Що користі людині придбати весь світ, якщо вона втрачає власну душу?

Роздум за твором О. Вайльда “Портрет Доріана Грея”. Оскар Вайльд – один із тих письменників, які неймовірно цікавлять мене не тільки, як творці художнього тексту, а й як особистості. Непересічність цієї постаті вражає вже тому, що, створивши свою особливу художню манеру – естетизм – цей письменник втілив її не тільки в прозу, а й у життя. Оскар Вайльд заперечував прямолінійну дидактичність літератури чи її ілюстративний відносно історії характер.

Він вважав, що твір, мистецтво, краса є первинними. І краса, саме мистецтво є самоціллю

художнього твору. Власне, виходячи з таких засад, О. Вайльд створив прекрасні прозові твори, вони мали, мабуть, ще більший повчальний зміст, ніж ті, які створили письменники і прямою орієнтацію на дидактику в літературі.

“Портрет Доріана Грея” – роман, що поєднує у собі елементи реалістично – вигаданого, втім, він дуже близький до дійсності. Юнак Доріан, захоплений портретом, який написав його знайомий художник Холлуорд, вигукує: “От якби портрет змінювався, а я завжди міг лишатися таким, який є!” І його бажання дивним чином здійснюється: портрет старіє, а Доріан залишається юним і прекраснім. Проте

не все так просто: не тільки старість відображується на портреті, а й пороки, які з часом оселяються у колись такій чистій душі Доріана. Хлопець маришує з лордом Генрі.

Лорд Генрі, якого всі називають “Принцом парадок”, є своєрідним відображенням особистості самого Вайльда. У вуста лорда Генії автор вкладає свої численні блискучі афоризми й певні елементи власного світогляду. Під впливом лорда Генрі, Доріан починає обертатися у світських колах, його життя, особливо ж те, що замість нього змінюється і старіє портрет, уже впливає на душу юнака.

Протягом багатьох років, які зображено у романі досить стисло, проте ж мовисто, Доріан все більше захоплюється власною красою і з якимсь дивним цікавленням спостерігає за руйнуванням власної душі. Він закохується в Сибілу Вейн, але його необачні дії призводять до її самогубства. Лорд Генрі радить юнакові не лити сльози – і перша нотка жорстокості з’являється на прекрасному портреті.

Далі колись чиста, подія до грецького бога, Доріан, як кажуть, котиться по скісній: він виявляється здібним навіть на вбивство – того самого Холлуорда, який колись був його тооваришем. Поступово портрет перетворюється на відображення огидної старої людини обличчя якої не приховує всіх пороків, що містяться в душі все ще прекрасного Доріана. Він, перепробувавши усе, здавалося б, доступне людині , нудьгує і нудить від власні життя. Доріан вирішує, що портрет – це сумління, яке треба знищити, бо важким видається його тягар навіть для такої бездушної людини.

Він кидається на портрет із ножем – і слуги знаходять тіло старого і пошматований портрет.

Власне, твір Оскара Вайльда – своєрідний інтелектуальний роман, притча. Автор довів концепцію естетизму до межі, до крайності, але цим заперечив власний естетизм. Адже лорд Генрі вважав будь-який злочин гарним, та її взагалі, нібито підкидаючи мораль, утім мав власну, але мотивону парадоксально й дотепно.

Краса є найвищою цінністю, – це головна теза естетизму й усього життя Вайльда. Чи він заперечив не своїм твором, як може комусь здатися? Звісно просто краса – річ набагато ширша, ніж самі зовнішні риси.

Це не тільки зовнішність, а й думки, слова, дії, вчинки.

Пропагуючи естетизм, О. Вайльд стверджував, що не буває книжок моральних та аморальних, бувають тільки погано й добре написані. Наскільки я можу судити як читач, “Портрет Доріана Грея” – книжка неймовірно добре написана, цей твір увібрав у себе усі риси винайденого Оскаром Вайльдом естетизму, що, не заважає роману бути по-справжньому повчальним.




Що користі людині придбати весь світ, якщо вона втрачає власну душу?


малюнок до вірша слухала лисичка солов я
Що користі людині придбати весь світ, якщо вона втрачає власну душу?