає в зіставленні чи протиставленні одного предмета або явища з іншим для того, щоб глибше розкрити, яскравіше змалювати його.

Прислі́в’я – короткі влучні народні вислови повчального характеру, часто римовані.

При́тча – невелике усне оповідання повчального характеру про якусь життєву пригоду, що утверджує перемогу добра, справедливості.

Псевдоні́м – вигадане ім’я або прізвище, яким користується автор замість справжнього власного прізвища.

Ри́ма – суголосне закінчення слів у віршованих рядках.

Скоромо́вка – жартівливий вислів, складений із важких для швидкої вимови слів.

Ти́тульна сторі́нка – перша сторінка книги, на якій зазначено: прізвище автора, назва книги, місто, рік видання, видавництво. Слово титул походить з латинської мови й означає – “назва”.

Фо́рзац – аркуш паперу, який з’єднує основну частину книги з обкладинкою.

Шрифт – форма написання літер, цифр.

Хрестома́тія – книга для читання, у якій зібрано тексти з певного предмета чи теми.

Відповіді на загадки: бурулька: вода; Місяць; ніч; туман і Сонце; капуста; блискавка; вітер; дощ; картопля (с. 22).

При оформленні підручника використано репродукції художніх робіт відомих українських художників:

Павла Волика, Костя Лавра,

Марії Приймаченко,

Василя Чебаника.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


СЛОВНИЧОК ЧИТАЧА


слухала лисичка солов'я
СЛОВНИЧОК ЧИТАЧА