Шістдесятники
Шістдесятники – творче молоде покоління 60-х XX ст., сформоване в період тимчасового “потепління” радянського режиму, осудження сталінізму та часткової реабілітації деяких представників “розстріляного відродження”. Виникнувши спочатку у вигляді культурницького руху (Клуб творчої молоді в Києві, 1959; “Пролісок” у Львові, 1961 тощо), це явище невдовзі перетворилося на опозицію владним структурам, набуло загальнонаціонального значення. Найповніше, найяскравіше воно проявилося у літературі, що зазнала оновлення художніх форм, патетики романтизованого гуманізму, пожвавлення неонародницьких тенденцій та усвідомлення тяглості національних цінностей. Подіями тих літ стали неординарні дебюти І. Драча, М. Вінграновського, В. Симоненка, В. Голобородька та ін. пЬетів. Творче покоління ПІ. не обмежується одним десятиліттям. До них належать автори, які ввійшли в літературу у 50-ті (Д. Павличко, Ліна Костенко) або розкрили можливості свого таланту на межі 60-70-х (Б. Олійник, В. Забаштанський). Термін ПІ. стосується також представників інших літературних родів та жанрів – прозаїків Є. Гуцала, В. Дрозда, В. Міняйла, Гр. Тютюнника, Вал. Шевчука та ін., літературних критиків та літературознавців І. Дзюбу, І. Світличного, Михайлини Коцюбинської, В. Іванисенка та ін., публіцистів В. Чорновола, Ю. Бадзя та ін. В межах Ш. не спостерігалося ні стильової, ні ідейної одностайності. Коли одна їх частина сподівалася на ілюзорне оживлення соціалістичного реалізму, поділяла комуністичні догми, то інша – вивільнилася з-під їх засилля, знаходячи художні цінності на іманентній основі мистецтва, несумісній з імітатлітературою. Це властиве творчості В. Голобородька, М. Воробйова, С. Вишенського, М. Григоріва, В. Кордуна – представників т. зв. “київської школи”. Стосується це і творчості дисидентів (В. Стус, І. Світлйчний, І. Калинець, М. Осадчий, Є. Сверстюк та ін.), переважна більшість яких на початку 60-х входила до гурту І. Світличного, що відразу став культурним та духовним осередком відроджуваного українства. Тут відновлювалася не лише етногенетична пам’ять, обстоювались не тільки високі естетичні критерії, а й закладалися принципи гуманістичного змісту та національного значення, які викристалізувались у діяльності Гельсінської спілки (1976), готували грунт для проголошення незалежної України. Тому дисиденти зазнавали постійних репресій, а “в’язнична поезія”, за словами М. Осадчого, стала “альтернативною до офіційної літератури соціалістичного реалізму”. Творчість Ш. мала вплив і на представників старшого покоління, зумовлюючи оновлення їхнього доробку (М. Рильський, М. Бажан, Л. Первомайський, А. Малишко, І. Муратов та ін.).




(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Шістдесятники
звинуватити легко зрозуміти важко
Related posts:
- Ідеалізація Ідеалізація (фр. idealisation, від ideal) – спосіб наукового пізнання, один із видів абстрагування, що полягає у створенні таких об’єктів, які не існують у реальному житті, але мають свої прообрази (точка в математиці, ідеальний газ у...
- Deus ex machina “Deus ex machina” (лат. бог із машини) – драматургічний прийом в античних трагіків, коли розв’язка твору здійснювалася божеством, спущеним на кін за допомогою спеціальної підйомної машини: так роз’яснювався зміст подій, запобігалася катастрофа, визначалася доля дійових...
- Відтворення долі покоління сучасників у поезії Лермонтова Вважається, що ознакою великого таланту митця є його вміння відтворити епоху, в якій він живе. Ця ознака повною мірою стосується творчості М. Ю. Лермонтова. За недовге творче життя поет зумів окреслити долю сучасного йому покоління....
- Езопівська мова Езопівська мова (за ім’ям давньогрецького байкаря Езопа, VI-V ст. до н. е.) – замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Термін запровадив М. Салтиков-Щедрін...
- НОВІТНЯ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА РОЗВИТОК української літератури XX століття – явище досить складне й суперечливе. До якого б періоду ми не звернулися – чи то етапу розстріляного Відродження, чи то часів “відлиги” і притаманних їй оновлення та пожвавлення творчих...
- Хронологія Хронологія (грецьк. chrоnos – час і logos – слово, наука) – допоміжна історична дисципліна, що встановлює точні дати історичних подій, документів, фактів літературного життя, творчої і видавничої історії літературних творів. І. Франко надавав великого значення...
- Апофеоз Апофеоз (грецък. apotheosis.- обожнення} – власне урочисте прилучення до божественної громади. В античні часи до її складу обиралися засновники колоній, герої Пелопонеської війни, соратники Олександра Македонського та й він сам, пізніше – в римську добу...
- Озерна школа “Озерна школа” англійських поетів-романтиків – напрям в англійській поезії на межі XVIII-XIX ст.., представники якого (У. Вордсворт, С.-Т. Колрідж, Р. Сауті) мешкали в Озерному краї, спромоглися, заперечуючи раціоналістичний догматизм класицизму та Просвітництва, здійснити оновлення англійської...
- Відтворення долі покоління сучасників у поезії Михайла Лєрмонтова Російський співає, у творчості якого відбились тенденції романтичного й реалістичного напряму. У віршах , поемах , романі “Герой нашого години” відчутна зосередженість автора на внутрішньому світі ліричного героя, у центрі – проблема особистості. “Герой нашого...
- Ілюстративність у літературі Ілюстративність у літературі (лат. illustro – освітлюю, роз’яснюю) – надужиття в художній літературі зображально-описовими елементами, які покликані унаочнювати, конкретизувати певну думку, ідеологічну доктрину чи партійну програму. І. – своєрідний прояв белетризації, тенденційності літератури. У 50-60-ті...
- Літературний вплив Літературний вплив – явище в літературному процесі, суть якого полягає в переході естетичної інформації від одного письменника (течії, напряму) до іншого; одна з форм літературної взаємодії, міжнаціональних літературних зв’язків. Л. в. – результат творчих контактів,...
- Дидактична література Дидактична література (грецьк. didacticos – повчальний) – повчальні твори, яким надається художня форма для легшого сприйняття і засвоєння філософських, релігійних, морально-етичних та інших наукових знань, ідей. До Д. л. належать твори різних усталених жанрів: проповіді,...
- Агітаційна версифікація Агітаційна версифікація (лат. agitatio – спонукання до чогось) – актуальні вірші політичного гатунку, адресовані загалу, один з яскравих різновидів соціальної заангажованості поезії. Покликані донести до свідомості найширших народних мас певну ідею у спрощеній заримованій формі,...
- Заангажована література Заангажована література (фр. litterature engagee, від engager – запрошувати, наймати) – література, перейнята пафосом суспільно-політичної, громадянської чи національної проблематики. З. л. – прояв соціальної відповідальності митця за результати своєї творчості. Ідею заангажованості особи в суспільстві...
- Літературне хуторянство Літературне хуторянство – примітивне, провінційне розуміння завдань та специфіки літератури, відсторонення її від магістральних ліній світового письменства, втілення хворобливої меншовартості українства. Для нього властиве зловживання літературними штампами, версифікаторство, епігонство, протистояння оновлювальним віянням у мистецтві. Небезпідставно...
- Радянська література Радянська література – література радянського періоду, яка грунтувалася на засадах так званого творчого методу соціалістичного реалізму. Певним відповідником терміна “Р. л.” був термін “література народів СРСР”. Проте якщо в літературі народів СРСР критики знаходили “ідейно...
- Позитивний персонаж (Герой) Позитивний персонаж (Герой) – дійова особа твору, персонаж, який є носієм авторського кредо (образ Сомка у романі П. Куліша “Чорна рада”, Володька та Матвія Довбенків у романі У. Самчука “Волинь”). У фольклорі, давній українській літературі,...
- УНАНІМІЗМ Унанімізм (франц. unanimisme, від unanime – одностайний) – літературна течія у французькій літературі початку XX століття, що об’єднала представників французької літературної молоді. Справжнім лідером течії був Жюль Ромен. Саме йому належать два основні маніфести унанімізму:...
- Світогляд і творчість Світогляд і творчість – традиційна для вітчизняного літературознавства постановка проблеми про визначальний вплив світогляду на ідейну спрямованість художніх творів і сутність літературно-мистецьких напрямів. Соціологізоване літературознавство 30-х XX ст. доводило, що письменник може успішно творити тільки...
- Які літературні течії набули свого розвитку в XX ст.? Література XX ст. вражає своїм розмаїттям. Наприкінці XІX ст., розчаровуючись у тимчасових ідеалах та засобах їх художнього втілення в літературних творах, письменники майже повністю відмовляються від творчого методу, що дістав назву критичного реалізму. До початку...
- ЗАПОЗИЧЕННЯ Однією із форм літературних зв’язків є запозичення, тобто творче перенесення сюжетної схеми, обставин, характерів героїв, композиції образів, мотивів тощо із однієї художньої системи до іншої. При цьому нові твори, які з’являються в такому випадку, мають...
- Які етапи розвитку реалізму? Історія реалізму надзвичайно багата. Залежно від епохи змінювалося уявлення про нього. Тому існує кілька підходів до визначення початків реалізму. Одні літературознавці вважають, що елементи реалістичного письма наявні вже в давні часи в таких жанрах народної...
- Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати...
- Неореалізм Неореалізм – стильова течія в українській літературі, яка виявила себе у 20-ті XX ст., зокрема у творчості Г. Косинки, В. Підмогильного, Є. Плужника, Б. Антоненка-Давидовича, у 60-70-ті – у Гр. Тютюнника та ін – Поставши...
- ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО Традиція – це передавання художнього досвіду від одного покоління письменників до іншого, його творче переломлення в історії культури. У світовому літературному процесі є традиції інтернаціональні, які виявляють себе в багатьох окремих національних літературах, виходять із...
- Життя та творчість Ернеста Міллера Гемінгвея І. Родина Гемінгвея. ІІ. Перші кроки. ІІІ. Початок творчості. ІV. Проблема “загубленого покоління” у творчості Гемінгвея. . Тут автор зображує трагедію людей, чиє життя скалічила війна. Його герой Джейк Барнс, життєвою програмою якого є індивідуалізм.)...
- Літературні маніфести Літературні маніфести (лат. manifestus – очевидний, відкритий) – публічне проголошення одним або групою письменників своїх естетичних засад, платформ, завдань і намірів. Термін увійшов у вжиток у XIX ст., вживається в різних народів з неоднаковою частотою....
- Українська література XX ст., або Новітня українська література Українська література XX ст., або Новітня українська література – література, формування якої починається з помежів’я ХІХ-ХХ ст. зумовлена появою письменника нового типу естетичної свідомості, котрий згармоніював критерій краси з критерієм правди (М. Коцюбинський, В. Стефаник,...
- Критичний реалізм Критичний реалізм Найвизначнішою особливістю другого періоду розвитку нової української літератури є зародження й утвердження в ній критичного реалізму. Принципи критичного реалізму – правдивість деталей, типових характерів і типових обставин – вперше найповніше виявились у творчості...
- ІСТОРІОГРАФІЯ ЛІТЕРАТУРНА Історіографія літературна (від грец. ιστορία – розповідь про минуле і γράφω – пишу) – допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадження знань з основних літературознавчих дисциплін – теорії літератури, історії літератури й...