“Ревізор” шедевр світової комедійної драматургії
Жанр комедії найбільш тонко вловлює і передає відтінки комічного – гумор, сатиру, іронію, сарказм, гротеск тощо.
У Росії на час написання “Ревізора” були відомі і популярні дидактичні комедії Д. Фонвізіна “Недоросль” і “Бригадир”, “серйозна” комедія О. С. Грибоєдова “Горе от ума”, водевілі О. Шаховського, А. Писарєва, Ф. Коні тощо. В Україні користувались успіхом комедії Г. Квітки-Основ’яненка, водевілі Василя Гоголя “Простак”, І. П. Котляревського “Москальчарівник”, Г. Квітки-Основ’яненка “Бойжінка”
Саме останній із названих письменників, орієнтуючись здебільшого на традиційні класицистичні зразки, був автором відомих у свій час комедій “Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе” , “Шельменко – волосной писарь” , “Шельменкоденщик” , “Сватання на Гончарівці” . Балачки провінційного дворянськочиновницького середовища гостро висміювались Г. КвіткоюОснов’яненком у сатиричній комедії “Дворянские выборы” , котра після прочитання самим імператором Миколою І була заборонена цензурою.
Як бачимо, Гоголь не був першопрохідцем у викривальній сатиричній
Все погане в Росії і в світі загалом і всі негативні явища, котрі маскуються лицемірно під справедливість та святість, штовхаючи при цьому людство до апокаліптичного кінця, Гоголь у своїй комедії зібрав воєдино, давши неповторну художню інтерпретацію цілого соціального організму – і не тільки своєї епохи чи навіть тогочасної Російської імперії: часові чи просторові бар’єри тут досить умовні.
Віртуозність художніх оригінальностей автора не підпорядкована,’ як це було у просвітницькому реалізмі, суто дидактичним принципам: від цього твір тільки б втратив. Загрузлий у великих та малих гріховностях світ тут сміється сам над собою.
Мотив чиновницької інспекції, підказаний О. Пушкіним , стає мотивом творення художньої концепції асоціальних та аморальних всезагальних явищ, не підвладних земним, витвореним чиновниками законам: закон і мораль – речі різні, а беззаконня можуть прикриватися моралізаторствами і фарисейством.
“Скучно на атом свете, господа!” – вислів, який розкривав ідейну парадигму твору про двох ворогуючих обивателів . Художня концепція світу, закладена талантом автора у “Ревізорі”, спонукала сучасників і нащадків до страху. “Соотечественники! Страшно!” – заявляв Гоголь, відкриваючи явне і приховане у помислах своїх персонажів.
Метою автора і було настрашити загрузлого у теплому болоті обивателя за допомогою сміху. Кажуть, геніальність у простоті. Тому і сам сюжет та інтригуючі його розвиток ситуації не відзначаються особливою складністю: у житті провінційного міста назріває надзвичайна подія – приїзд високопоставленого столичного гостя, очікування та прийом якого розкриє моральні засади солідного і дрібного периферійного чиновництва, приховані і явні прагнення персонажів, нікчемність душ, духовну убогість меркантильних обивателів, тупість та інтелектуальну обмеженість стовпів суспільства, яке добре освоїло лише основні ази, як утриматись на засидженому і теплому місці, зберегти усталений спосіб ситого існування, уміти вгадати і вгодити. Соціальний типаж гоголівського “Ревізора” є класичним типажем, не прив’язаним до певного простору чи часу: не випадково керівні, обслуговуючі культурні запити номенклатурної еліти боси у різні часи чинили перешкоду сценічному чи екранному втіленню “Ревізора” .
Сам майстер цієї класичної колізії з властивим тільки йому гоголівським іронічнорозважливим тоном у “Замечаниях для господ актеров” дає лаконічні портретні характеристики персонажам.
Скажімо, городничий Сквознік-Дмухановський – “…очень не глупый посвоєму человек. Хотя и взяточник, но ведет себя очень солидно…” А чого варта оцінка резонерства й “освіченості” правників типу місцевого судці ЛяпкінаТяпкіна: “человек, прочитавший п’ять или шесть книг, и потому несколько вольнодумен”
Цей представник імперської юриспруденції добре розуміється на неофіційному праві – праві можновладців і праві, заснованому на хабарництві. Зумівши невинно підкупити псевдоревізора, “інтелектуал”правник чекає вказівок місцевому повітовому суду. А зрозумівши безпринципність та обмеженість запитів столичного гостя, якого на даний момент цікавлять лише “ненароком” упущені асигнації, колезький асесор Аммос Федорович упевненофезюмує: “Ну, город наш!” Як і всі чиновники провінційного містечка , суддя справляє враження “хорошего человека” на перебуваючого волею обставин у ролі ревізора Хлєстакова.
Саме Хлєстаков як літературний тип був неабияким відкриттям автора – відкриттям у світовій класиці. Це не звичний шахрай чи інтриган, що мав би діяти продумано, з визначеною наперед метою , а звичайний паразитуючий невдахачиновник, що опинипся у ролі столичного можновладця через збіг обставин – таких посвоєму щасливих для невибагливого нікчемного чоловічка. Отримавши ненароком короткочасну владу над чиновництвом повітового містечка, лжеревізор вдається до безсоромної і нехитрої брехні, мета якої власне одна – насолодитись власною значимістю, хвалитись без міри, наївно і дурнувато , використати щасливу ситуацію для поліпшення матеріального становища, длі отримання амурних насолод.
Лакей Хлєстакова Осип виявляється мудрішим і застережливішим від свого пана, якому і радить скоріше вибиратись із міста, щоб не вскочити в халепу. Навіть пишучи листа другу Тряпічкіну, внутрішньо потішаючись над довірливою дурістю місцевих чиновників, Хлсстаков залишається самим собою – недалеким і примітивним, подитячому наївним.
Однак художні відкриття Гоголяреаліста є багатозначними у своїй закодованості, власне у філософськотеологічній символіці.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)“Ревізор” шедевр світової комедійної драматургії
на лісовій галявині переказ
“Ревізор” шедевр світової комедійної драматургії