Щастя як основна категорія етики Г. С. Сковороди
Григорій Савич Сковорода своє етичне вчення спрямовував на практичні поради, які вкажуть людині шлях до щастя. Саме проблеми щастя займають центральне місце у творчості, мислителя. Цій темі присвячено значну частину збірки “Басни Харьковскіе” і цикл філософських праць: “Разговор пяти путников о истинном счастії в жизни”, “Кольцо”, “Розмова, звана алфавит, чи Буквар світу”.
Сковорода пов’язує щастя з народною мудрістю, визначенням природних нахилів людини, реалізацією їх у “сродній праці”. На його думку, “сродная
Шляхом самопізнання людина визначає свої нахили і вподобання, починає займатись лише улюбленою працею, одержує задоволення від неї самої і її результатів. “Закон сродності” філософ вважав основним чинником перебудови існуючого суспільства.
Загального щастя, на думку Сковороди, можна досягти лише завдяки працьовитості, а праця с внутрішньою потребою кожної людини. Творча праця сприяє формуванню в людині кращих моральних рис. У трактаті “Розмова, звана алфавит, чи Буквар світу” філософ так доводить цю думку: “Некоторый молодчик
Причину “несродності” Сковорода бачив у бажанні людей зайняти найкраще “місце під сонцем”, одержати якомога більше матеріальних благ, здобути славу, почесті, привілеї. На думку філософа, невідповідність обраного способу життя здібностям завдає шкоди не лише людині, а і державі: “Откуду суеверія, лицемерія и єресі?.. Где раченіе сладчайшій дружби? Где согласіе дражайшаго мира? Где живость сердечного веселія? Кто безобразит и растлевает всякую должность? – Несродность. Кто умерщвляет науки и художес-тва? – Несродность. Она каждому званію внутреннейшій яд и убійца… Йди лучше паши землю или носи оружіе, отправляй купеческое дело или художество твоє. Дєлай то, к чему рожден…”
Ще одним шляхом до щастя, на думку Сковороди, є любов. Це найкраще людське почуття, адже “…любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує? Любов – це початок, середина і кінець, альфа і омега”. Але істинна любов не в багатстві, а в спорідненості душ і доброчесності.
Літературно-естетичні погляди Г. С. Сковороди розкриваються як в літературно-художніх творах, так і в філософських. “В певному розумінні можна сказати, що його філософія за своєю суттю естетична, а мистецькі твори – філософічні”. Про це свідчать життєві принципи філософа, його прагнення зробити життя кращим, поєднавши в ньому істину, добро і красу.
Корені естетичної програми Сковороди слід шукати в народній мудрості і в літературних джерелах філософів і поетів античного світу, епохи Відродження і більш пізніх часів.
Естетичні погляди видатного філософа підпорядковані вже згаданій теорії “сродності” і ставили за мету завдання вказати трудовому народові шлях до справжнього щастя. Розглядаючи мистецтво з точки зору “сродної праці”, Григорій Сковорода дійшов до висновку, що митцеві більшу насолоду дає сам процес праці, ніж її результат. Виходячи з цього, філософ-гуманіст вбачав реальну цінність мистецьких творів у відповідності до високих моральних вимог, а призначенням мистецтва вважав сприяння морально інтелектуальному вдосконаленню людини, виявленню її природних схильностей.
За такими ж критеріями Сковорода оцінював і художні твори. їх реальна цінність, на його думку, залежить від того, наскільки вони відповідають високим моральним критеріям.
Щастя як основна категорія етики Г. С. Сковороди
що було на початку світу
Щастя як основна категорія етики Г. С. Сковороди