Символічний зміст образу собору

“Собор ще повен далекою музикою, гримить обвалом літургій, перелунює православними месами, вік ще повен гріхами, у яких тут каялись, і сповідями, і сльозами, і екстазом людських поривів, надій”. Такою вперше ми бачимо й чуємо цю споруду, яку не вдалося знищити часові. І грандіозну споруду роману Олеся Гончара теж не вдалося зруйнувати – твір існує, він цікавить і бентежить уяву. Просте українське селище Зачіплянка зробилося вмістилищем “величної культової споруди”.

Цей собор, “один із тих велетів тисячолітніх”, може слугувати

не лише для церковних відправ: за часів занепаду релігійної свідомості він може бути хоча б орієнтиром для тих, хто шукає “досі нерозгадані формули вічної краси”. А недалеко від собо­ру – металургійний завод, де зовсім інше життя, де годі шукати тієї вічної краси.

Треба згадати, що величезна кількість творінь стародавніх зодчих була просто знищена. І навіть не час тут попрацю­вав, а людська байдужість. Собор, змальований у романі Олеся Гончара, міг би стати центром духовного єднання українців. А замість того він став руїною.

Саме звідси бере свій поча­ток складна символіка твору: собор – руїна й

собор – ду­ховний дар пращурів. І саме звідси бере початок складна й гостра конфліктність “Собору”, яка так налякала радянсь­ких критиків.

“Німотна музика собору, музика отих гармонійно піднятих у небо бань-куполів – вона для тебе реально існує, ти здатен її чути, хоча інші, здається, до неї глухі”. Таку нечутну музику може грати лише руїна, напоєна часом. По-різному ставляться зачіплянці до собору, але ніхто не може заперечити однієї притаманної споруді якості – величі у повному розумінні цього слова.

У соборі можна влаштувати клуб або зберігати в ньому комбікорм, але одвічна сутність споруди від того аж ніяк не постраждає.

Символ завжди складний, бо часто означає те, що од­ним словом і не назвати. Але ж є в собору й ще одна місія, яку неважко збагнути. Це місія свідка почуттів і справ людських.

Століттями височить він над землею людей, і, мабуть, тому багато що навколо здається безладним, пустим, непотрібним, Це – ще одна небезпека, яку являє собор для тих, хто прагне вкрасти в людей їхню історію. Кожний свій вирок собор оголошує з точки зору історичної пам’яті, яка береже всі, навіть найдрібніші події.

Олесь Гончар зробив майже неможливе: в образі собору він поєднав духовне і матеріальне, як це зробили колись “мудрі й дужі майстри”, звівши стрімкі стіни й величні купелі-бані, які здатні сягнути неба – лише хрести на них поверніть.

Собор був зведений скоро після зруйнування Січі, і козаки вклали в нього всю тугу за навіки втраченою волею, зробили його своєю святинею. Та недоброю буває посмішка часу: не лише святинею довелося побувати собору, а й складом комбікорму, і просто “безхозним об’єктом”. Проте це було вже в XX столітті, коли не дуже цінувалися символи, тим більш символи волі й лицарської слави предків. І тут письменник виводить ще один пласт символіки роману: “Собо­ри душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!” – палко закликає Олесь Гончар.

Якщо в душі немає нічого святого, то душа перетворюється на руїну. Нехтування найсвітлішими почуттями чимось нагадує вживання наркотиків – чим далі, тим більше звикаєш до зміненого стану своєї свідомості. “Не жаль”, “байдуже”, “ні до чого” – такі слова все частіше починає народжувати така от ущент зруйнована душа.

У кінці шістдесятих років XX століття “Собор” було надруковано в одному з “товстих” літературних жур­налів. Але ті, хто тримав кермо “літературного процесу”, дуже швидко схаменулися: дуже багато заборон, існуючих на той час, насмілився порушити Олесь Гончар. Вирішили піти тореним шляхом: було організовано ша­лене цькування роману. “Собор” був покладений на по­лицю й лише майже через два десятки років дійшов до широкого загалу читачів. І лише через два десятки років стала зрозумілою глибока символіка роману: здається, усі події, які сталися протягом цього часу, удалося передчути письменникові. Тепер ми вільно говоримо про проблеми, лише намічені письменником, і здатні робити для себе відповідні висновки.

Так стається з кожним визначним твором: здається, що події роману продовжуються, переростають рамки друкованої сторінки і входять безпосе­редньо в наше життя, де завжди повинне залишатися місце для найголовнішої споруди – собору.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Символічний зміст образу собору


вірш тичина 3 клас
Символічний зміст образу собору