СИНОПСИС
СИНОПСИС, чи коротке зібрання од різних літописців про початки слов’яно-російського народу” (перше віщання у Лаврській друкарні 1674 р., всього більш як 25 перевидань) опублікований із благословення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля (деякі вчені вважають його і автором). У науковій термінології давніх греків “синопсис” – виклад в одному загальному огляді у стислій формі, без детальної аргументації й теоретичних роздумів певного предмета чи якоїсь конкретної галузі знання. Синопсис є новим етапом у розвитку давньоукраїнської
“Синопсис” складається з 110 розділів; це короткий нарис східнослов’янської історії від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст. Перші 11 розділів оповідають про Ноя та його трьох синів (Сіма, Хама та Яфета), походження слов’ян від Яфета; за ними йдуть розділи про вольності і землі слов’янські, які їм
У праці поєднано особливості давньоруської традиції літописного викладу і новітні спроби розповісти про історичні події з огляду на нові суспільно-історичні та культурні обставини, зокрема в контексті прагматичного тлумачення історії у бароковій манері.
Актуальність порушених питань, широкий часовий діапазон зв’язно, лаконічно та стисло висвітлюваних подій, довершена літературна форма, цікава розповідь, введення до тексту сказань і крилатих висловів, адресованість широкій аудиторії – все це зробило “Синопсис” однією з найпопулярніших історичних книг XVII ст. Вона мала велике поширення не лише в Україні, Білорусі, Росії, а й в усьому православному світі, перекладена грецькою та латинською мовами і до XIX ст. слугувала посібником з історії.
Літ.: Дорошенко Д. Огляд української історіографії. Прага, 1925; Чистякова Е. В. Синопсис // Вопр. истории. 1974. № 1; Історія української літератури: У 2 т. К., 1987. Т. 1.
Г. Усатенко





СИНОПСИС
сочинение о спортсмене на английском
Related posts:
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, Д. Чижевський. Ніхто...
- СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН СЛОМИНСЬКИЙ (СЛОНИМСЬКИЙ) ГЕДЕОН (р. і м. нар. невід. – 1772 р., м. Київ) – церковний та освітній діяч. Навчався в Києво-Могилянській академії, де його вчителем був Симон Тодорський. У 1745 р. – професор поетики, а...
- Пам’ять слова (Значення літописання для нащадків) Літопис… Літописець… Літописання… Вслухаймося, як звучать ці слова. Про що нам розповідають? Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом “літ” – років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі....
- І. Нечуй-Левицький майстер пейзажу І. Тонке природжене чуття природи – характерна риса творчої особистості І. Нечуя-Левицького. ІІ. І. Нечуй-Левицький – видатний “артист зору”. 1. Повість “Микола Джеря” – майстерне змалювання письменником української природи. а) Опис річки Раставиці . б)...
- Роман історичний Роман історичний – роман, в основу якого покладено історичний сюжет, що відтворює у художній формі певну епоху, певні історичні події. В ньому поєднані історичні факти та особи з фактами та особами вигаданими. Справжнім творцем жанру...
- АРХИВ ЮГО-ЗАПАДНОЙ РОССИИ “АРХИВ ЮГО-ЗАПАДНОЙ РОССИИ” – 35-томне видання історичних документів, матеріалів, літературних пам’яток ХІV – XVIII ст. Повна назва “Архив Юго-Загіадной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящєй при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе”. Виходив у...
- Літописання на Русі Історики пов’язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов’янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі...
- СЕЛУНСЬКИЙ АРСЕНІЙ СЕЛУНСЬКИЙ АРСЕНІЙ (рр. нар. і см. невід.) – давньоукраїнський письменник XV ст. Автор паломницького твору “Слово о бытие Іерусалимском”. Біографічних відомостей немає, крім його власного свідчення: “Се аз, раб божій Арсеней, смиренний діакон Селуня града,...
- СИМАРГЛ СИМАРГЛ – бог вогню. Один з найголовніших персонажів української міфології. На думку вчених, ім’я С. – іранського, тобто – оріанського, походження. (За В. Демидчиком)....
- Послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…” заповіт Т. Шевченка нащадкам Послання “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм…” – заповіт Т. Шевченка нащадкам І. Викривальний характер поезії Т. Шевченка. ІІ. Пророцтво поета. 1. Упевненість у силі народу. 2. Віра в перемогу й торжество справедливості....
- КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1837, посад Крюково, передмістя Кременчука – 11.10.1881, Піза, Італія) – український і російський філолог – славіст, історик, археолог, етнограф. Народився в сім’ї чиновника дворянського походження. Закінчив Полтавську гімназію (1853), згодом – Московський університет...
- ЗНО – Тест № 2 1. “Повість минулих літ” – це А епічний твір про роки князювання Ярослава Мудрого. Б белетристична повість про давні часи. В історична і літературна пам’ятка, у якій історичні події викладено у формі літературних творів різних...
- Літописи як історико-художні твори монументального стилю Літописання займає особливе місце в літературі Київської Русі. Літописи – це історичні твори, в яких розповідь велася за роками (“літами”). Кожен народ пам’ятає свою історію. Багато відомостей і спогадів про минуле знаходимо в народних переказах,...
- Збірник історично-філологічного відділу “Збірник історично-філологічного відділу” – книжкове видання з історії, літературознавства, мовознавства, етнографії, митецтвознавства, фольклористики, що виходило у Києві (1921-31, ВУАН) у вигляді окремих монографій, Всього з’явилося 106 чисел. Серед наукових студій, що стосувалися історії української літератури,...
- ЗБІРНИКИ ЗБІРНИКИ – рукописні (іноді друковані) книги, складені з матеріалів найрізноманітнішого змісту й походження (перекладних і оригінальних). Містять історичні твори, біблійні уривки, повісті, житія, повчання, проповіді, апокрифи, легенди, притчі, байки, афоризми, прислів’я, приказки, вірші, пісні й...
- Глаголиця Глаголиця – давня система слов’янського письма. Назва етимологічно пов’язується із словом “глаголь”, тобто “слово”. Були спроби вивести її джерела з візантійського курсиву (В. Ягіч), з коптського письма (П. Фортунатов), з комбінації елементів грецького курсиву, уставу...
- З історії походження рідного міста З історії походження рідного міста На уроках історії я довідався про походження мого рідного Харкова. По-різному науковці тлумачать походження назви міста. Існує переказ, нібито першого тутешнього козака-поселенця звали Харком (зменшена форма від Харитона). Від його...
- Шляхи мистецтва “Шляхи мистецтва” – літературний журнал Головполітосвіти. Виходив 1921-23 у Харкові. Редагували журнал В. Еллан, Г. Коцюба, В. Коряк. Вийшло п’ять номерів. Часопис мав розділи: поезія, красне письменство, мистецька трибуна, бібліографія, мистецька хроніка. Друкувалися поезії Юліана...
- Етимологія Етимологія (грецьк. etymologia, від etymon – справжнє значення слова і logos – слово, вчення) – встановлення походження слова; науково-дослідна процедура розкриття походження й історії розвитку звукової форми та значення слова чи морфеми, а також результат...
- ПИПІН ОЛЕКСАНДР ПИПІН ОЛЕКСАНДР (06.04.1833, Саратов – 09.12.1904, Петербург) – російський історик літератури і фольклорист. О. Пипін – представник культурно-історичної школи у літературознавстві. Академік Петербурзької АН з 1896 р. Професор Петербурзького університету (з 1860), активний співробітник журналів...
- Літопис як історична й літературна пам’ятка Історія залишила нам літописи – найдавніші пам’ятки про життя наших предків. Це і Іпатіївський літопис, і “Повесть временных лет”, “Літопис Київський” та “Галицько-Волинський літопис”… Такі перші пам’ятки – це найдавніший вид історично-мемуарної прози, що містять...
- ЛЕГЕНДА ЛЕГЕНДА Скарбниця народної творчості невичерпна, її жанрове розмаїття не обмежується казками і міфами. Прислів’я і приказки, пісні і балади, загадки і шванки (німецькі середньовічні анекдоти) – це тільки частина того, що створили народи за свою...
- Єресь Єресь (від грецьк. aireais – особливе віровчення) – вчення, що вступають у протиріччя з панівним віровченням, не виходячи при цьому за межі релігійного світогляду; відступ від загальноприйнятих поглядів, правил, положень. В Україні виникають у XIV-XV...
- ЗАКРЕВСЬКИЙ МИКОЛА ЗАКРЕВСЬКИЙ МИКОЛА (псевд. – М. Шагінян; 21.06.1805, Київ – 10.08.1871, Москва) – історик, фольклорист, етнограф, археолог, лінгвіст. За походженням із полтавських дворян. Після пожежі в місті та смерті батька (1811) родина Закревських опинилася в скрутному...
- Хто ми й куди йдемо – Велесова книга “Хто ми й куди йдемо” “Я присвячую цю книгу Богу Велесу, вищій силі, яка нас захищає”. Ця присвята на дощечці 2 невипадкова, тому що Бога Велеса слов’яни вважали своїм заступником у господарській діяльності: він навчив...
- ДІВОВИЧ СЕМЕН ДІВОВИЧ СЕМЕН (рр. нар. і см. невід.) – письменник другої половини XVIII ст. Походив із давнього козацького роду на Стародубщині. Вихованець Київської академії і Петербурзького академічного університету. Був перекладачем Генеральної військової канцелярії в Глухові та...
- БІЛОЗЕРСЬКИЙ ВАСИЛЬ БІЛОЗЕРСЬКИЙ ВАСИЛЬ (1825, х. Мотронівка, тепер у складі с. Оленівки Борзнянського р-ну Чернігівської обл. – 04.03.1899) – громадський і літературний діяч, журналіст. Брат Ганни Барвінок (Білозерської-Куліш) і М. Білозерського. Народився в небагатій дворянській родині колезького...
- Уявлення давніх слов’ян про природні стихії І. Відображення в міфах уявлень первісної людини про навколишній світ. ІІ. Головні боги, яким поклонялися давні слов’яни. ІІІ. Портрет славетного Дажбога – родоначальника русів-українців. ІV. Кінь Дажбога. V. Півень – божий вісник. VІ. Значення Дажбога...
- ОРІХОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ (ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН) ОРІХОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ (ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН) (1513, с. Оріховці Перемишльської округи – 1566). З 1526 до 1543 р. навчався в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському та Болонському університетах, де здобув прекрасну гуманітарну освіту, оволодів латинською, давньогрецькою та давньоєврейською мовами....
- Обрядові пісні Обрядові пісні – народні поетичні твори, які супроводжують родинні (весілля, похорон) та календарні (колядки, гаївки-веснянки, русальні, купальські, жнивні) обряди. О. п. мають давнє походження. Як і самі обряди, пройшли складні історичні трансформації, зазнали різних нашарувань,...