Самвидав

Самвидав – позацензурне нелегальне видання поетичних збірок, альманахів, журналів, окремих творів і т. п., здійснюване машинописним способом. Першим таким виданням в українській літературі вважається поема “Скелька” (1927) І. Багряного. Поява С. у 1960-70 пов’язана із переписуванням і поширенням творів шістдесятників, які не друкувала офіційна преса. Завдяки С. поширювалися: щоденник В. Симоненка; збірка В. Стуса “Круговерть” (у перевиданні – “Зимові дерева”); збірки “Відчиніння вертепу”, “Коронування опудала”, “Спогад про світ”, “Підсумовуючи мовчання”, “Вино для княжни” І. Калинця; “Більмо” М. Осадчого; в’язнична лірика З. Красівського, С. Караванського; “Спогади” Д. Шумука; “Лихо з розуму” В. ЧорновоЛа; збірка протестів, листів, заяв “Українські юристи під судом КГБ”, упорядкована І. Світличним. Тільки через С могла потрапити до свого читача чесна політична публіцистика, переважно у формі окремих машинописних анонімних статей. Найпопулярніші з них: “Стан і завдання українського визвольного руху”, “Класова

та національна боротьба на сучасному етапі розвитку людства” Є. Пронюка, “Сучасний імперіалізм”, “12 запитань для тих, хто вивчає суспільствознавство”, “Націоналісти”, “Уроки історії”, “Лист письменниці Ірини Вільде її землякам, які не бояться правди”, “Українська освіта у шовіністичному зашморзі”, “З приводу процесу над Погружальським” (автори – І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Чорновіл), “Інтернаціоналізм чи русифікація?” І. Дзюби та “Приєднання чи возз’єднання” М. Брайчевського. Популярними були есе “Іван Котляревський сміється” Є. Сверстюка, “На свято жінки”, “Собор у риштованні”, а також “Репортаж із заповідника імені Берії”, “Серед снігів”, “Хроніка опору”, “Мойсей і Датан” В. Мороза, написані на межі 1960-70. Тоді ж С. поширює статті правозахисного характеру, заяви, звернення, відкриті листи, матеріали про УПА та на захист церкви. Правозахисний матеріал, а також твори із призабутої спадщини (поема “Мазепа” В. Сосюри) подавав самвидавівський журнал “Український вісник” (1970-72), редагований В. Чорноволом (№№1-4) та М. Косівим (№№5-6). Самвидавівські видання, поширювані через західну українську періодику, були джерелом об’єктивної інформації про ситуацію в Україні для діаспори. Ця періодика поширювала самвидавівські матеріали серед емігрантів. С. існував й у другій половині 80-х (журнал “Кафедра”, редагований М. Осадчим, альманах “Євшан”, який редагували Ірина Стасів-Калинець, В. Стецюк, І. Кали-нець). С. – найвагоміший внесок шістдесятників у рух опору.




Самвидав


кассандра леся українка скорочено
Самвидав