Поезія втрат ранньої Анни Ахматової

Розмірковуючи над загадкою популярності поезії Анни Ахматової, перш за все думаєш про одну особливість – вміння сказати небагатьма словами про найглибші почуття, про найсокровенніше. Так в одному з віршів “Молюсь окопному лучу”, на перший погляд, лише змалювання гри сонячного промінця “на рукомойнике моем”. Про душевний стан майже нічого не сказано, але “серце пополам” – найвиразніше говорить про напругу чекання й переживання ліричної героїні. Усі її втрати пропущені через сприйняття світу. І деталі промовляють краще

за слова:

Бензина запах и сирени, Насторожившийся покой…

А з цим пейзажем сторожке тривожне відчуття втрати:

Он снова тронул мои колени Почти не дрогнувшей рукой.

З жіночою чутливістю Ахматова сприймає недомовленість, звідси й певна обірваність кінцівок. У відповідь на пронизливе:

“Это все… Ах, нет, я забыла, Я люблю вас, я вас любила Еще тогда!” –

Всього одна репліка – “Да”. І ця крапка в кінці така безнадійна й безповоротна, як найгірша втрата. Саме це вражає в ліричних віршах Ахматової – вміння передати тонкий нерв людських стосунків. Інколи вона вдається до іронії, як у вірші

“Вечером”, де обійми коханого здаються штучними:

Так гладят кошек или птиц, Так на наездниц смотрят стройных…

Так довго чекати, сподіватися, мріяти про зустріч, щоб відчути відстороненість. І цю втрату поетеса висловлює через іронічне:

“Благослови же небеса – Ты первый раз одна с любимым”.

Анна Ахматова відкриває безмежний світ, у якому немає нічого випадкового, немає чужого. Кожен день, кожна річ – мить такого короткого й прекрасного життя. Вона відкрила безповоротність фраз і біль випадкових рухів. У короткому вірші “Сжала руки под темной вуалью” достовірна і трагічна історія кохання і втрати:

Задыхаясь, я крикнула: “Шутка Все, что было. Уйдешь я умру”. Улыбнулся спокойно и жутко И сказал мне: “Не стой на ветру”.

За останньою фразою криється так багато, що й не сказати. На перший погляд, піклування про здоров’я героїні, а насправді констатування безповоротного рішення. Це втрата. Вороття немає.

Отже, “поезія втрат” – це те, що робить лірику Ахматової пронизливо щирою. Витонченість сприйняття і уміння передати кількома словами цілий сумбур почуттів – ось особливість поезії ранньої Ахматової.




Поезія втрат ранньої Анни Ахматової


твір опис місцевості
Поезія втрат ранньої Анни Ахматової