“Роль поезії у 20-ті роки”

Початку століття в Італії, футуризм поши­рився в Україні . Представником цього напряму був М. Семенко, який шукав нові словесні форми для вираження динаміки життя, змін, що відбувалися дуже бурхливо . Група “Авангард” тяжіла до конструктивізму.

У перше десятиліття після революції особливо бурхливо роз­вивається поезія.

Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак , В. Еллан , П. Тичина , В. Сосюра , М. Рильський , поети-неокласики.

Єдина збірка В. Чумака “Заспів”, у якій він оспівує револю­цію, вийшла після смерті автора.

В.

Еллан-Блакитний – один із зачинателів української радян­ської поезії. Редактор журналів “шляхи мистецтва”, “Червоний

Перець”. Його перша поетична книга – “Удари молота і серця” – зобразила грандіозний розмах революційного поступу і перші кроки будівництва соціалістичного суспільства.

В. Сосюру називають найтоншим ліриком української поезії. Він автор десятків поем, кількох десятків збірок поезій, автобіо­графічного роману “Третя рота”.

Євген Плужник – видатний поет і прозаїк, автор збірок “Дні” і “Рання осінь” , роману “Недуга”.

Творчість М. Бажана ,

що спершу тяжів до футу­ризму, характеризується філософською глибиною, епічністю, гро­мадянським пафосом .

Тривалий час широкому загалові невідомі були твори західно­українського поета і прозаїка Б. Лепкого . Він автор циклу романів про І. Мазепу, відомої в усьому світі пісні “Чуєш, брате мій”.

Відомими поетами у Західній Україні у 20-х рр. ХХ століття були Б.-І. Антонич , О. Ольжич, С. Городинський та інші.

Деякі західноукраїнські письмен­ники з симпатією ставилися до подій, що відбувалися в Радянській Україні й орі­єнтувалися на письменників революційно-романтичного напряму.

У 20-х рр. активізувався розвиток прози. У великих епіч­них творах письменники-реалісти намагалися осмислити і уза­гальнити події, що відбувалися, зміни в суспільно-політичному житті народу та його побуті , П. Панч , І. Ле , А. Головко .

Серед блискучої плеяди українських письменників початку ХХ століття – В. Винниченко . Він – один із найвидатніших діячів українського національно-державного від­родження .

Для творів Григорія Косинка – одного з фунда­торів української прози – характерна імпресіоністична лаконіч­ність і реалістична місткість авторського письма, ліричність, пси­хологізм .

За високу письменницьку майстерність проти “масовізму” виступили члени ВАПЛІТЕ (організація, що виникла в Харкові

В кінці 1925 р.). До неї увійшли колишні члени “Гарту”, дехто з “Плугу” і “Жовтня”. Організацію очолювали М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.

20-ті роки ХХ ст. – це час гострих дискусій про шляхи і прин­ципи побудови соціалістичної України та її культури, час, коли, здавалося, реалізуються найпрекрасніші сподівання народу, і час особистих трагедій найбільш талановитих представників творчої інтелігенції, яка під тиском сталінського диктату, розчарува­лася в ідеалах соціалізму і шукала можливості виходу України на шляхи демократичного розвитку.