Поет гармонії і краси
Поезія Тютчева – одне з найдорожчих надбань російської класичної літератури. Поезія Тютчева сповнена думки, але він був насамперед художником. Він палко любив життя.
Радісним прийняттям життя наповнені вірші “Я помню время золотое”, “Нет моего к тебе пристрастья”, “Еще земли печален вид…”, “Весна”, “Весенние воды”, “Весенняя гроза”.
І в той же час саме природа, на думку поета, – вище блаженство людини. Тютчев володів рідкісно живим і безпосереднім почуттям природи. Поет охоче вдавався до уособлень:
Не
Не слепок, не бездушный лик –
В ней есть душа, в ней есть свобода,
В ней есть любовь, в ней есть язык.
Тютчева прийнято називати “співцем природи”. Через звертання до неї нерідко розкривається світ людської душі у всьому багатстві переживань. Так, вірш “Фонтан” виражає характерну для Тютчева думку про одночасну велич і безсилля людського розуму.
Тютчев багато в чому ліричний поет. Крім розкішних картин природи, його перу належать чимало віршів, присвячених високому почуттю кохання до жінки. У більшій частині з них автор старанно приховує свого адресата.
Вірші
О, как на склоне наших лет
Нежней мы любим и суеверней…
Сияй, сияй, прощальный свет
Любви последней, зари вечерней!
Полнеба охватила тень,
Лишь там, на западе, бродит сиянье,
Помедли, помедли, вечерний день,
Продайсь, продайсь, очарованье;
Пускай скудеет в жилах кровь,
Но в сердце не скудеет нежность…
О ты, последняя любовь!
Ты и блаженство и безнадежность.
Поет гармонії і краси
крила драч аналіз
Поет гармонії і краси