Пушкін у творчості Ганни Ахматової

Творчість Пушкіна, його геній були одним із джерел натхнення великої поетеси “срібного століття” Ганни Ахматової. Кращі поети “срібного століття” сформувалися під впливом музи великого російського поета, увібрали в себе усе краще, що привніс у російську поетичну традицію Олександр Сергійович Пушкін. Вплив його творчості на Ганну Ахматову особливо сильний не тільки в силу обставин, але й той величезної любові, чку відчувала поетеса до Пушкіна.

Які ж були названі вище обставини? Справа в тому, що Ганна Ахматова – царскоселка.

Її отрочні, гімназичні роки пройшли у Царському Селі, теперішньому Пушкіні, де і зараз кожний мимоволі відчуває незникаючий пушкінський дух. Ті ж ліцей і небо, і так само сумує дівчина над розбитим глечиком, шелестить парк і мерехтять ставки… Ганна Ахматова із самого дитинства вбрала повітря російської поезії і культури.

У Царському Селі написані багато віршів її першого збірника “Вечір”. От одне з них, присвячене Пушкіну:

Смаглявий отрок бродив по алеях, У озерних сумував берегів, І століття ми плекаємо Ледве чутний шелест кроків. Голки сосен густо і гостро Устеляють низькі пні… Тут лежала його тріуголка…

У

цьому вірші відбилися особливості сприйняття Ганною Ахматовою Пушкіна – це і жива людина , і великий російський геній, пам’ять про якого дорога кожному . Муза виникає перед Ахматовою у “садах Ліцею” в отрочному вигляді Пушкіна – ліцеїста-підлітка, не один раз миготів у “священному сутінку” Єкатерининського парку. Ми відчуваємо, що її вірші, присвячені Царському Селу і Пушкіну, перейняті якимось особливим почуттям, яке можна навіть назвати закоханістю. Чи не випадково лірична героїня ахматівської “Царскосельської статуї” ставиться до оспіваної великим поетом красуні із глечиком як до суперниці.

Я почувала неясний страх Перед цією дівчиною оспіваною. Грали на її плечах Промені світла, що бідніє. І як могла я їй простити Захват твоєї хвали закоханій… Дивися, їй весело сумувати Такий ошатно оголеної.

Сам Пушкін подарував безсмертя цій красуні. Ахматова з жіночою упередженістю вдивляється в знамениту статую, що зачарувала колись поета, і намагається довести, що вічний смуток красуні з оголеними плечима давно пройшов. От уже біля століття вона потай радується своїй завидній і безмірно щасливій жіночій долі, дарованої їй пушкінським словом і ім’ям… Можна сказати, що Ганна Ахматова намагається заперечити і сам пушкінський вірш. Адже її власний вірш озаглавлений так само, як і у Пушкіна, – “Царскосельська статуя”.

Цей невеликий ахматівський вірш критики відносять до одного із кращих у поетичній пушкініані. Тому що Ахматова звернулася до нього так, як тільки вона одна і могла звернутися, – як закохана жінка. Треба сказати, що цю любов вона пронесла через все своє життя.

Відомо, що вона була оригінальним дослідником творчості Пушкіна. Ахматова так писала про це:

“Приблизно із середини двадцятих років я почала дуже ретельно і з великим інтересом займатися… вивченням життя і творчості Пушкіна… “Мені треба упорядкувати мій будинок”, – сказав помираючий Пушкін. Через два дні його будинок став святинею для його батьківщини… Вся епоха стала називатися пушкінською.

Усі красуні, фрейліни, господарки салонів, поступово почали йменуватися пушкінськими сучасниками…

Він переміг і час і простір. Говорять: пушкінська епоха, пушкінський Петербург. І це вже до літератури прямого відношення не має, це щось зовсім інше”. А. Ахматовій належать багато літературознавчих статей про Пушкіна: “Остання казка Пушкіна “, “Адольф” Бенжамена Констана у творчості Пушкіна”, а також роботи “Загибель Пушкіна”, “Пушкін і Невське узмор’я”, “Пушкін у 1828 році” і інші. Любов до Пушкіна не в малому ступені визначила для Ахматової реалістичний шлях розвитку.

Коли навкруги бурхливо розвивалися різні модерністські напрямки, поезія Ахматової часом виглядала навіть архаїчною. Стислість, простота і дійсність поетичного слова – цьому Ахматова вчилася у Пушкіна. Саме такою, справжньою, була її любовна лірика, у якій відбилися багато хто і багато доль жінок, “велика земна любов”:

Ця зустріч ніким не оспівана, І без пісень сум улігся. Наступило прохолодне літо, Немов нове життя почалося. Зводом кам’яним здається небо, Уражене жовтим вогнем, І потрібніше насущного хліба Мені єдине слово про нього.

Ти, росою, що окропляє трави, Звісткою душу мою оживи, – Не для пристрасті, не для забави, Для великої земної любові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5.00 из 5)


Пушкін у творчості Ганни Ахматової


патріотичні мотиви у творах тараса шевченка
Пушкін у творчості Ганни Ахматової