“Прекраснодушний” сентименталізм Карамзина

Однак наведена типологія сентименталізму не тільки не покриває що природно, тому що враховує найбільш загальні риси того або іншого явища, але й не відзначає ряду характерних рис творчості Радищева психологізм, ліризм, зв’язок і відношення до фольклору й ін.. Ця “схема” просвітительського реалізму більшою мірою може відповідати творчості молодого Крилова й деяких інших письменників. Якщо ж художня спадщина Радищева в цілому ряді своїх істотних компонентів виходить за межі “просвітительського реалізму” насамперед, включенням

завоювань сентименталізму в області психологічного аналізу, розвитком цивільної лінії класицизму, то цей літературний напрямок втрачає необхідної для його виділення визначеності

У повісті “Юлія” 1794 майстерність Карамзина як письменника-психолога виявиться переважно в створенні жіночого образа. Тут дана як би “зворотна” ситуація “Бідної Лізи” хоча повість має благополучний кінець: вірному й відданому Арису протипоставлена його вітряна дружина Юлія, оказывавшаяся не раз на краю падіння, але все-таки уникла його. У центрі уваги письменника мінливість жіночого серця

Нова російська література,

що формувалася із другої третини XVIII століття в епоху російського класицизму, була підготовлена попереднім періодом її розвитку. Як справедливо відзначив Д. С. Лихачов, “розсікання” єдиного літературного розвитку не було, хоча в петровское час, у зв’язку з виникненням перед російськими націями гострої необхідності вирішувати найважливіші економічні, державні питання, звістки виснажливі військові кампанії, цей процес трохи сповільнилося

“Юлія” багато в чому виходить за межі сентиментальної повісті, відкриваючи собою так званий жанр “світської повісті” і намічаючи “психологічні ситуації й колізії, які згодом будуть змальовані й одержать значно більше глибоке тлумачення в цілому ряді російських повістей і романів, починаючи від деяких прозаїчних задумів Пушкіна й кінчаючи “Ганною Карениной” Толстого”.

Ідейне й художнє багатство російської літератури XVIII сторіччя багато в чому підготувало блискучий розквіт російської класики XIX століття. Але не менше значення російської літератури XVIII століття полягає в тім, що вона, відбиваючи основні етапи становлення російських націй і державності, безпосередньо втручалася в рішення актуальних політичних, соціальних і моральних питань свого часу й, скинувши із себе релігійну оболонку, стала потужним знаряддям подальшого росту національної культури й самосвідомості, найважливішим фактором ідеологічного впливу на суспільство

В 40-е рр. у російській літературі в основному завершився перехід від середньовічної жанрової системи до системи жанрів нового типу. Початок цьому переходу поклали Феофан Прокопович, Кантемир і молодий Тредиаковский. Найбільше повно нова жанрова система зложилася в художній творчості й теоретичних працях Ломоносова й Сумарокова, що привело нехай тимчасово до встановлення динамічної єдності змісту й форми

Підтвердженням його щиросердечної драми щоб не сказати трагедії служить, за свідченням Карамзина, визнання самого Эраста: “Эраст був до кінця життя своєї нещасливий. Довідавшись про долю Лізиної, він не міг утішитися й почитав себе убийцею. Я познайомився з ним за рік до його смерті, Він сам розповів мені цю історію й привів мене до Лізиної могили:” Створюючи образ Эраста, Карамзин зробив спробу відтворити характер по “природних законах”. Трохи пізніше в “Розмові про щастя” 1797 Карамзин відмовить у життєвій типовості образу страшенного лиходія: “Люди роблять багато зла – без сумніву але лиходіїв мало; омана серця, безрозсудність, недолік освіти провиною дурних справ: Доконаний лиходій або людина, що любить зло для того, що воно зло, і ненавидить добро для того, що воно добро, є чи не дурна пиитическая вигадка, принаймні чудовисько поза природою, істота нез’ясоване за природними законами”

Такий “пиитической вигадкою” Карамзину повинен був би здатися Дмитро Самозванець із однойменної трагедії Сумарокова. Але ж “Бідну Лізу” і “Димитрия Самозванця” 1771 розділяють деяким більше десяти літ

Як у поезії, так і в прозі сентименталізм Карамзина був підготовлений попереднім розвитком російської літератури, у процес якої повинні бути включені й перекладні добутки, особливо Руссо й Ричардсона.

Гуманістичний настрой “Бідної Лізи” посилений не тільки авторським відношенням до своєї героїні, але й до Эрасту. При явному співчутті до героїні, відмові від станових забобонів “і селянки любити вміють”, Карамзин у конструюванні її образа далеко не повністю виходить за рамки “канонів” класицизму: Ліза виписана однолінійно, вона чутлива й доброчесна, а її “падіння” за законами натури не може вважатися порушенням етичних норм. А от до якого виду характерів по класифікації самого письменника – “чутливому” або “холодному” – варто віднести Эраста?

На це питання дати однозначна відповідь нелегко. І може бути, не так уже поблажливий до нього Карамзин, як часто про це говориться. Адже засудити себе самому на моральні борошна до кінця свого життя – покарання не менше, чим бути засудженим іншими в тому числі прямолінійно й автором

Все це ще раз свідчить про перехідний характер російської літератури останньої третини XVIII століття, коли одночасно розвивалися романтичні й реалістичні тенденції. Логіка розвитку мистецтва жадала від літератури: перш ніж реалізм стане пануючим напрямком, необхідно вирішити одну з першочергових завдань – домогтися глибокого аналізу психології характеру, розкрити повніше душу людини. От чому рівня идейно-эстетической системи першим досяг романтизм


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


“Прекраснодушний” сентименталізм Карамзина
головна думка казки міньба