Протистояння Руйнача і Будівника на сторінках роману “Собор”

В якому храмі помолитись Богу?

В якому, люди, поки ще не пізно ?

В які, скажіте, вдарити нам дзвони,

Щоб припинить душі лиху руїну?..

Цю “душі лиху руїну” намагався викрити ще в далекі шістдесяті О. Гончар, створивши роман “Собор”. Серед тогочасного “благополуччя” поява цього твору викликала гнів у чиновників різних рангів, і на вісімнадцять років “Собор” було вилучено з літературного процесу. Та “зона зла” вже була безсила надалі чинити опір – і сьогодні ми вчитуємося в роман, вчимося його мудрості.

Дві

великі сил зійшлися на його сторінках у вирішальному двобої: добро і зло, Будівник і Руйнач. Хто переможе: сильний своєю владою Руйнач чи нескорений, духовно високий Будівник?

Руйнач постає перед нами в образі Володьки Лободи. Та, на мій погляд, він – лише остання ланка у довгому ланцюзі руйнівної бюрократичної системи. Тому найвища його мста – жити в будинку “головному”, а задля цього він ніде на руйнацію всього; для нього важливе одне – аби на тій руїні возвеличитися самому.

Вершина його генія – кафе на місці собору, який зачінлянськнй “висуванець” проклннає: “Ненавиджу всіма фібрами

душі!” Чесно кажучи, моя душа сповнилася такої огиди до нього, що я вважаю сцену, коли старий Ізот відрікається від сина, найголовнішою у творі.

І молодшого Лободу не врятовують від читацького суду ні його освіченість, ні винахідливість, ні навіть разом – все те, що зараз в особливій ціні, бо, як сказав батько, “він вам не один собор знесе, не одне таке смердюче море збудує, що й ради потім не дасте”.

Треба зазначити, що Володька Лобода не поодинокий у своєму таборі, у “зоні зла”. Його підтримують, але кожний по-своєму: Ромця Орляченко, що “…ситий. Але хочу ще стішим бути. І хіба я один такий?” Викликають огиду оргія п’яної компанії у храмі, колгоспний бригадир, який “зламав собор душі Сльки”.

Олесь Гончар, що завжди був уважний до молоді й покладав на неї великі надії, протиставляє “зоні зла” духовну силу і велич молодих героїв роману. Це вони, чесні й чисті, з наполегливістю дбайливого будівника відстояли собор, як українська нація споконвічно вміла захищати свої святині.

Чи не тому Гончар так майстерно зумів поєднати в романі два поняття: історію і народ, їх нерозривну єдність? Образ народу подано галереєю юнаків і дівчат. Тут і красивий душею Микола Баглай, що шукає спадщину віків, аби впізнати невмирущу силу нації. І знеславлена тупими вбивцями краси Єльки, і Вірунька, Іван Баглай.

Ми відчуваємо, що саме на їх чистоту, вірність батьківським заповітам і поклику рідної історії покладається автор.

Не можна обминути увагою і образ вчителя Хоми Романовича, чиї слова, на мій погляд, стали дороговказом всій молоді, теперішній та майбутній: “Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ!”

Святині цього “собору”, на мою думку, – не якесь абстрактне поняття.

Воно містить у собі безцінне: любов до рідної землі, до її історії й сучасного буття. В ньому – і чесне прагнення служити своєму народові, і бажання захищати батьківський край від страждань, що несе сьогодення. Нарешті, це – мати, рідні та близькі люди.

Ось що є змістом собору і моєї душі.

Сподіваюсь, що він вистоїть у будь-якій “зоні зла”, як було споконвічно: скільки не знищував Руйнач святині та плоди людських зусиль, все одно вони відроджувалися Будівником і поставали оновлені, нагадуючи своєю життєстверджуючою величчю непоборність добра на землі.




Протистояння Руйнача і Будівника на сторінках роману “Собор”


птицы прилетели сочинение
Протистояння Руйнача і Будівника на сторінках роману “Собор”