Проклітика

Related posts:

1. Поліметрія Поліметрія (грецьк. polymetros – численний) – застосування кількох віршових розмірів в одному і тому ж поетичному творі (переважно в поемах, романах, віршах тощо). У поемі І. Франка “Похорон” спостерігається і п’ятистопний ямб, і двостопний дактиль,...
2. Концептуальне мистецтво Концептуальне мистецтво – мистецтво, яке самовизначається через власний смисловий знак, тобто концепт (лат. Conceptus – думка, поняття). При цьому цінність мистецтва вбачається не в його міметичних властивостях, а в ідеї про нього, у низці коментарів...
3. Просторіччя Просторіччя – одна з форм національної мови, разом із народними говорами складає некодифіковану усну сферу загальнонаціональної комунікації – народно-розмовний стиль. На відміну від діалектів, а також жаргонів, П. має наддіалектний характер. Особливістю П. є використання...
4. Видіння або Візія Видіння, або Візія (лат. visio – видіння) – літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх),...
5. Акцент Акцент (лат. accentus – наголос) – у мовознавстві: 1) виділення силою і тривалістю вимови складу в слові (наголос граматичний) або слова у реченні ( наголос логічний, смисловий), а також графічний знак, яким позначається це виділення;...
6. Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О....
7. Константа Константа (лат. constans – постійний) – останній ритмічний наголос віршового рядка, характеризується не тільки звуком, а й інтонаційним підкресленням, що притягує до себе останній перед цезурою наголос піввірша. Як постійна величина серед змінних, К., коли...
8. Ікт Ікт (лат. ictus – удар, наголос) – сильна доля у стопі, ритмічний наголос у вірші, що не збігається із граматичним: Як море – глибока тугою народу. Між світом і тьмою гориш у красках! Безкрая думками...
9. Летризм Летризм (фр. la lettre – літера, шифт) – авангардистський рух, започаткований 1947 у Парижі, різновид конкретної поезії. Його представники (І. Icy, М. ЛемеТр та ін.) вважали, що слово вичерпало свої зображально-виражальні та комунікативні можливості, тому...
10. Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно...
11. Кларизм Кларизм (лат. clarus – світлий, ясний) – модерністська течія в російській літературі (передовсім у поезії) 1907-13, представлена М. Кузміним, С. Городецьким, О. Саксаганським та ін. К. виник у середовищі символізму, був своєрідною ланкою між символізмом...
12. Дифірамб Дифірамб (грецьк. dithyrambos – урочиста хорова пісня на честь богів, передовсім Вакха) – один із різновидів давньогрецької лірики, близький до оди чи гімну. Виконувався спочатку на святі збирання винограду, властивий поезії Піндара (VI-V ст. до...
13. Просодія Просодія (грецьк. prosodia – наголос, приспів) – розділ віршознавства, що містить класифікацію метрично важливих складників віршованого мовлення. Так, у силабо-тонічному віршуванні П. визначає наголошені та ненаголошені склади тощо....
14. Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча...
15. Фонологія Фонологія (грецьк. phonos – звук, logos – слово) – розділ мовознавства, що вивчає фонеми, власне, мовні звуки як засіб побудови та розрізнення звукових оболонок морфем і слів, а також семасіологічну релевантність, функціональні особливості звуків, звукосполучень...
16. Елегія Елегія (грецьк. elegeia – журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фриг. elegn – очеретина, очеретяна сопілка) – один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, почасти журливого змісту. Е. визначилась у Стародавній...
17. Строчить, наче з кулемета Строчить, наче з кулемета Я вважаю, що під час розмови з людиною дуже важливо вміти добирати найточніші, найпотрібніші слова та вирази. Але хіба так не буває, що й слова людина добирає наче правильні, але зрозуміти...
18. Окситонна рима Окситонна рима, (грецьк. oxytonos – слово з наголосом на останньому складі) – співзвуччя слів у вірші, в яких наголос падає на останній склад. Термін увів І. Качуровський, посилаючись на органічну властивість української мови замість вживаної...
19. Силабічне віршування Силабічне віршування (грецьк. syllаbe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням,...
20. Ригоризм Ригоризм (фр. rigorisme, від лат. rigor – твердість, суворість) – непохитне дотримання певних, переважно морально-етичних принципів, аж до дріб’язкової суворості та прискіпливої фанатичності. Класичним прикладом тенденційного Р. може бути серія послань Івана Вишенського, не сприйнята...
21. Конкатенація Конкатенація (лат. concatenatio – зчеплення) – у художній літературі – те ж саме, що й “зіткнення”. У мовознавстві – накладання семантичних значень одного слова на інше: “меч сталевий” – “меч духовний” тощо....
22. Слово Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, що є назвою предметів, їх властивостей, процесів, явищ дійсності. Йому притаманні семантичні, фонетичні, граматичні ознаки, специфічні для кожної мови. С складається з морфем, виступає компонентом речення і може становити...
23. Реквієм Реквієм (лат. requies – спокій) – багатоголосий циклічний вокальний чи вокально-інструментальний твір скорботно-патетичного звучання; вид католицького богослужіння. За аналогією до музичного значення Р. застосовується і в художній літературі, передовсім у поезії, наприклад, “Requiem” M. Чернявського:...
24. Дністровські хвилі “Дністровські хвилі” – літературно-художній та публіцистичний часопис, заснований у Кременчуку 1995. Друкує твори всіх жанрів, переважно місцевих письменників (С. Гедмінас, В. Заліський, І. Герасименко, Б. Кулик, Наталя Лапіна та ін.), а також статті історичного характеру...
25. Мова художньої літератури (Поетична мова) Мова художньої літератури (Поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М. х. л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою...
26. Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами…” епітет “самодзвонними”...
27. Правильний наголос у словах – підготовка до ЗНО У першій частині тесту ЗНО з української мови обов’язково зустрічаються завдання на визначення правильного наголосу у деяких словах, які представляють собою найбільш поширені у мовленні випадки складного наголошення. Для швидкої та ефективної підготовки школярів до...
28. Димінутив Димінутив (грецьк. di – двічі, лат. minutio – зменшення) – здрібнілі, зменшені форми певних слів. Вони досить поширені у фольклорі, відбивають ліричні риси української ментальності: “Іди, іди, дощику, / Зварим тобі борщику…”, “Копав-копав криниченьку /...
29. Ідіома Ідіома (грецьк. idioma – особливий, самобутній зворот) – стійкий, неподільний, специфічний для певної мови вислів, який виражає єдине поняття, своєрідний фразеологічний зворот. За будовою І. є нерозчленовуваним словосполученням (“вухналі кувати” – мерзнути; “дати гарбуза” –...
30. Кумуляція Кумуляція – (лат. cumulatio – нагромадження, збирання) – стилістичний прийом, явлений багаторазовим повторенням певних елементів твору. К. поширена у фольклорі, де повторюються словесні формули – рефрени (пісні, казки тощо), а також у художній літературі (анафора,...