Головна ⇒ 📁Твори з зарубіжної літератури ⇒ Роки південного заслання – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН – ВЕЛИКИЙ РОСІЙСЬКИЙ ПОЕТ

Роки південного заслання – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН – ВЕЛИКИЙ РОСІЙСЬКИЙ ПОЕТ

ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ

§ 1. ОЛЕКСАНДР ПУШКІН – ВЕЛИКИЙ РОСІЙСЬКИЙ ПОЕТ

Роки південного заслання

За чотири роки свого заслання Пушкін об’їздив південь України, Молдавію, Крим, Кавказ. Нові життєві враження, роздуми над своєю долею надихають поета на нові теми. У творчому розвитку Пушкіна починається новий етап. Головна увага поета зосереджується на зображенні особистості, її внутрішнього світу, переживань, прагнень і розчарувань. За словами самого Пушкіна, у поемі “Кавказький полонений” він спробував створити характер

свого сучасника. Критики дорікали авторові за невизначеність і суперечливість характеру героя поеми. Читачі ж із захватом сприйняли новий твір, бо “кожний бачив в ньому… своє власне відображення”.

Усі романтичні твори Пушкіна об’єднує образ автора. Цей образ, постаючи у творах поета, романтично відтворював факти його життя, його думки й переживання. Після “Паломництва Чайльд-Гарольда” Байрона образ поета-вигнанця набув популярності у літературі європейського романтизму. Поет-вигнанець – провідний образ романтичних творів Пушкіна. Значну роль в усвідомленні Пушкіним власної долі відіграв

і образ давньоримського поета Овідія, якого імператор Август вислав у римську провінцію на береги Дунаю. Через 18 століть майже у тих самих місцях перебував на засланні Пушкін. Ототожнення себе з Овідієм, а Олександра І – з Августом давало Пушкіну зовсім інший вимір власної особистості. По-перше, якщо влада переслідує поета, то визнає його силу, можливо, рівну самій владі. По-друге, слава Овідія пережила віки, а могутнього імператора Августа згадують нині здебільшого як сучасника великих поетів Вергілія, Овідія.

Перебуваючи у Кишиневі, Пушкін опинився у південному центрі російського визвольного руху. Часто бував він у Тульчині, Василькові – осередках декабристських організацій півдня Російської імперії. Пушкін товаришував із багатьма майбутніми декабристами, але сам не став членом таємного товариства. Поет, універсальність таланту якого вже ставала очевидною, своє покликання вбачав насамперед у поезії, на неї покладав свої надії і як геніальний митець відчував, що життя значно складніше, ніж його уявляють “романтики від політики”.

Навесні 1822 року кишинівський політичний гурток розкрили, а проти його керівника М. Орлова розпочалося слідство. Атмосфера підозри й фіскальства, руйнування кола друзів та однодумців тяжко вплинули на Пушкіна, тому він шукав нагоди виїхати з Кишинева.

Улітку 1823 року Пушкін виїхав до Одеси, щоб покращити стан здоров’я. Граф Воронцов, новий намісник Новоросійського краю, до якого увійшли і землі Молдавії, запропонував відомому поету залишитися в Одесі при його канцелярії.

В Одесі Пушкін прожив рік, і це був один із найбільш суперечливих періодів його життя і творчості. Про це свідчать вірші поета “Демон”, любовна лірика, в якій кохання набуває трагічного й фатального характеру.

Слава Пушкіна як першого поета Росії зростала, сам він усвідомлював своє значення, а між тим насправді значився лише незначним канцелярським чиновником. Відірваність від центрів книговидавництва Росії, Москви й Петербурга робила неможливим існування за рахунок власних творів. У травні 1824 року, пояснюючи своє ставлення до служби в канцелярії, Пушкін писав, що сприймає гроші, які йому платять у канцелярії, не як заробітну платню, а “як пайок засланого невільника”. І відмовлявся від цих грошей, якщо не може “бути вільним у… своїх заняттях”. Це був виклик владі, який могли сприйняти і як бунт. 8 липня 1824 року Пушкіна звільнили від служби й призначили нове місце заслання – село Михайлівське Псковської губернії, де був родовий маєток Пушкіних.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)