Повість “Конотопська відьма” найкращий гумористично-сатиричний твір Г. Квітки-Основ’яненка

Сатира Григорія Квітки-Основ’яненка тісно пов’язана з традиціями “Енеїди” І. П. Котляревського і розвитком сатири М. В. Гоголя.

У змалюванні дійсності Квітка-Основ’яненко широко використовував усну народну творчість – казки, прислів’я, приказки, повір’я та перекази. У сатиричних творах письменник висловлював народні погляди на всіляке лиходійство, жадібність, користолюбство.

Найкращим гумористично-сатиричним твором Квітки-Основ’яненка є повість “Конотопська відьма”. У сюжеті твору майстерно переплітаються

реалістичні картини із фантастикою. Для того щоб правдиво показати суспільне життя, взаємини українського панства і козацької старшини кінця XVІІІ століття, письменник вдало використав усну народну творчість, повір’я і звичаї українців. Головних героїв повісті, сотника Забрьоху і писаря Пістряка, ріднить зневага до трудового народу, пияцтва, зажерливість, самодурство. Микита Забрьоха своє сотенство не заслужив, а успадкував: “Таки хто скільки не зазна, то сотенною старшиною все були Забрьохи: а діди і прадіди Микитові усе були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками; так від отця до сина так
сотенство і переходило”, Недолугий, нечесаний, невмитий, дурнуватий Забрьоха мав необмежену владу не тільки над сотнею, а й над усім населенням Конотопа.

Він був неотесаний, грубий і зовсім неписьменний. “Ти знаєш, – говорив він писарю, – шо я нічого письменного не розкую, хоч у школі вчився, і “вірую” почав було вчити, та на “же за ни” як затявсь, то й покинув письмо”. Та й рахувати дяки-вчителі навчили його лише до тридцяти. На пропозицію писаря Пістряка порахувати сотню Забрьоха відповів: “Лічи сам і роби як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати”. Без писаря Забрьоха не міг дати ради своїй сотні, а тому в усьому покладався на Пістряка і в усьому підкорявся йому.

Залишившись без писаря, сотник брутально лаяв козаків і кричав: “Війтесь собі, куди хочете, хоч на шибеницю. Який я порядок дам, коли писар сказився?” Забрьоха сліпо вірить Пістряку, коли той порадив не йти у військовий похід, а потопити відьом, за що полковник звільнив сотника. Таким само обмеженим і безпорадним виступає Забрьоха і в особистому житті. Він не може сказати Олені Йосипівні про те, що хоче одружитися з нею: “…мнякав-мнякав, та й неначе про воли, а кінча про голуби, дума об барді, а каже об тернівці, та як замовк, та й замовк, та знай слину ковта, дивлячись на таку кралю”. Письменник висміює хабарництво, яким не гребують усі посадовці.

Сотник про хабарі говорить, як про явище абсолютно звичайне: “Я тут є сотник, голодувати не буду: той прийде з хлібом, той з паляницею, той з буханцем, а інший і мішечок борошна привезе; аби б тільки позивались…” Щоб одружитися з хорун-жівною, Забрьоха ладен піти на будь-який злочин. За допомогу в успішному сватанні він обіцяє відьмі: “Чи звелиш Конотоп спалити, так разом із чотирьох кінців і запалю; чи звелиш усю конотопську дітвору – що ви, відьми, не любите – так за один день усіх до єдиного і потрошу…”

Сотник Забрьоха – дурний дармоїд. Усі його думки крутяться навколо смачної їжі, горілки і сну. Він грубо і з погордою ставиться до козаків і населення Конотопу, примушує їх на себе працювати.

Образ Забрьохи уособлює усю бундючну козацьку старшину, яку письменник гостро висміює: “А се вже звісно, і всюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший; і знай дметься, мов шкураток на вогні”.

Мова Забрьохи пересипана грубістю, лайками. Запрошуючи Пістряка до хати, він говорить: “Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці?”

В образі Пістряка втілено найогидніші риси козацької старшини: шахрайство, паразитизм, користолюбство. Писар, використовуючи своє службове становище і дурість сотника, верховодить у Конотопі. Він різними хитрощами намагається скинути Забрьоху з сотенства, щоб самому посісти його місце.

Писар зневажає козаків, глумиться з селян, вимагаючи хабарів; жінок, які зневажили його залицяння, звинувачує у відьомстві і наказує топити у ставку.

Мова писаря плутана, пересипана незрозумілими церковнослов’янськими і канцелярськими словами. Пістряк “дванадцять год учився у дяка в школі: у год вчистив граматику, два годи вчив часословець, півчварта года сидів над псалтирем і з молитвами зовсім вивчив, та півп’ята года вчився писати, а цілісінький гоя вчився на щотах; а промеж тим, ходячи на крилас, поняв гласи, і єрмолойні догматики, і Сковородині херувимські, туди ж за дяком і піддячим окселентує”. У повісті немає жодного позитивного образу.

Другорядні персонажі показані в негативному плані: Халявський інтригує і мітить на місце сотника; його дружина Олена зраджує чоловіка; її брат хорунженко п’яниця і ледар; генеральний суд дя не читаючи, підписує “…таку бумагу, щоб суддеві у ченці постригтись, а його жінку віддати заміж за пана обозного”; піп сумує, що люди не мруть і згадує про холеру; жителі Конотопа, кинувши гатити греблю, доглядати недужих! малих, зібралися біля ставка подивитися, як будуть топити відьом. Квітка-Основ’яненко Не прагне викликати обурення проти панського свавілля, не виявляє свого співчуття безправним жінкам, яких оголосили відьмами. Письменник, використавши комізм і сатиру, дає читачеві можливість самому оцінити образи твору і події, описані в ньому.




Повість “Конотопська відьма” найкращий гумористично-сатиричний твір Г. Квітки-Основ’яненка
професія мого тата