Рання юність як етап літературного розвитку школярів

У психології існує поняття “сензитивний період”. Цим іменем відомий біолог де Фріз означив ті експериментально встановлені періоди онтогенетичного розвитку, коли організм виявляється особливо чутливим до впливів певного роду. Л. Виготський писав: ” Навчання виявляється найпліднішим лише тоді, коли воно здійснюється в межах періоду, означуваного зоною найближчого розвитку”. Психолог розмежував поняття “навчання” та “розвиток”, вважаючи, що перше має випереджати друге. Він закликав школу відкинути старий принцип, який

полягав у тому, що розвиток має повністю підготувати грунт для навчання, адже “педагогіка повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку”.

Отже, взаємозв’язок стадій літературного розвитку учнів буде ефективним у разі, коли вчитель вестиме навчання таким чином, ніби перед ним діти трохи старші, ніж це є насправді, педагог у викладанні “забігає” вперед і саме завдяки цьому веде розвиток за собою.

Учень сприймає художню літературу як читач, вступаючи з нею в діалог. Повнота сприйняття залежить від його індивідуальних та загальних вікових особливостей, а також від

часу, в який він живе. Виховання читача має відбуватися в родині і на уроці літератури в школі. Кожна людина проходить розвиток свого читацького сприймання мистецтва слова, організатором якого повинен стати вчитель-словес-ник.

Щоб розвиток естетичного чуття школяра відповідав його віковим особливостям, вчитель повинен знати основні етапи літературного розвитку учня і гармонійно до них будувати викладання.

У пору ранньої юності відбувається дистанційо-ване сприймання літератури, старшокласник читає твір критично, бачить за текстом автора, визначає авторську позицію щодо піднятих проблем і зіставляє її зі своєю. Його хвилює самореалізація в сучасному йому суспільстві, тому він стає на бік героя, який протестує проти гноблення особистості, він здатен зрозуміти авангардистів з їх експериментаторством і епатажем, бо прагнення до оригінального самовияву природне для цього віку. Старшокласник замислюється над власною долею, його цікавлять проблеми щастя, життєвого успіху, кохання і дружби, непроминальних цінностей, морального вибору. Творів з такою проблематикою, на жаль, замало в шкільній програмі із зарубіжної літератури. Юнак і юнка шукають у літературі ідеал – друга і коханого, їх оцінки героїв твору викликані співвіднесенням образу з пошуковуваним ідеалом.

Не треба тільки переборщувати, переобтяжувати урок патетикоЧо: конкретна історія життя літературного героя схвилює більше, ніж абстрактна ідея. Юність сахається пафосу, вона іронічна і глузлива, вона нічого не приймає на віру і вимагає доказів. В учителя зарубіжної літератури є тексти високого художнього рівня, вони водночас і мистецькі твори, і документи епохи, і відбиття конкретних життєвих доль, тож педагогові краще нести непроминальні цінності словами цих текстів, їх образами, а не високими фразами-абстракціями.

Старшокласники самовизначаються, обираючи майбутню професію. Зарубіжна література може виявитися поза вибором багатьох, і треба знайти спосіб переконати учнів у тому, що література потрібна всім. Цей спосіб простий: у творі, який вивчається, слід щоразу знаходити те, що торкає інтереси кожного – ти теж кохатимеш, тебе також чекають випробування, від історичної долі твоєї нації залежить твоє існування у світі тощо.

Юнаки та юнки не стільки вміють, скільки прагнуть узагальнювати, їхні узагальнення часто бувають поспішливими і неаргументованими. Тому вчитель наполягає на тому, що у відповіді та в учнівському творі має бути чітко сформульована теза, яка доводиться, а доведення на уроці літератури – це цитування художнього тексту, бо ж у літературі є один факт – це мистецький текст, все інше – наші, читацькі судження.

Молодь звертається до власної творчості, часто таємно від усіх. У класі слід створити атмосферу схвалення творчості, поваги до неї, коли учень довіряє вчителеві свої вірші, новели, етюди. Іноді це форма щоденника або невідправлених листів. Учитель має знайомити учнів зі щоденниковими записами та епістолярієм письменників. Спонукання до літературної творчості плідні в будь-якому разі: мала вірогідність того, що саме з цього учня виросте митець, але розвиток образного мислення і творчої уяви естетично збагатить будь-яку дитину і стане грунтом для її сходження на новий рівень розуміння художньої літератури.

Ставлення до літератури залежить від особистості вчителя у старших класах набагато більше, ніж у середніх.

Організувати діалог старшокласників з художнім текстом – важке завдання, яке потребує широкого кола знань і вмінь від викладача.

Старшокласник здатний залучати до аналізу літературного твору знання з інших предметів, треба це підтримувати і ставити літературне явище в контекст – історичний, мистецький, соціальний та інші. Продовжує розвиватися абстрактне мислення, і вчитель посилює роботу з теорії літератури, вимагаючи аналізу позасюжетних компонентів композиції, засобів творення образу-характеру, виражальних засобів мови твору, особливостей віршування. Можлива помилка – переобтяження уроку аналізом названих формальних елементів тексту; не засушити урок інтелектуалізмом допоможе вміле чергування прийомів роботи, вміння вести живу, схвильовану бесіду.

При визначенні ідейно-тематичної основи твору треба знайти її зв’язки з особистими проблемами старшокласників, а при розгляді художньої майстерності автора працювати за принципом інтерпретації тексту, себто розглядати ті художні явища, які можуть тлумачитися по-різному, особистісно.

Учитель широко застосовує прийом створення проблемної ситуації і щодо змісту твору, і щодо його форми. Емоційність сприймання може бути втрачена, бо старшокласники спрямовані на інформативність у навчанні, їх цікавить кількість інформації, яку вони одержать і яка від них вимагається, а не емоції, вони під кінець школи стають прагматиками, втрачаючи безпосередність і романтичність дитинства. Зберегти емоційність уроку можна, старанно готуючи декламацію, мелодекламацію, інсценування, спів, організовуючи письмову творчість молодих людей, їх обмін читацькими реакціями.

А також готуючи своє вчительське слово, свій монолог, продумуючи і його зміст, і форму викладу – аж до міміки і жесту.

Саме в цьому віці засвоюються не тільки історичні етапи розвитку світової літератури, а й великі стилі – літературні напрями, тобто історія саморуху літератури як мистецтва. Молоді люди прагнуть стати яскравими індивідуальностями і реалізувати свої природні здібності, тож вони зацікавлено досліджують індивідуальний стиль письменника, їх відштовхує однотипність розповіді про різних авторів, вони здатні робити цікаві співдоповіді з нового матеріалу, виступати в ролі вчителя.

Т. В. Лазар, учитель зарубіжної літератури Української гімназії ім. І. Франка Тернопіль




Рання юність як етап літературного розвитку школярів


образ івана многогрішного
Рання юність як етап літературного розвитку школярів