Письмо як вид мовленнєвої діяльності (УРЗМ). – Особливості писемного мовлення. Прислів’я га приказки. – Краса і мудрість цього жанру усної народної творчості. – Складання письмових монологічних висловлювань на основі прислів’їв

Письмо як вид мовленнєвої діяльності (УРЗМ).

Особливості писемного мовлення. Прислів’я га приказки.

Краса і мудрість цього жанру усної народної творчості.

Складання письмових монологічних висловлювань на основі прислів’їв.

Мета: поглибити й узагальнити знання школярів про особливості письма як одного з видів мовленнєвої діяльності, його різновиди (письмові перекази та твори), що дозволить формувати вміння створювати власні висловлювання різних типів і стилів мовлення на свідомій основі, розвивати культуру писемного

мовлення, ознайомити зі специфікою прислів’їв та приказок як виду усної народної творчості.

Комунікативний компонент – узагальнення знань про види мовленнєвої діяльності, особливості писемної форми мовлення, удосконалення основних комунікативних умінь.

Соціокультурний-виховання шанобливого ставлення до кмітливості та мудрості народу, акумульованих у прислів’ях та приказках, сприяння осмисленню ролі цих цінностей в сучасному світі, розвиток афористичності і точності думки, уваги до лексики власних суджень.

Діяльнісний (стратегічний) – удосконалення загальнонавчальних умінь визначати мету

і завдання власної діяльності, порівнювати, аналізувати явища мовної та позамовної дійсності, застосовувати отримані знання у змінених умовах, формування креативного мовлення і мислення.

Лінгвістичний – збагачення мовлення учнів новою лексикою, прислів’ями та приказками, формування уміння використовувати мовні засоби, адекватні меті і стилю висловлювання.

Літературознавчий – поглиблення знань про прислів’я та приказки як жанр усної народної творчості, пояснення їх змісту, проектуючи на ситуації сучасного життя.

Обладнання – підручники з української літератури для 5 класу, картки – інформатори, тематичні літературознавчі словнички, видрукувані тексти для читання, картки для індивідуальної та диференційованої роботи.

Інтеграція: діяльнісна (види мовленнєвої діяльності: читання, говоріння, аудіювання, письмо), предметна (літературний та мовний зміст уроку), художньо-ігрова.

Тип уроку – інтегрований, бінарний (розвитку мовлення, роботи з художнім твором).

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань, мотивація навчальної діяльності на уроці, повідомлення про особливості бінарних уроків, оголошення теми і завдань уроку.

1. Розумова розминка.

А) запис прислів’їв у зошитах:

– Добре тому жити, хто вміє говорити.

– Балакай, слухачам вуха не болять.

– Менше говори, більше вчуєш.

– Красно говорить, а слухати нічого.

– Слухай тисячу разів, а говори один раз.

– Або розумне казати, або зовсім мовчати.

– Як гукнеш, так і відгукнеться.

– Говорити – то срібло, а мовчати – то золото.

– Хто багато питає, той багато знає.

Б) Бесіда:

– Що об’єднує записані речення? (Це – прислів’я на спільну тему.)

– Яка тема цих прислів’їв?

– Про який вид мовленнєвої діяльності говориться найбільше? (Говоріння.)

– Який вид мовленнєвої діяльності, як правило, супроводжує говоріння? (Слухання.)

– Що об’єднує ці два види мовленнєвої діяльності? (Усна форма.)

– Яка форма мовленнєвої діяльності є первинною, тобто виникла раніше? (Усна.)

– Які особливості усного мовлення вам відомі? (Можна ско­ристатися словничками.)

– Що таке говоріння? Які його особливості?

– Що таке слухання? Яка роль його у спілкуванні? І як про це говориться в прислів’ях?

– Про які відомі вам види мовленнєвої діяльності у наведених прислів’ях нічого не сказано? (Про читання, письмо.)

– Що таке читання? Що таке письмо?

– Які види читання вам відомі? Коли ви користуєтеся ними?

– Як ви думаєте, чому у прислів’ях не говориться про читання та письмо? З чим це пов’язано?

– Чи пов’язані між собою види мовленнєвої діяльності? Як саме? Доведіть свою думку.

Оскільки ви всі дійшли висновку, що види мовленнєвої діяльності пов’язані між собою і мають велике значення в нашому житті, то для детальної розмови про один з видів нам потрібно повторити знання про вивчені раніше.

В) Виконання тестових завдань:

Які види мовленнєвої діяльності притаманні людині:

A) слухання, читання, говоріння, письмо;

Б) говоріння, перекази, твори, письмо;

B) слухання, говоріння, підслуховування, мовчання;

Г) читання, письмо, монолог, діалог.

Які форми мовлення вам відомі:

A) голосна, внутрішня, мовчазна; Б) усна, писемна;

B) казкова, прозова, віршована;

Г) діалогічна, полілогічна, прозова. Які особливості притаманні усній формі мовлення:

A) вторинність, підготовленість, контактність, двосторонній характер;

Б) контактність, графічна оформленість, наявність адресата мовлення, первинність;

B) первинність, спонтанність, контактність, адресованість, фонетична оформленість;

Г) спонтанність, контактність, графічна оформленість, вторинність.

У чому полягає сутність аудіювання як виду мовленнєвої діяльності:

A) сприймання на слух мовлення, його розуміння; Б) сприймання зором тексту, його усвідомлення;

B) побудова власних усних висловлювань;

Г) створення власних писемних висловлювань. Які види аудіювання вам відомі:

A) ознайомлююче, усне, писемне, критичне;

Б) глобальне, детальне (докладне), критичне;

B) детальне (докладне), творче, монологічне; Г) критичне, глобальне, творче, діалогічне.

Докладне (детальне) аудіювання – це…

A) висловлення свого власного ставлення до почутого, критичне узагальнення інформації, вміщеної в тексті; Б) усвідомлення лиш загального змісту повідомлення, визначення теми, основної думки почутого, відмежування головного від другорядного;

B) повне усвідомлення усіх елементів почутого.

Критичне аудіювання – це…

A) висловлення свого власного ставлення до почутого, критичне узагальнення інформації, вміщеної в тексті;

Б) усвідомлення лиш загального змісту повідомлення, визначення теми, основної думки почутого, відмежування головного від другорядного;

B) повне усвідомлення усіх елементів почутого.

Глобальне аудіювання – це…

A) висловлення свого власного ставлення до почутого, критичне узагальнення інформації, вміщеної в тексті;

Б) усвідомлення лиш загального змісту повідомлення, визначення теми, основної думки почутого, відмежування головного від другорядного;

B) повне усвідомлення усіх елементів почутого.

У чому полягає сутність читання як виду мовленнєвої діяльності:

A) сприймання на слух мовлення, його розуміння;

Б) сприймання зором графічних знаків, їх усвідомлення та розуміння;

B) побудова власних усних висловлювань;

Г) створення власних писемних висловлювань.

Вибіркове читання – це…

A) швидке читання заголовків, окремих фрагментів тексту з метою отримання загального уявлення про зміст, героїв, привабливість тексту;

Б) висловлення свого ставлення до описуваних у творі явищ на основі усвідомлення змісту, авторського задуму та шляхів його реалізації;

B) повільне читання тексту чи окремих його частин, глибоке проникнення у його зміст;

Г) проглядання з метою пошуку відповіді на задане питання, швидке читання окремих фрагментів тексту на задану тему.

Вивчальне (детальне) читання – це…

A) швидке читання заголовків, окремих фрагментів тексту з метою отримання загального уявлення про зміст, героїв, привабливість тексту;

Б) висловлення свого ставлення до описуваних у творі явищ на основі усвідомлення змісту, авторського задуму та шляхів його реалізації;

B) повільне читання тексту чи окремих його частин, глибоке проникнення у його зміст;

Г) проглядання з метою пошуку відповіді на задане питання, швидке читання окремих фрагментів тексту на задану тему.

Ознайомлювальне читання – це…

A) швидке читання заголовків, окремих фрагментів тексту з метою отримання загального уявлення про зміст, героїв, привабливість тексту;

Б) висловлення свого ставлення до описуваних у творі явищ на основі усвідомлення змісту, авторського задуму та шляхів його реалізації;

B) повільне читання тексту чи окремих його частин, глибоке проникнення у його зміст;

Г) проглядання з метою пошуку відповіді на задане питання, швидке читання окремих фрагментів тексту на задану тему.

Критичне читання – це…

A) швидке читання заголовків, окремих фрагментів тексту з метою отримання загального уявлення про зміст, героїв, привабливість тексту;

Б) висловлення свого ставлення до описуваних у творі явищ на основі усвідомлення змісту, авторського задуму та шляхів його реалізації;

B) повільне читання тексту чи окремих його частин, глибоке проникнення у його зміст;

Г) проглядання з метою пошуку відповіді на задане питання, швидке читання окремих фрагментів тексту на задану тему.

Говоріння як вид мовленнєвої діяльності – це…

A) побудова власних діалогічних та монологічних висловлювань, спрямоване до адресата (ів), предмет думки того, хто говорить;

Б) сприймання усного мовлення, його розуміння;

B) фіксація слів і тексту за допомогою графічних знаків;

Г) зорове сприйняття графічних знаків, логічне розуміння їхнього значення.

Що таке діалог:

A) висловлення однієї особи (твір);

Б) процес мовленнєвої взаємодії двох або кількох учасників спілкування;

B) літературний текст, в якому про щось розповідається;

Г) перебудова письмового мовлення в усне.

Які особливості діалогічного мовлення:

А) контактність, двосторонній характер, непідготовленість, емоційна забарвленість, неповнота, ситуативність;

Б) повнота, односторонній характер, підготовленість, емоційна забарвленість, дистанційність;

В) контактність, ситуативність, неповнота, підготовленість, односторонній характер;

Г) вторинність, повнота, ситуативність, непідготовленість, двосторонній характер.

Які особливості монологічного мовлення:

A) підготовленість, повнота висловлення, завершеність думок, літературна мова, відносна залежність від адресата мовлення;

Б) повнота, односторонній характер, підготовленість, емоційна забарвленість, дистанційність;

B) контактність, ситуативність, неповнота, підготовленість, односторонній характер;

Г) вторинність, повнота, ситуативність, непідготовленість, двосторонній характер;

Г) оцінювання тестових завдань, корекція знань.

2. Формулювання теми уроку, визначення завдань, запис їх на дошці.

Отже, ми можемо визначити тему уроку, виходячи з записів у ваших зошитах та виконання тестових завдань. Сьогодні ми будемо більш детально знайомитися з письмом як видом мовленнєвої діяльності. Це є перша складова теми нашого бінарного уроку словесності. А як ви думаєте, яка тема літературної частини нашого заняття? (Прислів’я і приказки як жанр усної народної творчості.) Завдання уроку:

– поглибити знання про письмо як вид мовленнєвої діяльності;

– виявити притаманні йому особливості;

– укласти (поповнити) свій словничок термінів, пов’язаних з письмом;

– ознайомитися з українськими прислів’ями та приказками, виявити їх особливості;

– зануритися у мудрий і вічний світ прислів’їв;

– вчитися розшифровувати їх потаємний зміст, співвідносити його з нашим сучасним життям;

– удосконалювати писемну форму мовлення, створювати власні висловлювання (твори) на основі прислів’їв.

– Що нам допоможе у розв’язанні завдань?

– З чим ми працюємо на кожному уроці словесності? (Картки-інформатори, термінологічні словнички, підручники.)

А які риси характеру нас наблизять до досягнення мети? (Уважність, допитливість, кмітливість, настирливість, фантазія…).

3. Запис у зошитах епіграфу уроку:

Прислів’я, приказки – перлини мудрості народної, духовні скарбі нашого народу.

II. Опрацювання теоретичного матеріалу уроку РЗМ (українська мова)

1. Робота з карткою-інформатором.

ПИСЬМО ЯК ВИД МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Письмо – процес фіксації слів і тексту за допомогою графічних знаків – букв.

Письмо як вид мовленнєвої діяльності спрямоване на побудову власних висловлювань (переказів та творів) у фіксованій графічній формі.

Писемне мовлення сприймається як вторинна форма існування мови. Воно зорієнтоване на зорове багаторазове сприймання, тому написане можна розуміти, осмислювати, перечитувати по декілька разів той чи інший уривок тексту. Писемне мовлення заздалегідь продумується, обробляється, тому воно синтаксично більш упорядковане, багатше лексично і граматично, точніше й послідовніше в оформленні й передачі думок і почуттів. Писемне мовлення здебільшого монологічне. Воно менше, ніж усне, залежить від адресата, оскільки найчастіше цей адресат узагальнений, неконкретний. Писемне мовлення характеризується ще й тим, що в самій формі мовленнєвої діяльності знаходять певне відображення умови й мета спілкування, і це зумовлює вибір виражальних засобів, за допомогою яких створюється той чи інший тип мовлення. У писемному мовленні потрібні навички поглибленої роботи над словом, уміння аналізувати написане, працювати над удосконаленням думки і форми її вираження.

Основними ознаками письма як виду мовленнєвої діяльності є:

– Вторинність (виникло пізніше усної форми);

– Здебільшого монологічність;

– Графічна оформленість;

– Попередня спланованість, продуманість;

– Повний і грунтовний виклад думок;

– Зорове сприймання;

– Можливість повернутися до осмислення декілька разів;

– Відсутність позамовних засобів спілкування (міміки, жестів, інтонації);

– Відбір мовних засобів, чітко підпорядкований типу і стилю мовлення;

– Логічність;

– Розгорнутість;

– Літературна мова, нормативність.

Для оволодіння письмом потрібні спеціальні уміння та навички:

– навички зображення знаків письма (каліграфічні навички);

– навички правильного перекодування звуків мовлення у відповідні знаки письма (орфографія);

– уміння побудови писемного висловлювання (переказу, твору): змістові, композиційні, мовного оформлення, стилістичні тощо.

2. Бесіда за матеріалами картки (може проводитися у вигляді конкурсу на кращого знавця термінів і понять, найуживаніших на уроках розвитку зв’язного мовлення).

– Що таке письмо?

– Чи є якась різниця між письмом як діяльністю (переписування) і письмом як видом мовленнєвої діяльності?

– Які найбільш поширені види письма ти знаєш?

– Які особливості писемного мовлення тобі відомі?

– Чому письмо називають вторинною формою мовлення?

– У чому, на вашу думку, виявляється повнота писемної форми мовлення?

– Що означає спланованість письма?

– Які ще особливості писемної форми мовлення тобі відомі?

– Який існує взаємозв’язок між адресатом мовленння та письмом?

3. Виписування визначень у словник, побудова порівняльної узагальнюючої таблиці.

(Таблиця складається колективно, учні можуть користуватися пам’ятками та записами в словничках.)

УСНЕ МОВЛЕННЯ

ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ

Первинне

Вторинне

Монологічне, діалогічне, полілогічне

Переважно монологічне

Відбувається з урахуванням конкретних адресатів у певних ситуаціях

Найчастіше відбувається з невизна – ченим адресатом, без урахування ситуації

Спонтанне (непідготовлене)

Сплановане, попередньо обдумане

Широке залучення позамов­них засобів спілкування (міміка, жести, інтонація)

Відсутність цих засобів

Емоційне, експресивне

Відсутність цих характеристик

Неповнота

Повнота

Короткотривале в часі

Можливість багаторазового по­вернення, перечитування та редагу­вання

Фонетично оформлене

Графічно оформлене

Сприймається на слух

Сприймається зором

4. Закріплення знань про особливості писемного мовлення і письмо як вид мовленнєвої діяльності.

A) робота в парах – учні задають один одному питання за матеріалами таблиці та картки-інформатора;

Б) побудова власних висловлювань про особливості письма (інди­відуально);

B) розв’язання проблемної ситуації за змістом прислів’я: “Що написав пером, не вирубаєш і сокирою”.

Ситуація до обговорення: Шкільний психолог проводив анкетування у класі, з’ясовувалося питання, хто є справжнім лідером у класному колективі. Всі п’ятикласники визначали Сашка як лідера, бо він не тільки відмінник, а й носа не задирає, завжди допоможе, роз’яснить важкий матеріал. Він – справжній друг, виважений, ерудований, надійний. Миколка підбурив однокласників, запропонував на питання анкети писати все навпаки, щоб потім просто посміятися.

Коли оголошували несподівані для більшості класу результати, Миколці і його товаришам стало соромно і прикро. Вони попросили психолога внести виправлення в анкети, але вона сказала: “Що написано пером, не вирубаєш і сокирою”, треба було раніше подумати, а потім написати.

– Чи доречно вжито прислів’я в цій історії?

– Що воно відображає: тему чи основну думку висловлювання?

– Як ви розумієте зміст прислів’я?

– Коли його можна вживати в мовленні, в яких ситуаціях?

– Як ви думаєте, в прямому чи переносному значенні вживається прислів’я?

– Спробуйте словесно вималювати картинку, на якій зображено, як справжньою сокирою намагаються вирубати написане в зошиті чи щоденнику.

Отже, в цьому прислів’ї підкреслюється фіксований графічний характер оформлення думок при письмі. Підійшов час більш детально познайомитися в прислів’ями і приказками.

III. Опрацювання нового літературного матеріалу.

1. Гра – змагання між рядами. Кожен ряд отримує картку з прислів’ями, які треба тематично угрупувати і провести над ними спостереження. (Прислів’я можна взяти з підручника) Наводимо приблизний (орієнтовний) зміст карток.

№1

1. Прочитайте прислів’я:

– Чого в молодості навчишся, то в старості – як знайдеш.

– Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.

– Письменний бачить вночі більше, як неписьменний вдень.

– Розумний учить, а дурний повчає.

– Зима без снігу – літо без хліба.

– Як не матимеш друга, не матимеш і ворога.

– Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.

– Око бачить далеко, а розум ще далі.

2. Об’єднайте прислів’я за спільною темою. Які з прислів’їв є зайви­ми, чому?

3. Проведіть спостереження:

А) з’ясуйте, зі скількох частин складається більшість прислів’їв; як вони пов’язані між собою;

Б) знайдіть антонімічні пари, визначіть, якою частиною мови вони виражені; яку роль вони відіграють у прислів’ях.

№2

1. Прочитайте прислів’я:

– Як не матимеш друга, не матимеш і ворога.

– Вчення – світло, а невчення – тьма.

– В хорошій компанії розуму наберешся, а в поганій і свій загубиш.

– Ліпше мати сто приятелів, ніж одного ворога.

– 3 добрим дружись, а з лихим стережись.

– Краще з розумним загубити, як з дурним знайти.

– Не бійся розумного ворога, а бійся дурного приятеля.

2. Об’єднайте прислів’я за спільною темою. Які з прислів’їв є зайвими, чому?

3. Проведіть спостереження:

А) з’ясуйте, зі скількох частин складається більшість прислів’їв, як вони пов’язані між собою;

Б) знайдіть антонімічні пари, визначіть, якою частиною мови вони виражені. Яку роль вони відіграють у прислів’ях? Чи є серед прислів’їв синонімічні? Які?

№3

1. Прочитайте прислів’я:

– Слова ласкаві, та думки лукаві.

– Вогонь – добрий слуга, та поганий хазяїн.

– Слово – срібло, мовчання – золото.

– Ліпше своя хата, як чужа палата.

– Добрі слова лікують, погані – вбивають.

– Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш.

– Слово може врятувати людину, слово може й вбити.

2. Об’єднайте прислів’я за спільною темою. Які з прислів’їв є зайвими, чому?

3. Проведіть спостереження:

А) з’ясуйте, зі скількох частин складається більшість прислів’їв. Як вони пов’язані між собою?

Б) знайдіть антонімічні пари, визначіть, якою частиною мови вони виражені. Яку роль вони відіграють у прислів’ях? Чи є серед прислів’їв синонімічні? Які?

2. Перевірка виконання завдань з карток, обговорення, визначення переможців, які не тільки першими правильно виконали завдання, але й розкрили зміст прислів’їв.

3. Узагальнення результатів спостереження, запис визначень у зошити.

В результаті цього етапу роботи на уроці в словничках у дітей з’являються записи:

Прислів’я – короткий крилатий народний вислів, у якому у високохудожній формі виражено повчальний життєвий досвід і мудрість мас. Це насичене глибоким змістом художнє узагальнення, в якому об’єднано за якоюсь характерною ознакою багато різних явищ і яке сформульоване в легкій для запам’ятовування формі. Будова прислів’їв відзначається симетричністю, поділом на частини, що римуються між собою. Часто прислів’я будуються на протиставленні чи паралелізмі. Найчастіше в основі прислів’я лежить метафора, гіпербола або порівняння.

Приказка – стислий крилатий народний вислів, близький до прислів’я, іноді ж це укорочене прислів’я, але без властивого йому повчального значення. Коли прислів’я має дві частини, то приказка складається з однієї.

Приповідка – так в західних областях України називали прислів’я, приказки та інші короткі й мудрі образні вислови тощо. Франко називав приповідки “скарбом нашої мови і народного досвіду” та широко їх використовував їх у своїй творчості.

4. Робота з підручником літератури.

А) читання визначень;

Б) вибіркове (за варіантами) читання тематичних груп прислів’їв, поданих у підручнику:

Мова, сила слова. Навчання, розум. Працелюбство. Батьківщина, рідний дім. Мир, злагода. Моральні якості людини.

В) виписування в зошити окремо прислів’їв, а окремо приказок. Обгрунтування свого вибору.

Наприклад:

Одяг кращий новий, а друг – старий (гуртом можна й море загатити) – це прислів’я (приказка), тому що:

По-перше, має своєрідну будову (складається з однієї чи двох частин) …

По-друге, має / не має яскраво вираженого повчального характеру

По-третє, в основі цього вислову лежить протиставлення (гіпербола, метафора, переносне значення) …

Отже, аналізований крилатий вислів – це

ІУ. Закріплення вивченого на уроці матеріалу.

1. Змагання “Перевір свою пам’ять і знання прислів’їв”.

Можливі декілька варіантів проведення цього етапу уроку:

А) кожен учень бере одну тематичну групу прислів’їв підручника, пише на листку першу їх частину і віддає сусіду, який продовжує, доповнюючи текст другою частиною. Далі взаємоперевірка і оцінювання.

Б) вчитель роздає кожному картку, яку школярі заповнюють самостійно, а потім за варіантами колективно перевіряють та оцінюють.(Картки складені за чинним підручником літератури, що дозволяє швидко організувати перевірку та корекцію знань).

Картка може мати такий вигляд:

Навчання, розум

1. Доповни прислів’я:

Вік живи – …

Око бачить далеко, а…

Людей питай, але й…

Наука в ліс не веде, а…

Не кажи – не вмію, а…

Вчитися ніколи…

Грамотний – видющий і…

Одна розумна голова – добре, а…

Словосполучення для довідки:

Дві – краще; не пізно; кажи – навчуся; на все тямущий; вік учись, розум – ще далі; з лісу виводить; розум май.

2. Поміркуй, які з прислів’їв побудовані на прямому значенні слів, а які – на переносному.

3. Віднайди серед прислів’їв ті, що побудовані на протиставленні і ті, в основі яких лежить паралелізм конструкції.

4. Знайди приказки, чим вони відрізняються від прислів’їв?

2. Бесіда за змістовими та композиційними особливостями прислів’я та приказок.

3. Робота над епіграфом уроку.

4. Конкурс на кращого знавця прислів’їв: хто більше назве прислів’їв певної тематичної групи.

V. Складання власних висловлювань за змістом прислів’їв.

1. Мозкова атака.

Ми з вами дійшли до висновку, що приповідки (прислів’я і приказки) становлять своєрідний неписаний звід етичних законів, яких потрібно дотримуватися у житті.

Поміркуймо над висловом збирача і дослідника прислів’їв В. П. Анікіна, який влучно передав тематичну змістовність і широту, місткість цього стислого жанру: “Прислів’я гніваються, печаляться, сміються, беруть на кпини, веселяться, плачуть, зітхають, стогнуть, кричать, жартують, лякають, застерігають, вчать, обурюються, – словом, відображають стільки ж почуттів, скільки їх у народу – творця прислів’їв”.

A) Як ви розумієте тему і головну думку цього вислову?

Б) Знайдіть серед дієслів, що характеризують прислів’я, синоніми та антоніми.

B) Доберіть декілька синонімічних і антонімічних прислів’їв, які відображають гаму почуттів чи етичні закони.

2. Робота з текстами-зразками.

Одним із завдань нашого сьогоднішнього уроку є побудова власних висловлювань, в основі яких – народна мудрість. Багато письменників широко використовують ці жанри фольклору в своїх творах, а іноді свої короткі оповідання будують виключно за змістом прислів’їв і виносять їх у назву (заголовок) своїх оповідань.

Давайте познайомимося з такими творами. Вони допоможуть нам у складанні власних розповідей.

Хочеш бути щасливим, не будь лінивим

Загадала бабуся, щоб Дениско перебрав дві склянки гречаної крупи на кашу: там же і насіння бур’яну трапляється, і колінця від стебел, і навіть манюні грудочки землі. А від усього того хіба може бути каша смачна?

Сів Дениско за стіл, чисті крупинки відгортає по ліву руку, а весь непотріб – по праву. Тільки робота ця загайна і вимагає великого терпіння та уваги, а Дениска швидко ліньки напали. От він і перебрав крупу абияк.

Бабуня ж була певна, що Дениско попрацював на совість, і висипала крупу в окріп.

Зварилася каша. Сіли всі вечеряти. Коли це Дениско як не підскочить:

– Ой! Що це ви мені підсунули! – і виплюнув на край тарілки крем ‘яшка.

Всі повернули до нього голови, а бабуня відклала набік ложку і з докором сказала:

– Це дякуй тому хлопчику, що крупу перебирав. Все йому, бач, ліньки.

– Е, лінивому й нитку перервати важко, – підтакнув тато.

– Щира правда, – не втримавшись, докинув і своє слово дідусь.

– Лінивий сидячи спить, лежачи робить.

– Ледачому завше ніколи, – посміхнулася мама. – Вранці росяно, в обід душно, а ввечері комарі кусають.

– Знаю, знаю, – винувато закліпав очима Дениско. – Хочеш бути щасливим, не будь лінивим.

(Анатолій Григорук)

Яка головна думка оповідання?

Що відображає назва тексту: тему чи головну думку?

Як ви думаєте, чому прислів’я, що дало назву твору, вміщене в кінці? Яка його роль?

Знайдіть в тексті фразеологізми, приказки, прислів’я. Чим вони відрізняються?

Який тип мовлення використав автор?

Які структурні особливості текстів-розповідей?

Чи розкрито значення прислів’я в тексті?

Що допомагає автору це зробити?

Де сім господинь, там хата неметена

У нас в хаті небагато дівчаток. Тільки Оксана, та Юля, та Марина, та Христя, та Катря, та Оля, та Ліна… Порахуйте, скільки їх.

Мама каже:

– Оксано, хату підмети!

– Добре, – обзивається Оксана, та тільки мама за двері – кричить:

– Юлько, хату підмети! Кому кажу!

А Юля відповідає:

– І не подумаю. Хіба немає меншого за мене? Он Христя. Чуєш, Христе? Хату підмети, мама сказала!

– А чого це мені підмітати? – розсердилася Христя. – Я он і місяць тому підмітала, і ще раніше – влітку… і минулого року раз… Я не хочу. Я не маленька. Он Катря без діла сидить. Чуєш, Катре, хату підмети.

– Еге, яка, – обізвалася Катря. – А ось і не підмету. То тобі Христя сказала, щоб підмела. Так що можеш. Та й Олька у нас є. Чого це Ольці така полегкість, що вона ніколи й за віник не візьметься? А вже їй сім років. Чуєш, Олько, кидай свої ляльки. Віник бери. Хату підмітай!

– Оце ще мені лихо, – захлипала Оля. – Все Олько та Олько! Не хочу підмітати. Он Лінка ніколи нічого не робить. Кажуть: маленька. А яка маленька, коли їй вже п’ять років? Хай привчається, а то виросте за нашими спинами і не знатиме, як мамі допомагати. Чуєш, Ліно, віник бери!

Ліна не опиралася, взяла віник і як почала підмітати! Кушпелу таку збила, що в хаті нічого не видно.

Зайшла мама, взялася за серце:

– Лишенько моє, лишенько! Правду люди кажуть: Де сім господинь, там хата неметена!

(Іван Сенченко)

Поміркуйте, у прямому чи переносному значенні вжито в оповіданні прислів’я?

Чи міг трапитися такий випадок у житті?

Який тип мовлення використав автор?

До якого стилю належить текст?

3. Складання творів за прислів’ями.

A) Обговорення прислів’їв з підручника та ситуацій, в яких би вони доречно використовувалися у сучасному житті.

Прислів’я та приказки для обговорення: Не всякі жарти бувають чогось варті. Добре ім ‘я – найкраще багатство. Так треба жити, щоб нікому зла не чинити. Шануй старих – молоді тебе колись пошанують.

Б) Написання учнями творів за обраними прислів’ями та приказками на чернетках.

B) Перевірка виконання завдання: зачитування творів та їх рецен­зування. Рецензування відбувається у формі рольової гри: Уявіть, що ви редактор видавництва, яке готує до друку альманах “Сучасне життя приповідок”, в якому будуть зібрані невеличкі оповідання повчального характеру про сучасне життя, в яких би використовувалися прислів’я і приказки. Молодий автор приніс вам своє оповідання. Прочитайте чи прослухайте його. Висловіть своє враження від тексту, використовуючи наступний план:

1. Чи розкрита тема твору?

2. Чи цікавий, змістовний матеріал у вас у руках?

3. Чи розкрита суть прислів’я, приказки?

4. Чи логічно, послідовно відбувається виклад матеріалу?

5. Чи наявні усі структурні (композиційні) елементи розповіді?

6. Чи висловлено своє ставлення до описаного випадку з життя?

7. Яке мовне оформлення твору?

8. Що потрібно удосконалити, щоб оповідання було опубліковано в альманасі?

9. Наявність помилок.

VI. Підсумки уроку можна провести у вигляді узагальнюючої бесіди за завданнями уроку.

Подивіться на завдання нашого подвійного уроку.

– Чи всі вони виконані?

– Що нового ми дізналися про письмо як вид мовленнєвої діяльності?

– Які особливості прислів’їв та приказок як жанру фольклору?

– Що в них спільного і чим вони відрізняються?

– Що лежить в основі побудови цього жанру усної народної творчості, які художні засоби?

– Які структурні особливості прислів’їв?

– Чому їх називають перлинами народної мудрості?

– Чи вважаєте ви їх сучасними? Чому?

VII. Домашнє завдання.

Урок у нас був подвійним, тому і домашнє завдання ваше буде складатися з двох частин: 1) доопрацювати твори, написані в класі,

Переписати їх на окремі листки. За бажанням можна намалювати ілюстрації до свого оповідання, які теж увійдуть до альманаху;

2) Оскільки альманах називається “Сучасне життя прислів’їв та приказок”, вам потрібно взяти інтерв’ю у різних за віком людей: у молоді (учнів), у середнього покоління (батьків), у старшого покоління (бабусів і дідусів). Для цього продумайте і запишіть декілька питань, які б відображали ставлення інтерв’юрованих осіб до прислів’їв, використання їх у своєму мовленні тощо. Питання і відповіді також записати на окремих листках, вказати вік, прізвища та професії респондентів.

Тематичний термінологічний словник-мінімум “Письмо як вид мовленнєвої діяльності, прислів’я, приказки”

Алегорія – художньо-зображальний засіб, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу. Алегоричність найперше проявилася в казках про тварин, а потім – в прислів’ях, приказках, загадках. Алегорію можна розглядати як різновид метафори, бо вона теж будується на перенесенні значень на основі подібності.

Алегорія – ніби поширена метафора, що охоплює цілу байку, казку, притчу.

Антитеза – художньо-зображальний засіб, особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, думок, людських характерів тощо. Антитеза часто використовується у народній творчості. Для створення антитези використовуються антоніми.

Антоніми – (в літературі) – контрастні пари слів, протилежні за своїм значенням, які використовуються в народних та літературних творах як лексична антитеза.

Персоніфікація – вид метафори: надання предметам, явищам природи та поняттям властивостей людини, олюднення їх.

Переносне значення слова – це одне із значень багатозначного слова, що пов’язане з прямим значенням і виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет чи явище за подібністю, суміжністю чи функцією. Переносне значення завжди вторинне, похідне, вони протиставляється прямому.

Письмо – процес фіксації слів і тексту за допомогою графічних знаків – букв.

Письмо Як вид мовленнєвої діяльності спрямоване на побудову власних висловлювань (переказів та творів) у фіксованій графічній формі.

Основними ознаками письма як виду мовленнєвої діяльності є:

– Вторинність (виникло пізніше усної форми);

– Здебільшого монологічність;

– Графічна оформленість;

– Попередня спланованість, продуманість;

– Повний і грунтовний виклад думок;

– Зорове сприймання;

– Можливість повернутися до осмислення декілька разів;

– Відсутність позамовних засобів спілкування (міміки, жестів, інтонації);

– Відбір мовних засобів, чітко підпорядкований типу і стилю мовлення;

– Логічність;

– Розгорнутість;

– Літературна мова, нормативність.

Спеціальні уміння та навички, обов’язкові для оволодіння письмом:

– навички зображення знаків письма (каліграфічні навички);

– навички правильного перекодування звуків мовлення у відповідні знаки письма (орфографія);

– уміння побудови писемного висловлювання (переказу, твору): змістові, композиційні, мовного оформлення, стилістичні тощо.

Порівняння – часто вживаний у художній літературі і фольклорі засіб створення образності: пояснення одного предмета чи явища за допомогою іншого, подібного до нього, у якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво. Найчастіше порівняння висловлюється за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов.

Приказка – стислий крилатий народний вислів, близький до прислів’я, іноді ж це укорочене прислів’я, але без властивого йому повчального значення. Коли прислів’я має дві частини, то приказка складається з однієї.

Приповідка – так в Західних областях України називали прислів’я, приказки та інші короткі й мудрі образні вислови тощо. Франко називав приповідки “скарбом нашої мови і народного досвіду” та широко їх використовував їх у своїй творчості.

Прислів’я – короткий крилатий народний вислів, у якому у високохудожній формі виражено повчальний життєвий досвід і мудрість мас. Це насичене глибоким змістом художнє узагальнення, в якому об’єднано за якоюсь характерною ознакою багато різних явищ і яке сформульоване в легкій для запам’ятовування формі. Будова прислів’їв відзначається симетричністю, поділом на частини, що римуються між собою. Часто прислів’я будуються на протиставленні чи паралелізмі.. Найчастіше в основі прислів’я лежить метафора, гіпербола або порівняння.

Пряме значення слова – закладений у слові зміст, який визначається співвіднесеністю слова з відповідним поняттям. Воно первинне, оскільки зв’язок слова з поняттям є безпосереднім і вмотивованим, виступає основною назвою предмета.

Література

1. Видолок Н. Прислів’я та приказки в контексті уроку// Диво – слово. – 1999. – №4. – С.33-35.

2. Грабовська О. М. Уроки української літератури за програмою 2005 року,- Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005. – 172 с.

3. Златів Л., Бондарчук Г. Уроки рідної мови в 5-му класі (за новою програмою). – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. – 200 с.

4. Мовчан Раїса. Українська література. Підручник для 5 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Генеза, 2005.

5. Мовчун Антоніна. Мовні скарби: Вивчення прислів’їв та приказок в школі. – К.: Либідь, 2000! – 184 с.

6. Нечволод Л. І., Паращич В. В. Види мовленнєвої діяльності. Збірник навчальних і контрольних вправ та завдань. 5-й клас. – X.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. – 128 с.

7. Нечволод Л.1. Говоріння: Збірник навчальних і контрольних вправ та завдань. 5-11 класи. – X.: Торсінг, 2004. – 208 с.

8. Паращич В. В. Українська література. 5 клас: Плани-конспекти уроків. – X.: Веста, 2005. – 272 с.

9. Слоньовська О. В. Вивчення української літератури. 5 клас.- X.: Веста, 2005. – 192 с.

10. Українська література. Програма для загальноосвітніх закладів / За ред. М. Т. Жулинського і Р. В. Мовчан. – К.: Генеза, 2004.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Письмо як вид мовленнєвої діяльності (УРЗМ). – Особливості писемного мовлення. Прислів’я га приказки. – Краса і мудрість цього жанру усної народної творчості. – Складання письмових монологічних висловлювань на основі прислів’їв


характеристика образу анастазі де ресто
Письмо як вид мовленнєвої діяльності (УРЗМ). – Особливості писемного мовлення. Прислів’я га приказки. – Краса і мудрість цього жанру усної народної творчості. – Складання письмових монологічних висловлювань на основі прислів’їв