Символ життя й Батьківщини

Поезія А. Малишка “Пісня про рушник” нагадує мені монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб висловити любов до рідної матусі, подяку за її любов і турботу:

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала.

Вражає те, як авторові вдалося у невеликому за розміром творі вмістити стільки тепла та ніжності до наиріднішої у світі людини. На життєвих дорогах героя супроводжує вишитий матір’ю рушничок, який став його оберегом, додавав сил, наснаги у важкі часи, бо

…на ньому цвіте росяниста доріжка! І зелені луги, й солов’їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої.

На українських рушниках зазвичай широка гама кольорів, але переважають у них два кольори: червоний і чорний. Здавна відомо, що червоний означає любов, а чорний – печаль. Бо саме з таких складових, як любов і щастя, радість і журба, злети й падіння складається людське життя.

Ці почуття органічно поєднуються, переплітаються, як нитки на маминому рушничкові.

Я

візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов. Читаючи вірш, ми розуміємо, що поет любив свою матір, свій рід, свою Україну. Мені здається, що рушник для ліричного героя є своєрідним символом “українськості”: адже у ньому закодовані наирідніші для кожного українця поняття.

Недарма “Пісня про рушник” стала народною, її люблять і часто співають. Думаю, що її дуже важко перекласти на іншу мову.

Мені дуже подобається “Пісня про рушник” своєю ліричністю, задушевністю, теплом, мелодійністю. А ще тому, що змушує замислитись над вічним, оспівує найпрекрасніші почуття: любов до батьківського дому, до рідного краю, до матері. Думаю, ця пісня завжди чаруватиме слухачів своєю неповторною красою.