Проблема морального вибору людини

Чи має право людина вважати себе вільною від нелегких проблем життя свого народу? Чи може вона задля спасіння своєї душі відокремитися від співвітчизників, що потерпають у біді, і остаточно вирішити для себе:

Щезло все, дрібне, болюще,

Що чуття в душі ворушить

І увагу відвертає

Від найвищого єства.

А чи дійсно це рішення є остаточним? Чи варто, відмовившись від “єдиного бажання вічного спокою”, відкинути все те, що ранило душу: “невдяка, непокірність і зневага, нетямучість їх тупа”?

Ці питання морального вибору

постають перед героєм поеми І. Франка “Іван Вишенський”. За історичною розповіддю ми відчуваємо розкриття важливої філософської теми – про безмежну любов до батьківщини і про патріотичний обов’язок її сина, громадянина, у тяжкий для неї час.

Ми з хвилюванням стежимо за тим, як релігійні егоїстичні бажання “старця Йвана”, що проводить дні у молитвах та “неподвижно спочиває”, поступаються перед болем за рідну землю:

Та невже ж та Україна –

Сей квітчастий рай веселий,

Се важке, кроваве пекло –

Ще для мене не чужа?

І. Франко дуже переконливо і надзвичайною художньою майстерністю

показує психологічні вагання відлюдника-аскета, які здається, ріжуть йому душу. Ці муки вибору стають зрозумілими, якщо ми зважимо на те, що йдеться про вибір між вимогами розуму й релігійних переконань і обов’язком сина рідної землі. Землі, яка страждає без його допомоги.

Ми бачимо, як душу Івана Вишенського вже майже повністю огорнула ідея відречення від світу. Та досить було в його самітницьку печеру залетіти вишневим пелюсткам, і їх дивний, рідний запах нагадав про Україну. А коли з’являється на морі козацька барка і земляки кличуть Вишенського на батьківщину, його патріотичні почуття беруть верх, відроджують сили. Таким чином, його переконання:

Що мені до України?

Хай рятується, як знає, –

А мені коли б самому

Дотиснутись до Христа, –

переростає у самокатування:

І яке ж ти маєш право, черепино недобита, про своє спасіння дбати там, де гине міліон?

І. Вишенський робить свій вибір, гаряче бажаючи повернутися на Україну, щоб допомогти своєму народові у важку годину випробувань:

Дай мені братів любити і для них життя віддати!

– благає він у Господа. І Всевишній, неначе благословляючи старця, окриляє його душу:

Легко, легко так зробилось, щезла дика тривога, ясна певність розлилася у обновленій душі.

Образом свого героя Іван Франко проголосив клятву вірності рідному народові, вказуючи й нам на ті споконвічні моральні цінності, які стоять понад усе в серці та житті справжнього патріота.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Проблема морального вибору людини
казкове життя мурах