Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ РОЗКАЗАВ МИРОН РЯБОЇ КОБИЛИ СОН (каламбури та приповістки)

РОЗКАЗАВ МИРОН РЯБОЇ КОБИЛИ СОН (каламбури та приповістки)

Майже в усіх художніх творах української літератури можна зустріти образи справжніх українців, мова яких колоритна, наскрізь просякнута гумором та пересипана численними дотепами. Так, українець гострий на язичок, уява його багата, не позичати йому й почуття гумору. Тому й народжуються часом в розмовній мові такі собі каламбурчики й різного роду приповістки, що вживають їх як щодня, так і з нагоди якоїсь оказії: родин, весілля тощо.

Або ти бери дві подушки, а я візьму перину з подушкою, або я візьму перину з подушкою, а ти бери дві подушки.

Або

ти їдь у ліс, а я зостанусь дома, або я зостанусь

Дома, а ти їдь у ліс.

“Побачимо”, – сказав сліпий; “Почуємо”, – сказав глухий; “Закріпимо”, – сказав німий.

Полетіла б наша ковбаса попід небеса, а не в наші роти.

Кажуть, по старовинному звичаю п’ють горілку до чаю.

Пошли, Боже, з неба, чого нам треба.

Будь же здорова, як риба, гожа, як рожа; весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля.

Пошли, Боже, нам щастя й здоров’я!

Помершим чарка, а нам горілка!

Нехай нашим ворогам легенько тикнеться, як собака з тину ввірветься.

Просив батько, просила мати і я просю на весілля.

Сідайте в моїй хаті, щоб старости сідали.

Трапилася мені куниця, красна дівиця.

Слихом слихати, у вічі видати.

Чим багаті, тим і раді.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)