Проблеми українського села середини ХХ століття крізь призму оповідання “Оддавали Катрю”
Оповідання Григора Тютюнника “Оддавали Катрю” присвячене болючій проблемі українського суспільства середини ХХ століття – масовій міграції селян до міста. В пошуках кращої долі жителі села зривалися з рідних гнізд, але що їх чекало далі – не знав ніхто.
А чи мали право ці люди навідмах рубати своє родове коріння, зрікатися традицій, мови свого народу? Бо саме цього вимагало жорстоке “проросійське” місто. Саме на це питання намагається знайти відповідь у своєму оповіданні Григір Тютюнник.
Донька хутірського крамаря
Мусять об’єднати долі зрусифікованого безбатченка і вихованої в кращих традиціях української педагогіки молодшої донечки… Мусять штовхнути Катрю у страшний вир буремного, жорстокого, а головне – невідомого, незнаного міського життя, адже доньці пішов уже тридцятий рік.
Автор оповідання через змалювання характерів, вчинків своїх персонажів порушив низку, серйозних, актуальних і нині, у ХХІ столітті, проблем. Найболючіша
Бо чому ж може навчити матір й батько своє дитя, якщо вони самі покинули напризволяще своїх літніх батьків на забутих Богом хуторах?
Григір Тютюнник намагається довести своєму читачу, що духовні цінності рідного народу – найсвятіше, що є у людини. І на доказ цього автор до найменшої деталі змальовує Катрине весілля. Сполохана наречена забуває про свій страх перед майбутнім, коли чує рідну пісню. Ці чарівні звуки знімають у нареченого маску зверхності й пихатості і виявляється, що “… сміх у нього тихий, м’який…” Під час виконання української пісні “здавалося, не десятки людей співало…, а одна многогласна душа”.
В цих рядках – мрія письменника об’єднати український народ, адже сила – в громаді.
Катря інстинктивно відчуває, що захистити її від суворих реалій міського життя може лише любов рідних людей. Символом цієї любові, цього оберегу Катриної душі в оповіданні є старенька бабусина хустка, в яку дівчина вмотується, немов у кокон, бажаючи захиститися, відгородитися від чужого ока. А може, Катря витягла зі скрині хустку, аби зігріти своє дитя, що носила під серцем, душевним теплом її предків?
На ці питання Григір Тютюнник відповіді не дав. І читачу лише залишається сподіватися, що останній Катрин сумний погляд на рідну домівку – запорука того, що ця жінка все ж таки залишається українкою…
Отже, автор спостерігає з сумом і страхом за приходом нового життя з радянськими порядками, що руйнують всі споконвічні традиції українського села. Але у кожної людини є найголовніше – вибір, від якого залежатиме майбутнє рідної країни.
Проблеми українського села середини ХХ століття крізь призму оповідання “Оддавали Катрю”
срібна доба поезія твір
Проблеми українського села середини ХХ століття крізь призму оповідання “Оддавали Катрю”