Складнощі долі

Розглядаю зображення письменника на фото різних років і зважаю на одну деталь: він ніде, навіть на юнацьких фото, не зображений усміхненим. А його герої і сміються, і навіть регочуть до нестями. І читач, перечитуючи його твори, теж сміється. Ось як буває… Пригадується ще один сумний факт його біографії: він помер самотнім дідусем у маленькій кімнаті, самотнім і нікому не потрібним. От що таке доля.

У таких випадках приходять сумні думки щодо долі письменника взагалі. Як ми любимо шанувати письменників після їх смерті! От саме після смерті,

а не за життя. І чим більше часу минає після смерті, тим більше шануємо та говоримо красиві слова про його внесок у розвиток літератури. І зовсім не переймаємося тим, що, можливо, цій талановитій людині не було кому подати кухлика води, принести шматочок хліба або хоча б закрити очі. Це наше лицемірство?

Наша черствість?

Як співставляти вивчення творів письменника з його особистістю? На мою думку, ми робимо велику помилку, коли на рівні хронологічної інформації оцінюємо того чи іншого письменника, і зовсім не звертаємо особливої уваги на те, як жилося йому, як велося, чи мав друзів, родичів. А якщо ні, то чому. От я запитую

себе, як сталося, що Іван Семенович був самотнім?” Чому нікого не було поруч?

Мабуть, є якісь пояснення. Але мене вони не влаштовують. Тому що, напевне, кожен письменник потребує поваги й пошанування не лише на рівні літературно-критичних статей, але й дієвої підтримки й поваги.

У цьому сенсі життя Івана Семеновича Нечуя-Левицького є показовим.

Пригадуються його описи пейзажів з різних творів, зокрема з “Кайдашевої сім’ї”. Яка чутлива, ніжна й вразлива душа ховалася за цим суворим і неусміхненим виразом обличчя! Як тонко й талановито він міг помічати деталі в характерах своїх героїв! А вони ж такі різні.

Наприклад, образ бунтівливого й благородного водночас Миколи Джері і дріб’язкових та зовсім позбавлених благородства Карпа чи старого Кайдаша. А таке проникливе описання внутрішнього світу жіночих персонажів як Нимидора з “Миколи Джері” чи Мотрі або Мелашки з “Каидашевої сім’ї”! Це ж такі реальні й такі несхожі образи, але як уміло це зробив письменник.

Він жив там, серед своїх героїв, переживав усі складні й тяжкі події їхнього життя, а сам у реальному житті лишався самотнім.

Та все ж, на мою думку, він обрав єдино правильний шлях спілкування з навколишнім реальним світом на багато років уперед – це спілкування через свої твори, через своїх героїв, і, мабуть, не переймався тим, як і коли його оцінить прийдешнє покоління: він просто виконував свою місію.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Складнощі долі


розповідь про рослину ромашку
Складнощі долі