Проблема честі й зради в повісті Івана Нечуя-Левицького “Князь Ієремія Вишневецький”

Повість “Князь Ієремія Вишневецький” переносить читача у вируюче XVII століття, його першу половину, коли точилася жорстока боротьба українців проти панування польської шляхти. Але в центрі уваги митця – не героїка боротьби, а спроба осмислити, як став не тільки зрадником, а навіть катом рідного народу князь Ієремія Вишневецький, нащадок славного українського лицаря Байди Вишневецького.
На початку повісті ми бачимо, що молодий Вишневецький мав у своєму характері потенційні риси сильної людини, які він успадкував від своїх предків:

він ніколи не принижувався, приваблював непокірною вдачею. Навіть сам Вінцентій, ректор львівської єзуїтської колегії, злякавшись сили духу молодого княжича, подумав: “Ой коли б залучити оце звіря до свого табору, щоб воно часом потім не наробило нам клопоту. Борони Боже, як воно часом піде слідком за Криштофом Косинським та Наливайком!”.
І справді, наміри ректора здійснилися: Ієремія українським патріотом не став, а навпаки, пристав до католицької віри, кинув українську мову і сполячився. Вишневецький їздив за кордон, сп’янів від насолоди бути безмірно багатим, став егоїстичним і честолюбним. Всю свою енергію,
хоробрість, пристрасність і силу він спрямував на досягнення корисливої мети.
Ієремія Україну не любив, бо народ своїх гетьманів обирав демократично, міг навіть і скинути, якщо тільки вони не вболівали за всенародну справу. Проте не до вподоби йому і Польща, вона для нього – не Батьківщина, а засіб у досягненні мети. Є в повісті епізод, коли Ієремія мислить, як подвійний зрадник, у якого в голові ворушиться думка: “Теперечки в цей час я й сам не вгадаю, кого я більше ненавиджу: чи козаків, чи магнатів”.
Характер свого героя Нечуй-Левицький подає у розвитку: спочатку він чужий для України, а потім її кат. Кожна його перемога страшна своєю дикістю і підступністю щодо свого народу: “Він… руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда”. Вчинки Вишневецького жахливо жорстокі, він по-садистськи страчує ні в чому не винних людей, завдає їм мученицької смерті.
Ієремія впродовж повісті неухильно деградує як людина, навіть кохання не змогло повернути йому людську подобу, нормальні почуття. У коханні до вродливої козачки Тодозі Світайлихи він керується грубою силою, прагненням будь-якими засобами задовольнити свою пристрасть: “Вона буде моєю, повинна бути моєю, хоч би мені довелось змести з землі й її хату, і її оселю…”
Проблема честі й зради є головною в повісті. Цей неординарний захоплюючий, глибоко психологічний твір змушує нас сьогодні задуматися над тим, що людина, яка вчинила зло, врадила свій народ, ніколи не матиме щастя і буде проклята нащадками. Тож пам’ятаймо, що життя своє треба сповнювати добром і заради щастя ближнього свого, і в ім’я нашої молодої держави.




Проблема честі й зради в повісті Івана Нечуя-Левицького “Князь Ієремія Вишневецький”


бути людиною мистецтво
Проблема честі й зради в повісті Івана Нечуя-Левицького “Князь Ієремія Вишневецький”