Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ РИЛЬСЬКИЙ ТАДЕЙ

РИЛЬСЬКИЙ ТАДЕЙ

РИЛЬСЬКИЙ ТАДЕЙ (02.01.1841, с. Ставище, тепер Ставищенського р-ну Київської обл. – 07.10.1902, с. Романівка, тепер Попільнянського р-ну Житомирської обл.) – етнограф, фольклорист, економіст, культурно-освітній діяч, один із найактивніших учасників національного відродження 50 – 60-х років XIX ст.

Долю мав незвичайну. Народився в шляхетній родині поляка Розеслава Рильського, в якій панувала атмосфера співчуття та пошани до українського народу. Недарма реукраїнізований шляхтич Тадей замолоду стільки сил віддав у його захист від польської шляхти.

Пізніше син Максим Рильський так напише про це: “Мій батько Тадей Рильський в студентські роки, разом із старшим своїм другом Володимиром Антоновичем, видатним нашим істориком та археологом, твердо поклав служити словом і ділом тому народові, який вигодував і добром напоїв його серце – народові українському, і виконав це…” Всі три сини Тадея Рильського виховані у такому ж самовідданому служінні Україні.

Після закінчення 2-ої Київської гімназії навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Тоді ж приєднався до гуртка радикально настроєних українофілів (В. Антонович, М. Лисенко,

М. Старицький, П. Чубинський, П. Житецький та ін.). Таким чином, став одним із засновників Київської Старої громади, яка ставила перед собою завдання досконало вивчати життя українського народу, його історію, мову, культуру, збирати фольклор, щоб знайти спосіб і шлях пробудження національної свідомості.

Під псевдонімом Максим Чорний публікував дописи до журналу “Основа”. Обурення польської шляхти викликала його стаття “С правого берега Днепра” (“Основа”, 1861, ч. 2), яка мала економічний, українознавчий характер, відверто захищала права українців на своїй землі. Разом із братом Юзефом часто подорожував селами, вивчав життя й побут кріпаків, спілкувався з ними, збирав фольклор. За поширення антиурядових настроїв братів Рильських у листопаді 1860 р. піддано слідству, за вироком суду їх чекало заслання до Казані. Хоча скасування кріпацтва й урятувало від покарання, але не позбавило подальших постійних жандармських переслідувань.

Тадей поселився в родинному маєтку с. Романівка, де прожив до останніх днів. Тут вів господарство, допомагав селянам. Заснував і утримував українську школу дія дітей і дорослих, у якій сам викладав (функціонувала протягом 20 років). За свідченням О. Левицького, “не лише місцеві селяни, але й дрібна шляхта і навіть бідний клас євреїв – всі незмінно знаходили у Т. Р-ча братнє співчуття, корисну пораду і посильну допомогу”.

1881 р. одружився з простою селянкою Меланією Чуприною, яка народила йому трьох синів. Молодшого назвав на честь українського героя Максима Залізняка.

Проживаючи в Романівці, не поривав із Києвом, підтримував зв’язки з громадівцями, брав участь у їхніх зібраннях, культурно-громадських заходах. Став членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, учасником III Археологічного з’їзду.

Т. Рильський виявив себе добрим знавцем народного життя, економіки аграрної України у статтях “Дім заробітковий і сучасний економічний лад” (1875), “Про Херсонські заробітки” (1898, 1904), “Сільські пригоди” (1905), “Студії над основами розкладу багатства” (1892 – 1893). Його праці друкувалися в польському виданні “Glosie”, “Киевской старине”.

Грунтовним дослідженням у галузі українознавчих студій, результатом багаторічних етнографічних спостережень Т. Рильського є його праця “До вивчення українського народного світогляду” (1890). А фольклорні записи, особливо легенди, перекази про Коліївщину (не збереглися) стали основою праці з історії України, яку конфіскувала поліція ще 1860 р.

Літ.: Горленко В. Сторінка до біографії Тадея Рильського // Нар. творчість та етнографія. 1985. № 2; Франко І. Пам’яті Тадея Рильського І І Франко І. Зібр. творів: У 50 т. К., 1986. Т. 47; Рильський М. Із давніх літ // Рильський М. Зібр. творів: У 20 т. К., 1988. Т. 19; Пазяк //. Рід Рильських // Народознавство. 1995. № 20, 22, 23; Плачинда В. Дослідник української ментальності // Хроніка 2000: Наш край. К., 1993. № 5(7).

Р. Мовчан