Похід у театр

і Нещодавно наш клас ходив до театру, а я потрапив туди вперше. Коли ми тільки-но ввійшли всередину, мені пригадався вислів про те, що театр починається з вішалки. Раніше я не міг зрозуміти, чому, але тепер усе стало на свої місця.

Навіть із самого холу ти потрапляєш ніби до іншого світу – з гамірливої вулиці до спокійного, таємничого світу героїв, емоцій та дій. І важкі штори на дверях до глядацького залу ніби запрошують побачити, що ж буде далі.

Перед початком вистави світло в залі погасло і тільки сцена була освічена кількома ліхтарями. У цей момент вона стала ніби центром усесвіту, усі дивилися тільки туди. Коли на сцені стали з’являтися герої, я помітив дивну річ: із розвитком дії починаєш ніби приміряти на себе роль того героя, котрий найбільше тобі подобається.

Те саме відбувається, коли читаєш книгу, бо, співчуваючи героєві, стежачи за його життям, сам ніби стаєш його другом чи знайомим, сусідом чи колегою. Але в театрі цей герой живий і перебуває за кілька метрів від тебе.

Мені дуже сподобалася вистава, гра героїв, їхні костюми. Усе це вкупі виглядало настільки правдиво, захопливо! Протягом якогось часу після повернення додому я все згадував побачене, переживав його знову, а потім зрозумів, що сподіваюся на повернення до дивного й загадкового світу театру.