Скорочено “Ттри листки за вікном” Шевчука

Вічність несита, коли не завдає жалю

А я, як був, так і тепер подорожній.

де викладено передмову Турчиновського до читальника

Перепрошую тебе, дорогий читальнику, за те, що забираю час, який ти міг би вжити на господарювання, на прогулянку по саду, а коли любиш працю, на догляд того саду. Але мова сьогодні до того, кого захопив неспокій і хто шукає свого саду не у речах матеряльних, а в іншому, чого прагне неупокорена душа. Такі на цій землі волею божою теж навіщось творяться, і їхнє покликання жити і дороги, наче їжу, через себе перепускати.

Зрештою, такою неупокореною душею, признаюся щиросердно, є і я, тож у цій бесіді з тобою, дорогим читальником, шукаю собі товариша і співбесідника; хай не знаю я тебе і в якому часі житимеш, маю в тобі невідхильну потребу.

Насамперед хочу оповісти одну невелику історію. Повернувшись із церкви, спочивав я по трудах своїх у садку, коли ж побачив, що назустріч мені простує якийсь юнак. Був він добрий на вроду і мав розумні очі. Підійшов під благословення і перепросив мене, що завітав так нагло, але давно прагне зі мною зустрічі й хоче дещо запитатися. Я хитнув головою і запросив гостя сісти в затінку великої яблуні на травяній

лаві.

Питай, сину мій, сказав я. Але передусім: хто ти такий і назви мені своє імя.

Він схилив голову, і щоки йому покрив легкий румянець. Я придивився до нього: про щось нагадував мені цей юнак, далеке й призабуте.

Назвати себе не штука, сказав він. Але чи потрібно це вам?

Він зирнув на мене, і був той погляд ніжний і сумовитий. Так ми й дивилися якийсь час один на одного, ніби впізнавали. Сонце пробивалося крізь гілля яблуні й обкидало мого співрозмовника світлими латками; мені здалося, що торкнулося мого серця щось тонке і давно знайоме найніжніша лапка, котра чіпає ще ніжнішу павутину. Ця музика прозвучала в глибині мого єства сумно й приглушено юнак таки мене схвилював.

Прийшов до вас, отче, сказав він, здалеку, прочувши про вашу мудрість.

Не люблю похвальби, тому промовчав.

Кажуть, пережили ви чимало пригод, перш ніж осісти тут, повів далі той молодик. Отож мене цікавить таке: чи були ті пригоди конче вам потрібні й пожиточні і чи не ліпше упокоритися душею відразу, осівши й заходившись біля корисного діла?

Гострою колючкою дряпнуло мене те запитання, але на вуста лягла спокійна всмішка.

Хто зна спроквола проказав я. Не так усе на світі просто. Один хоче вчинити так, як кажеш ти, сину мій, а інший навпаки. Іншому покладено перейти не одну біду й пережити безліч пригод, щоб дійти до того-таки спокою й миру душевного.

Молодик світив супроти мене гострим, напруженим поглядом.

Осівши відразу, сказав він, ви могли б учинити більше добра. Чи не було зайвою тратою сили ваше неупокорення? Чи блукання ваше не те, що звуть манівцями?

Біля нас важко прогув джміль, і я провів його поглядом. Стало мені навіть гаряче, і я скинув бриля, поклавши його на коліно.

Кожен із нас приходить у світ неоднаково, сказав я. Один знаходить собі призначене, ледве продерши очі, Всі немовлята схожі, але на кожному осібний карб, бо в кожного своя доля: один міщанином стане, а другий землю оратиме. Ще один царем, а інший попом. Войовником чи майстровим. Кожен віднайде собі житло й дружину. Але з-поміж тих певних вирізняються ще непевні. Над ними запалюється дальша зірка, бо все Їхнє наступне життя стає чомусь смугою найрізноманітніших пригод і трафунків.

Юнак повернувся боком до мене й дививсь кудись у далечінь, де сонце синило простір і де мерехтів у тій просині невеликий гайок. Його профіль малювався на зеленому тлі, і я знову придивився до нього пильніше. І вдруге повернулося те, що відчув передусім, торкнула павутину найніжніша лапка, і смуток, теплий і щедрий, залив мені серце, аж затремтіло воно в грудях. Щоб не виказати хвилювання, я зняв із коліна бриля і почав роздивлятися його; в одному місці солома порвалася, і я торкнув прорву пальцем.

Що хочеш запитати мене ще, сину? мовив я.

Юнак здригнувся. Швидко встав і вклонився мені.

Перепрошую, отче, сказав наче й занепокоєно, а може, кудись і поспішаючи.

Ні за що перепрошувати, мовив я: чомусь не хотілося, щоб юнак ішов геть. Можеш питати все, що заманеться.

Я спитав усе, мовив юнак. Сердечно вам дякую.

Тоді дозволь запитатись і в тебе, зупинив його, бо аж поривався йти. Ветхий я вже й недобачаю добре. Чи не зустрічалися ми з тобою раніше?

Авжеж! загадково відказав юнак.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Скорочено “Ттри листки за вікном” Шевчука


патріотичні мотиви в поезіях тараса шевченка
Скорочено “Ттри листки за вікном” Шевчука