Головна ⇒ 📁Твори на вільні теми ⇒ Пишемо твір: Проблема історичної пам’яті в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”

Пишемо твір: Проблема історичної пам’яті в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”

В давніх літописах наших Єсть одно оповідання… Я читаю ці рядки, і перед моїми очима постає Україна – зкривавлена, розбита. Я бачу її рятівників – гетьманів “батька” Богдана, Петра Дорошенка, які намагалися підняти її з руїн, але марно. Про історичну минувшину нашої країни є немало історичних дум, пісень.

Драматичної історії торкнувся і Микола Вороний у своїй поемі “Євшан-зілля”. Цілющим та чарівним зіллям у народі привертали хлопця до дівчини або навпаки, піднімали з ліжка смертельно хворих людей. А євшан-зілля розбудило

пам’ять про рідну землю, про батьківську оселю. Поему “Євшан-зілля” Микола Вороний присвятив тим, “котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали”. Поет хоче, щоб зажевріла у них в серці “іскра віри в ідеали” та переросла у велике полум’я любові до рідної країни.

Палкий патріот, Микола Вороний дуже страждав, бо “духу, що зрива на ноги”, в нас нема, що забули ми про святі почуття до “мами любої”, і треба шукати євшан-зілля, щоб повернути нас – українців – “на певний шлях”.

Жив у неволі у Києві син половецького хана, оточений проте “почотом” і “розкошами”. Скніючи

від бездіяльності, від постійних святкувань, забув він про рідний край, про рідного батька, забув рідну мову, рідний степ, а “край чужий, чужі звичаї як за рідні” уважав. Половецький хан послав тоді свого народного співця у Київ, щоб той повернув його сина додому.

Гудець і улещав, і умовляв хлопчину, і співав йому пісні, які були “наче вітер у негоду”, розпалювали кров, “про Славетнії події – ті події половецькі, про лицарськії походи – ті походи молодецькі!” Гудець співав пісні, які були “наче лагідна молитва”, яку “співала мати синові свойому, як маленьким колисала”. Невже і ці пісні не дійдуть до серця юнака, невже настільки все забулося, що й обличчя залишається таким же байдужим, як і до приходу співця?

Так, Там, де пустка замість серця. Порятунку вже не буде!..

Що ще може зробити посланець, щоб юнак згадав про рідну Батьківщину і захотів туди повернутися? Гудець в розпачі. Але є у нього остання надія на “чудодійні ліки”, назва яких – євшан-зілля.

Ця жменька сухого зілля робить диво. Пахощі ці “повертають” хлопця до рідної оселі, до батька – туди, де він народився, де кожного дня відчував цей гіркий, але такий рідний, аромат. Тепер юнак не може і не хоче залишатися вільним полоненим у Києві – він хоче додому, звідки йдуть пахощі сухого полину: Воля, воленька кохана!

Рідні шатра, рідні люди… Все це разом промайнуло, Стисло горло, сперло груди. Зрозумів син половецького хана, що найдорожчим для кожної людини є рідна земля: безкрайні степи та широкі поля, стрімкі річки та величезні ліси – взагалі все, що має назву “Батьківщина”.

А головним на цій рідній землі є воля: коли людина може робити все, що завгодно, не підкоряючись “чужим звичаям”, хоч би як їй не жилось “і безпечно, і вигідно”. Саме про це мріяв Микола Вороний, саме на цьому він наголошував. Половецький син згадав про рідну землю, але забули про свою Батьківщину українці. І це дуже вражає поета, адже його серце ніколи не залишали згадки про рідну неньку. Тому і звертається М. Вороний до України з такими словами: Чи вони ж не відцурались, Пе забули тебе, неньку.

Чи сховали жаль до тебе І кохання у серденьку? Чи ще залишилися вірні сини – патріоти, здібні стати на захист знедоленої рідної землі? Де той дух, “що зрива на ноги”, надихає на подвиги заради щастя Батьківщини, де та сила, що єднала і підіймала на боротьбу, щоб скинути кайдани рабства і відчути вільне дихання України. Такі болючі питання, проте відповісти на них поетові дуже складно. І в розпачі він говорить:

Ø Де ж. того євшану взяти, Того зілля-привороту, Що на певний, шлях направить – Шлях у край свій повороту?! Туга за національною єдністю, за минулими часами, які пробуджували патріотичні почуття, бо жили люди однією єдиною родиною, цінували свою Батьківщину, в тяжку годину підіймалися як один на її захист, вчувається в цій поемі. Шукає поет євшан-зілля, того привороту, тих ліків, які зможуть повернути синів до рідного лона.

Поема М. Вороного “Євшан-зілля” була написана в 1899 році, але й зараз, у наші часи, залишається вона актуальною, пробуджує приспані серця українців, щоб повернути їх обличчям до рідної землі, щоб побачили вони, що не можна так зневажати свою Батьківщину. Я хочу вірити, що ця поема пробудить із довгого сну чисті, благородні серця наших людей, і заспокоїться тоді душа Миколи Вороного, який був справжнім патріотом України! Дізналися, яку таємницю ховає євшан-зілля?

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)