Сила духу за віршем “Минають дні, минають ночі…”
Кожен твір Тараса Шевченка – окремий світ. Це окремий настрій, окрема символіка, навіть окрема філософія. Але водночас це частина великої життєвої прав-норамного зображення тогочасного життя українців, хай яким сумним воно нездавалося, цілісна життєва філософія. Це філософія людини сильної духом, людини, бачить несправедливість і не може миритися з нею. “Минають дні, минають ночі…” – один з найвідоміших творів Шевченка. Але, б разів його не було прочитано, скільки б разів його не було вміщено у підручниках і хрестоматіях, зрештою,
Вже перший рядок, ніби то “звичайний”, зачаровує: у самій формі тексту місться його зміст. Минають дні, минають ночі, минають дні, минають ночі… І так нескінченності. Бо саме життя нескінченне, бо нескінченно плине час.
Життя нескінченне, але водночас існує тільки у одній-єдиній миті теперішнього часу “тут-і-зараз”. І якщо цю мить втрачено, змарновано, якщо не з відповідальністю використано, то втрачено все. Бо дні, які минають, ніколи повернуться.
Ця поезія, здавалося б, не містить
Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої, Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої!
Коли я прочитав ці рядки, в голові зароїлося безліч думок. Що робить звичайна людина, коди їй здасться, що світ несправедливий, що настала чорна смуга. Людина галасує, що є сили: “Дайте мені спокій!” Я думаю, багато хто підпишеться під ним “дайте мені спокій”. Виявляється, є люди, які найбільшим злом вважають оцей “спокій” – примарний спокій як втілення пасивності, бездіяльності. І хотілося б сказати, що кожен має керуватися цими рядками у своєму житті, кожен має заперечувати бездіяльність духу і “гнилою колодою” по світу не валятись.
Але насправді, не кожному це під силу. Добре це чи погано, але далеко не кожен спроможний знайти в собі сили па такого ставлення до власної долі й власного життя. Мабуть, це природно. Мабуть, так влаштована людина, тобто звичайна людина. Мені здасться, що ці рядки здатен щиро вимовити один із мільйонів.
Але ж саме “один із мільйона” і творить долю народу, і бореться проти несправв ливості, і має таку силу духу, аби не миритись і не коритись попри все.
Коли сучасні читачі стверджують, що поезія Шевченка відображає реалія, яка давно не існує, що вона застаріла і має цінність хіба у межах історії літератури, окрім щирого обурення, я завжди має бажання показати таким горе-читачам вірш. Якщо прочитати цей текст, тобто прочитати не сукупність літер на папері, а зміст , – ці власне переживання ми побачимо у цих рядках, точніше, поміж ними.
Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше – спати, спати І спати на волі.
Варто пам’ятати ці рядки. Бо дійсно, чи не страшно, чи не соромно, маючи усі умови, усі права і свободи, все ж не використовувати їх на добро собі та світові. Люди, які прагнуть, аби їм “дали спокій”, чомусь забувають, вони втратять повагу сучасників і пам’ять нащадків.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Сила духу за віршем “Минають дні, минають ночі…”
емма андієвська казка про яян
Сила духу за віршем “Минають дні, минають ночі…”