ПРО КОНИКА ТА ЦВІРКУНА – ДЖОН КІТС

ДЖОН КІТС

ПРО КОНИКА ТА ЦВІРКУНА

Сонет

Поезія землі не вмре ніколи.

Опівдні, як мовчать серед гілок

Птахи в гаю, невтомний голосок

Обнизує покоси й частоколи.

Це коник, він поймає гори й доли,

На стернях довгий ведучи танок,

А стомиться – стихає на часок

У затінку стебла або стодоли.

Поезія землі не оніміє:

Коли зима в мовчання крижане

Усе заковує, цвіркун у хаті

Заводить пісню, що в теплі міцніє,

Нагадуючи всім, хто задрімне,

Спів коника в траві на сіножаті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

ПРО КОНИКА ТА ЦВІРКУНА – ДЖОН КІТС


лист до дідуся
ПРО КОНИКА ТА ЦВІРКУНА – ДЖОН КІТС