Політ мрій

Поетеса Ірина Жиленко народилася в 1941 році в Києві. Вона рано втратила батьків. Потім навчалася і працювала одночасно.

Коли Ірина закінчила вечірнє відділення Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, то спочатку працювала вихователькою в дитячому садку, потім – у редакціях газет та журналів.

В творчому доробку поетеси є багато поезій для дітей. Це книжки “Достигають колосочки”, “Вуличка мого дитинства”, “Казки буфетного гнома”, “Двічі по два дорівнює кульбабці” та інші.

Дуже помітна блискуча

гра фантазії у поезії Ірини Жиленко: Злітайте! Небо ж бо велике, Хто на Пегасі, хто і так…

Напевно, поетеса Ірина Жиленко не мислить свого життя без польоту мрій. Вона знає, що діти, її улюблені читачі, часто літають “на кульках, планерах і зміях” в своїй уяві, і саме тому вона вирішила випустити в повітря і свою чарівну Жар-птицю, щоб було чим захоплюватись, щоб було чому радіти, щоб посвітліли лиця у всіх, хто побачить це диво.

Проте екзотична пташка, не звична до співів, захворіла і тепер лікується вдома. Вона п’є молоко, їсть родзинки, читає журнали, щоб подарувати новорічну радість дітям своїм новим польотом.

Не всі, однак, раді Жар-птиці – стара кульгава Гава, яка вважала себе Павою, знайшла чарівну пташку занадто яскравою, її думку підтримали ворони. Та добре, що у Жар-птиці більше прихильників, ніж ворогів, тому її завжди чекають із нетерпінням діти і дорослі.

Про цю історію Ірина Жиленко повідала у вірші “Жар-птиця”.

Звичайно ж, незмінним новорічним гостем дітвори є Дід Мороз. Він стан персонажем вірша “Підкова”. Золоту підкову, загублену стареньким Дідом

Морозом, знайшла лірична героїня твору. Вона, незважаючи на цінність цієї знахідки , вирішує повернути її назад до Лапландії. Для багатьох такий вчинок залишиться незрозумілим.

У вірші є гіперболізований образ “сімсот роззяв”. Під ним легко вгадуються ті, хто заздрить чужому щастю, ті, хто береться судити про чужі добрі вчинки.

Ірина Жиленко завдяки блискучій грі фантазії створила у вірші неповторний образ красуні-зими. Сніг у її вірші стає “звичайним” тільки в кінці твору, а до того він світився різноманітними кольорами: зеленим, рожевим, блакитним, ніжно-фіолетовим.

Атмосфера свята продовжує панувати і у вірші “Гном у буфеті”. Старенький буфетний гном добре знає усю родину, адже оселився він у цій господі дуже давно.

На свята гном золотить сервізи, дарує слухняним дітям шоколадки і нашіптує їм казки. Маркіза з фарфору навчила гнома чемних манер і він став справжнім франтом. Тож, втягнувши в петлицю троянду, надівши свого незмінного багрового ковпачка, гном іде до своєї дами на чай.

А грає їм цвіркун-музикант на скрипці. Так проходять століття, але свята зустрічі зі стареньким мешканцем буфету чекають усі.

Отже, кожен із розглянутих віршів Ірини Жиленко дарує читачам свято зустрічі їх справжньою поезією. А її не може бути без яскравої образності, польоту фантазії, вміння поєднати найтонший ліризм із іронією і гротеском. І хочеться вірити, що утвориться та спільнота людей, що відчувають красу, про яку писала Ірина Жиленко:

Ми – це дихання тисячі щасть.

Ми – це ніжність небес на щоці.

Ми – це ти, і ось той, і ось та – невичерпна безсмертна спільність.

Ми – це щедрість і доброта.

Людина, яка прагне створити таке суспільство, назвала себе “homo feriens” – людина святкуюча. Тож нехай вірші Ірини Жиленко стануть популярними, можливо тоді в світі з’явиться більше оптимістів, більше щасливих і добрих людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Політ мрій
сочинение на тему дети войны