РОЗУМНА ДОЧКА СЕЛЯНСЬКА – Грімм Якоб і Вільгельм

РОЗУМНА ДОЧКА СЕЛЯНСЬКА

Німецька народна казка Жив колись на світі один бідний селянин. Він не мав і клаптика землі, була в нього лиш маленька хижка та єдина донька. От вона й каже батькові: – Давай випросимо в короля хоч трохи землі та будемо її обробляти. Король чув уже про їхню бідність і подарував їм клаптик облогу. Вони вдвох заходились його орати, щоб посіяти трохи жита й посадити городини. І ось, доорюючи нивку, вони раптом знайшли в землі ступку з чистого золота. – Слухай-но, – сказав батько дочці, – наш король був такий ласкавий,

що подарував нам поле, і ми повинні віддати йому оцю ступку. Дочка на те не згодилася й сказала: – Тату, як ми принесемо саму ступку, без товкачика, нас ще примусять і товкачика дістати, то вже мовчіть краще. Але батько не послухався, взяв ступку, поніс до короля і сказав, що знайшов її на полі, як орав, то нехай король зробить йому таку ласку – візьме ступку від нього в подарунок. Король узяв ступку й запитав, чи не знайшов він іще чого-небудь. – Ні, більше не знаходив нічого, – відповів йому селянин. Тоді король сказав, щоб він приніс йому й товкачика до ступки. Селянин побожився, що товкачика він не знаходив, але
його й слухати не схотіли: кинули у в’язницю і сказали, що сидітиме там доти, доки не дістане товкачика. А сторожа, що приносила йому щодня хліб і воду – тюремний харч,- почула, як він раз у раз кричить: – Ох, чом я не послухався доньки! Ох, ох, чом я не послухався доньки! Тюремники пішли до короля й розповіли, що в’язень безперестанку бідкається: “Ох, чом я не послухався доньки!” і не хоче ні їсти, ні пити. Тоді король наказав тюремникам привести в’язня і поцікавився, чого це він раз у раз кричить: “Ох, чом я не послухався доньки!” – І що ж казала твоя донька? – спитав король. – Вона не радила мені нести вам ступку, бо тоді ви зажадали б од мене, щоб я дістав і товкачика. – Коли в тебе така розумна донька, то нехай і вона прийде сюди. От мусила й вона з’явитися до короля. Він її всіляко випитував, щоб дізнатися, чи вона справді така розумна, і нарешті сказав, що загадає їй загадку: якщо вона відгадає, то він одружиться з нею. Вона погодилася. Тоді король сказав: – Прибудь до мене не вдягнена й не гола, приїдь не верхи й не на возі, не дорогою і не без дороги, і коли ти так зумієш, я з тобою одружусь. Вернулася дівчина додому, роздяглася зовсім і стала не одягнена, потім закуталася у велику рибальську сіть і стала не гола, тоді позичила осла, прив’язала сіть йому до хвоста, і він мусив її тягти; отже, їхала вона і не верхи, і не на возі. Осел мусив її тягти по колії, і вона торкалася землі тільки великим пальцем ноги; отже, їхала і не по дорозі, й не без дороги. Так вона й прибула до короля, і той сказав, що загадку вона відгадала і виконала все. Він звелів випустити батька з в’язниці, взяв її за дружину і звірив на неї всі королівські маєтки. Минуло кілька років, і от якось селяни привезли дрова на продаж і зупинилися перед палацом. У декотрих вози були запряжені кіньми, а в декотрих волами. В одного селянина було троє коней і лошатко. Воно відбігло від коней і лягло між двома волами, запряженими в віз. Зібралися селяни і почали сперечатися, чиє це лоша. Хазяїн волів казав, що це його лоша, воно від його волів, а хазяїн коней кричав, що лоша від його кобили і належить йому. Доповіли королю про ту сварку, і він розсудив їх так: де лоша лежало, того хазяїна воно й буде. Отже, лоша дісталося тому, хто мав воли і кому воно не належало. А хазяїн коней пішов додому плачучи, бо шкода йому було лошатка. Але він чув, що королева дуже ласкава до селян, бо й сама вийшла з бідного селянського роду. Отож він пішов до неї і попросив, щоб вона допомогла йому вернути лошатко. Вона відповіла: – Гаразд, якщо ти мені пообіцяєш, що не викажеш мене, я навчу тебе, як зробити. Вранці-рано, коли король їхатиме на зміну вартових, стань посеред дороги, де він буде проїжджати, візьми велику сітку і роби так, наче ловиш рибу, закидай сітку, витрушуй рибу, ніби її там повно. І навчила вона його також, що треба відповідати, як король його питатиме. І от став селянин другого дня серед вулиці й почав ловити рибу на сухому. їде король і, побачивши те, посилає спитати, що цей телепень робить. Селянин відповідає: – Ловлю рибу. Посланець питає, яка ж тут може бути риба, коли немає води. А селянин на те: – Тут така сама риба, як і від двох волів лоша. Посланець пішов до короля і переказав йому цю відповідь. Король звелів покликати селянина і сказав: – Це ти не сам вигадав, признайся, хто навчив тебе так робити. Але селянин не признавався: – Присягаюсь, це я сам придумав! Тоді його поклали на солому і шмагали доти, аж поки він признався, що навчила його сама королева. Прийшовши додому, розгніваний король сказав до своєї дружини: – Чому ти така нещира зі мною? Не треба мені такої дружини, іди собі, звідкіля прийшла, у свою селянську хижу. Одначе дозволив їй узяти з собою те, що їй найдорожче і наймиліше. – Гаразд, мій милий, як ти велиш, так і буде, – відповіла вона. Тоді обняла його, поцілувала і сказала, що хоче попрощатися з ним як слід. Наказала принести вина, запити розлуку, а в вино влила сонного зілля. Король випив повний келих, а вона тільки пригубила свій. Незабаром короля зморив сон. Упевнившись, що він міцно спить, королева покликала слуг, узяла гарне біле покривало, слуги закутали в нього короля і занесли в карету, що стояла перед брамою, та й одвезли їх обох у її хатину. Поклали його там у постіль, і він спав цілий день і ніч непробудно, а як прокинувся й озирнувся навколо себе, то злякано скрикнув: – Ой лишенько, де це я? – І покликав слуг, але ніхто не з’явився. Тоді підійшла до нього дружина й каже: – Мій любий, ти дозволив мені, щоб я взяла з собою те, що мені найлюбіше, а що ж у мене є любіше за тебе? Ось я і забрала тебе. Король утер сльози на очах і мовив: – Люба дружино, будеш ти моя, а я твій. Забрав її з собою назад до палацу, справили ще раз весілля, і живуть вони, мабуть, досі, як не повмирали.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


РОЗУМНА ДОЧКА СЕЛЯНСЬКА – Грімм Якоб і Вільгельм


вовчок два сини аналіз
РОЗУМНА ДОЧКА СЕЛЯНСЬКА – Грімм Якоб і Вільгельм