Сам час, як він відтворюється й зображується в художньому творі

Хоч як модно і заманливо повести мову про концепцію часу у творах Мирного, що сягає й тривалості звучання слова у художньому тексті, робити цього не будемо. Бо цілком поділяємо думку Д. С. Лихачова, що для вивчення літератури найсуттєвіший не погляд на проблему часу, а “сам час, як він відтворюється й зображується в художньому творі” .

Для Мирного, як і всієї нової літератури, час давно був усвідомлений не тільки об’єктивним, необоротним потоком, а й таким, що в суб’єктивному сприйманні може то швидко бігти, то котитися рівною хвилею,

то рухатися стрибками, уривчасто, то уповільнюватися, навіть зупинятися. Ця психологія сприймання часових відрізків і лежить у основі реалістичної літератури, зокрема у її пропусках одних, іноді дуже великих часових проміжків з прикриттям їх, як у Мирного, простою констатацією, типу “минула зима”, із тривалою зупинкою на інших, де докладно змальовано статику і динаміку за участю дійових осіб.

Психологія людини може повертати час назад, її пам’ять здатна відтворювати у більшій чи меншій конкретності події минулого, а може з такою ж конкретизацією в уяві заглядати і вперед, розкладати і накладати часові

відрізки, творити колажі… Все це на озброєнні реалістичної літератури.

Для аналітичної прози Мирного характерне як поступальне зображення, так і “стрибки” назад, в минуле, з тим же послідовно-поступальним зображенням подій до точки ретроспекції і дальшим їх продовженням у “дійсному” художньому часі.

Можна сказати, що на прямій минуле – сучасне – майбутнє вся увага класика зосереджена на двох точках , які й контролюють дальший хід, перспективу цієї прямої в майбутнє, хоч є пунктирні спроби й прокладання перспективи у формі снів. Більшого строгий реаліст собі не дозволяв. Відтворюються сновидіння з їх реалістичним вмістом ірреальностей, часовими стрибками взад – вперед, різними неймовірними перетворюваннями, пророчими моментами . Соціально пророчі сни мають чітко виявлений майбутній час із зведенням до мінімуму ірреальностей сновидінь як психофізіологічного акту.

Умовний давноминулий час, ікс плюсквамперфект, наявний у міфологічно-філософських творах, що лишилися на окраїнних позиціях у творчості письменника.

Стало зужитим слово “літописець” у ролі високого епітета, яким нагороджують газетярі відомих і не дуже письменників з нагоди їх ювілею. З великою обережністю хотілося б оновити це слово стосовно Мирного, бо саме його спадщина, у заголовному ряді якої стоять два романи, міцно оперті художнім часом на реальний історичний, дає безумовну підставу на тагке звання.

|Ромаи “Хіба ревуть воли…” першим назвав хронікою академік О. І. Білецький …” 23). У розумінні не літописної послідовності, а послідовного опертя сюжету на реальний історичний час, відповідності часових орієнтирів охоплених суспільно-історичних подій живій дійсності.

Реальну часову сітку стосовно головного героя записав ще перший рецензент твору, а потім співавтор Іван Білик. Він, виходячи з того, що “літ за двадцять до кріпацької волі” у Пісках з’явився Остап Хрущ, простежує інші часові орієнтири і виводить час народження Чіпки – лютий – березень 1844 р., а останнє пограбування й арешт Чіпчиної ватаги припадає на зиму 1887 р. , тобто сюжетний розвиток повісті від зав’язки до розв’язки охоплював 1863-1867 .

Це ж простежується й далі, зокрема в датуванні перших земських виборів: травень – літо 1865 р. в дійсності, у романі – ця ж пора 1866 р. Бо ж після різок Чіпка мириться з матір’ю, загонисто працює на косовиці, в жнива. Восени почав “промишляти” розбоєм, що й привело його в хату Гудзя, до зустрічей з Галею та одруження . 1865 р. до жнив звів новий будинок, став полотенщиком, “відомий на цілий повіт” . Весною наступного року становий Дмитренко привозить до Чіпки і в Піски повідомлення про земство. Вибори у земську управу припали на жнива, перші постанови земської управи – на возовицю , а реакція Чіпки на ці постанови – на жовтень – листопад .

Тієї ж осені загинув грабіжник Максим Гудзь, після смерті чоловіка Явдоха спродала хутір і перебралася до зятя, “уступило й нове лихо в Чіпчину хату” . Далі часові орієнтири стерті, може бути й кількамісячна й річна домашня колотнеча між свахами, гульбища й грабунки. Люта зима останнього пограбування – 1867 або 1868 р. Отож Чіпка у кайданах, “під осінь, на другий рік” – 1868 або 1869 р.

На наш погляд, Мирний “загубив” безподійний 1862 р., де Чіпка після неприйняття громадою його пропозиції пасти вівці припав до поля. Бо тільки так і можна пояснити зсув історичних подій на рік при строгому дотриманні інтервалів та календарних обставин. Тобто маємо справу не з романною умовністю, а із звичайнісіньким недоглядом, того ж типу, що й хронологічна плутанина в допоміжній лінії Максима Гудзя, давно помічена дослідниками.

Непомітність, незначимість часового зміщення у головному романному матеріалі не шкодить хронікальному сприйняттю твору, наскрізь пронизаного датуванням, звичайно, за тогочасним селянським календарем: “у великий піст” , “перед покровою” , “знову весна-красна” , “масниця” , “жнива” , “возовиця” . Маємо й докладні міжподійні часові проміжки: “минув тиждень” , “на другий день” і под. Уточнюються дні тижня , пора дня чи доби: “одного вечора” , “нерано прокинулись” . Все це простежується і в інших творах класика.

У панському середовищі пора дня визначається годинами: “У дванадцять годин приїхав чиновник…”, “О шостій годині сідали гості…” , що диктувалося й об’єктом зображення, і сюжетною потребою показати в часовому діапазоні видимість ревізії губернським чиновником виборних документів.

Передісторії теж витримані у строгих історико-часових рамках. Розпочинається дальня, як відомо, “літ за півтори сотні” , початком XVІІІ ст., історією заселення степу, землянковим побутом пер-шопоселенців. Далі хронологічними орієнтирами є згадки про гайдамаків , “не стало уже й гетьмана” ; “Текеля на Січі попорався” ; польське визвольне повстання 1794 р. та третій перерозподіл Польщі у 1795 р. До останньої дати випадковим збігом подій прив’язується й закріпачення Пісок – через дванадцять років після остаточного оформлення кріпацтва на Україні указом Катерини ІІ .

Генерал правив Пісками через Лейбу з десяток років . Василь Семенович “царював” у повіті у золотий вік панства “з половини двадцятих по шістдесяті роки” , з ймовірним початком хазяйнування років за п’ять до цього. Отже, генеральша – це 1805-1820 рр. Десь на початок 20-х років припадає й народження папського байстрюка Івана Варениченка – батька Чіпки. У 1840 р. йому вже близько 20 років. І вже на Дону покинув жінку з дітьми.

Не рано? Ні. “Другі твоїх літ дітей мають” – каже Мотря вісімнадцятилітньому Чіпці у цьому ж романі.

Якщо перший роман охоплює 1700-і – 1869 рр., то роман “Повія” часовим діапазоном значно скромніший. За часом сюжетні рамки спроектовано на історичні кінець 1866 р.- початок 1876 р. Бо ж від одруження ІІріськи з кріпаком Притикою до того дня, коли про волю “піп читав у церкві” , пройшло трохи більше тринадцяти років. Виходить, побралися вони воееяи 1847 р, Христя – їхня друга дитина, народилась через два роки після шлюбу – 1849 р. Проводжала ж батька на його останній ярмарок “дівка сімнадцяти літ” .

Така хронологічність поширюється на всі перші три частини. Часові орієнтири та інтервали між ними, за незначними винятками, вказані послідовно скрізь. Можна точно відповісти, коли дізналася Пріська про загибель свого чоловіка , коли принесли Пилипові речі , коли пішла вдова до волості й Супруненка по гроші , кони на сільському сході вирішувалася доля земельного наділу Притик і т. д.

Це так би мало бути, коли б художній рік цілком відповідав тому історичному, на який спроектовано події. У тексті ордань “впала якраз у четвер” , отже, понеділок 10 січня. Так було в найближчі 1866 і 1872 рр.

Наводимо цю очікувану нами “розбіжність” як доказ того, що письменник не стеріг календаря, а імітував його; його докладний хронометраж – суто романний, умовний.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Сам час, як він відтворюється й зображується в художньому творі


большой диолог с вежлевыми словами
Сам час, як він відтворюється й зображується в художньому творі