“Правда” – журнал, виходив у Львові (1867-98) з певними перервами, представляв ідеологію народовського руху, постаючи як “письмо наукове і літературне” або як “місячник політики, науки і письменства”. Спершу (1867-70) його редакцію очолювали Л. Лукашевич, І. Микита й А. Вахнянин, а до складу входили Є. Згарський, М. Коссак, В. Лучаківський, О. Партицький, К. Сушкевич. Хоч вони й наголошували, що всяка “політика най відсунеться геть перед великим ділом народної просвіти розумною народові мовою – і розумною його розумові, і любою його
серцю”, проте часопис мав політичне спрямування, ставив за мету формування національної свідомості народу, пробудження його історичної пам’яті. На його сторінках висвітлювалося найгостріше тогочасне питання – мовне, обстоювався створений П. Кулішем фонетичний правопис, проти якого виступали відомі своєю антиукраїнською діяльністю “москвофіли”, обгрунтовувалася концепція “чисто народної літератури нашої українсько-руської”. У 1872 після дворічної перерви часопис знову почав виходити, за редакцією О. Огоновського (1872-76), потім – В. Барвінського (1876-80). У цей час тут спалахнула літературна дискусія,
яка, на жаль, не розв’язала тогочасних літературних та загальнонаціональних проблем. Часопис висвітлював взаємини між українцями та поляками у Східній Галичині, ставлення австрійського уряду до української школи, перші прояви феміністичного руху тощо. Однак частина галицької молоді виявила своє невдоволення тим, що тут не часто друкувалися матеріали статистичного та економічного характеру (В. Навроцький, О. Терлецький, І. Франко, М. Павлик). Оскільки журнал перестав виходити у 1880, В. Барвінський у 1884 видав остаточно підготовлений І. Франком “Літературний збірник”. З 1888 до 1898 “Правда” виходила за редакцією Є. Олесницького, L Стронського, П. Кирчіва, А. Березинського, С Кульчицького. Тут друкувалися твори С. Руданського, Ю. Федьковича, І. Нечуя-Девицького, Б. Грінченка, Т. Зіньківського, В. Самійленка, І. Карпенка-Карого, Грицька Дишканта (М. Грушевського), М. Коцюбинського, повісті Т. Шевченка у перекладі українською мовою тощо. Журнал знайомив читачів з творчістю Грмера, Вергілія, Й.-В. Гете, Дж. Байрона, Р. Бернса, 0- Пушкіна в перекладах П. Куліша, С. Руданського, І. Франка, В. Самійленка. У рубриці “Матеріали до українсько-руського життя і письменства” з’являлися розшукані листи М. Шашкевича, Т. Шевченка,.0. Бодянського, В. Барвінського, Г. Онишкевича, В. Навроцького, К. Климковича, спогади про них, факти поточного культурного життя. Продовжувалася полеміка з М. Драгомановим, зокрема з приводу поцінування спадщини Т. Шевченка, про шляхи розвитку українства.
