Пісня в п’єсі І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”

Якщо для людини необхідною є пам’ять про минуле й помисли про майбутнє, вона звертається до кращих творінь мистецтва, де відбивається життя народу: його діяння, думи, бажання і мрії, радості і печалі. Народна мудрість переконує: якщо ти вірний син свого народу, бережи пісню і мову більше, ніж кордони. Іван Петрович Котляревський… Ім’я це викликає у кожного яскраві асоціації і безсмертний Еней, і невмируща Наталка – героїня п’єси, що стала праматір’ю нового українського театру. “Наталка Полтавка” з’явилась у той час, коли

на терезах історії вирішувалась доля української культури. Котляревський показав талановитість народу, своєрідність характеру української людини, наділеною великою духовною красою і силою слова.

Письменник довів, що “наша нація не тільки співає плачучи, а й сміється співаючи”. Через пісню автор розкриває національні характери персонажів. Головна героїня п’єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю.

Пісня “Ой я дівчина Полтавка” – це ліричний автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається людям своєю красою, веселою та жартівливою вдачею

і вірність всією душею. Дівчина любить свою матір, яка для неї найдорожча і найкраща в світі, але прагне відстояти своє право на щастя, звертаючись до неньки піснею “Ой мати, ати! Серце не вважає”, нею вона запевняє, що “лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити”.

Образ Наталки залишається в пам’яті через її пісні, які не втрачають з роками ніжної мелодійності буйної пристрасті, якими сповнена душа героїні. Проходять роки, але в найістотнішому героїня Котляревського є ідеалом української жінки, її моральної ;красй, бо духовне багатство, чистота і чесність, працьовитість і сердечність з плином часу не старіють, бо вони загальнолюдські й вічні. Пісня як засіб характеристики використана і для змалювання образу Петра.

Сирота без роду, Петро сумує, що немає в нього “ні хатинки, нема щастя, ані жінки”, не орано і нічого не сіяно”, бо він “один в світі”. У той час “як у сусіда і хата біла… жінка мила”, і “всі сусіда виглядають, всі сусіда поважають”.

Одначе бідний сирота багатий душею – своєю наполегливістю, добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою злу долю, він словами пісні “Та йшов козак з Дону” каже: “Не спасибі долі, коли козак в полі. Бо коли він в полі, тоді він на волі”.

Широко, розлого виливається в пісні волелюбна душа героя, його козацька вдача.

Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його найрізноманітніших виявах – вірності, стражданні та самопожертві. У пісні “Сонце низенько” парубок всьому світу зізнається у своєму широкому й вірному коханні. Пісня передає не лише настрій Петра, а й його прагнення швидше побачитися з Наталкою, з якою ось уже чотири роки, як він розлучився. У Петрових піснях розкривається його характер і погляди на життя. Побратим Петра, Микола, що теж “без роду, без племені, без талану і безприюту”, – весела та добра душа.

Слова його пісні “Гомін, гомін, гомін по діброві”, де бувалого хлопця знають і орда, і ляхи, і турчин, свідчать про мандрівний, незалежний, безкорисливий характер героя. Пісні сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, які вміли хоробро відстоювати рідну землю й обороняти її від ворога, як видно, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається рабом з козаками – чорноморцями “тетерю. їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити”.

Пісня характеризує Миколу як волелюбну, розумну, дотепну, добру людину.

Пісні возного – дзеркало його душі. Сенс його життя відображено у пісні “Всякому роду нрав і права”. Кредо Тетерваковського: соціальна нерівність ; підлеглість бідного багатому ; хабарництво ; хижацтво . “Наталка Полтавка”, порівняно невеликий за обсягом твір, нараховує двадцять дві пісні, серед яких є й авторські, й оброблені Котляревським народні піс-: ні, перероблені літературні та народні пісні.

Ми повинні плекати кожне словечко народної пісні, передане у спадок нам від попередніх поколінь, як заповіт людяності й безмежної любові до рідної землі, як взірець багатства духу народного.

П’єса І. П. Котляревського “Наталка Полтавка” – великий духовний скарб “у нашій літературі. Автор наголосив, що народнопісенне світосприйняття нашим народом навколишнього світу – основа української ментальності. Нам ‘треба пам’ятати вислів М. Т. Рильського про мудрого полтавця – І. П. Котляревського:

Не забувай того, хто сміло, Із ясним сміхом розбудив І розгорнув широко крило Понад землею рідний спів.




Пісня в п’єсі І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”


неслухняний язичок
Пісня в п’єсі І. П. Котляревського “Наталка Полтавка”