Петро Дорошко
П. Дорошко – поет конкретно-реалістичної стильової спрямованості, з нахилом до художньої обсервації звичайних, щоденних явищ дійсності. Його шлях до зрілості був непростим, як і у переважної більшості митців, котрі вступали у літературу в кінці 20-х років.
Народився П. Дорошко 24 грудня 1910 р. в с Тупичеві на Чернігівщині. В його життя міцно увійшли і заповіти селянської моралі, і пам’ять про першого інтелігента в їхній родині – старшого брата, сільського вчителя, репресованого перед війною. Ще студентом Харківського університету майбутній
Власна духовна “формула”, здавалося, була знайдена – рідна сторона, миле Полісся, мала батьківщина, в неповторних обрисах якої повинні прочитуватись і риси великої України… За два – три роки перед війною в українській поезії почала навіть складатися ціла мікротечія регіональної поезії, що зверталася до поліської тематики (В. Ткаченко, М. Стельмах і трохи менш “локальний” серед них П. Дорошко).
Свій фронтовий шлях від Сталінграда до Берліна П. Дорошко пройшов як військовий журналіст – спочатку дивізійної, а потім фронтової газети “За честь Батьківщини!”. У його віршах тих часів, написаних здебільшого по гарячих слідах подій, немає особливо гострих драматичних колізій чи постатей героїв – “ура-богатирів”, за винятком хіба що двох-трьох агітаційних сюжетів про солдатську відвагу. Його тема – щоденна, смертельно небезпечна і разом з тим терпляча, витривала и сумлінна солдатська праця, в якій розкриваються риси мужнього народного характеру. Війну зображено в “негучних”, але сповнених речової та психологічної конкретності малюнках і кадрах: нетривкий затишок у землянці, що дає бійцям хвилинну ілюзію рідного дому (“Землянка”); поле з рештками іржавого дроту, на якому гниє шмат зеленої німецької шинелі (“Дроти колючі в полі ржаві…”); ротний гармоніст Микита Козка, який у польському костелі заграв мелодію “Реве та стогне”..; цикл інтимних сповідей “Ненадіслані листи”, де всупереч усьому світиться сердечна надія й віра, що “все оживе на білому світі, все, що війна убивала й не вбила” (“Над Чарною”).
Образ солдата, оспіваний П. Дорошком, зворушує простотою і людяністю. Він чесно й до кінця виконує свій воїнський обов’язок – варто згадати хоча б трагіко-героїчну пластику ось такого виразного, як кінокадр, малюнка (йдеться про мертвого бійця, що схилився на тин): “І так лишився, як схилився, не похитнувся, не упав. Здавалось, він і мертвий бився, і після смерті наступав”. І разом з тим цей солдат – гуманна й совісна людина, сповнена турботливих дум про рідний дім, родину, дітей, людина, яка, з перемогою увійшовши до Києва, відчуває і “свою солдатську краплю вини” за його руїни, заподіяні ворогом, а у визволеній від фашистів країні щиро радіє, побачивши, як зносяться недавні німецькі доти: “Креши, каменяре, лупай, каменяре, змітай, каменяре, чужинські сліди”.
Вірші П. Дорошка сповнені правди конкретного переживання, вносили цікаві й значущі подробиці в загальний образ війни, створюваний в українській поезії А. Малишком, Л. Первомайським, М. Бажаном, П. Усенком, В. Швецем, О. Гончарем, В. Булаєнком та іншими поетами-фронтовиками.
Як і більшість літераторів, він нелегко переживав перші повоєнні роки, коли “постанови партії про. літературу і мистецтво” офіційно вимагали від поетів політизованої риторики і нестримного славослів’я, а критика пильно вишукувала всякі ухили від лінії. (Критик Л. Санов, наприклад, навіть безневинні рядки П. Дорошка з приводу побаченої на чужині “української” нехворощі – “та нехвороща нам дорожча, що в полі рідному зросла”,- витрактував як вияв національної обмеженості). Не слід дивуватися різним поступкам часові, якими супроводжувався перехід поета до “мирної тематики” (перші повоєнні збірки “Пісня праці”, “Єдність”, “Труд і мир” тощо). Але П. Дорошко все ж був “не папіряним – живим поетом”.
Шукаючи єдності поезії і правди, йдучи за давньою потаємною пристрастю, він знаходить творчий вихід для себе передусім у поезії подорожей, мандрів по Україні і різних краях тодішнього Радянського Союзу. Усе краще в його ліриці, створене від кінця 40-х до початку 60-х років, навіяне враженнями з таких мандрів. Вірші з подорожей у Заполяр’я, Сибір, на Алтай, у Якутію, Середню Азію, на Кавказ і Закавказзя, як і з замислених блукань по рідній Україні, могли б скласти об’ємний том, що своїм змістом промовляв би про непідробно щирий інтерес українського поета до різних земель та людей.
Тут поступово вироблявся свій кут поетичного зору і переборювалася, відкидалася різна офіційщина та казенщина, пов’язана як з плакатами про “дружбу й братерство”, так і з дифірамбами на честь “соціалістичних перетворень”. У книзі “Дальні подорожі” (1954) і в наступних збірках бачимо дедалі інтимніше спілкування поета з людьми й природою нових країв, зіркіше прозирання в змістовні подробиці, не завжди відкриті сторонньому окові. Персонажами його подорожніх віршів стають не лише сивий пасічник з алтайської полонини (“Бджоляр”) чи молоденький геолог Дуся з Якутії (“Хазяйка”), а й гірська красуня-антилопа (“Антилопа”), беркут – “крилата гроза”, кобилиця з табуна, що всякчас непокоїться про свого тонконогого синка (“Ябаганські скакуни”), чи навіть відбите кайлом каміння, яке після спільної праці з геологами стало, за словами автора, “інакше… дивитися в очі мені” (“Спогад”).
Своєрідний “природничо-географічний” пізнавальний струмінь у віршах П. Дорошка, близький до думки М. Пришвіна про “споріднену увагу” до всього живого, по-своєму інтимізує його поезію, наближаючи уважного читача до потаємних струн душі самого автора.
Другу половину 50-х і початок 60-х років можна назвати періодом творчого відживлення поезії, літератури загалом. Поезія наче згадала, що вона не лише “ідеологія”, а й мистецтво, не лише проповідь, а й сповідь і що об’єктивна загальнозначущість поетичного слова має своєю умовою найповніше виявлення духовної авторської суб’єктивності. Якісними змінами позначений художній лад поетичних збірок П. Дорошка “Іволги мого саду” (1969) та “Слід” (1971). Слово поета стає пружнішим, ощаднішим і місткішим; часом аж надто стриманий у художніх прийомах, П. Дорошко тепер наче по-новому відчуває й оцінює неповторність і красу метафори (наприклад, вірші “Райдуга вітру”, “Мені назустріч дерево ішло”, “Невідкриті острови”), гармонію діалектично-конфліктної побудови ліричного сюжету (“Романтика” “Ви бували в чужім краю?”), силу влучного і свіжого афоризму. Отже, як зізнається поет, він набув змоги бачити “те, що раніш не бачив із неуважності”.
По-новому зазвучали в деяких віршах П. Дорошка громадянські мотиви. Коли, скажімо, у вірші “Дрібненькі диктатори сходять зі сцени” він пророкував, що “в людстві все більше, все більше надій, що розум свій принесуть Авіценни Новій демократії молодій, Що за божками і їхні лакузи З одами зникнуть, слизькі, як в’юн”, то дивився, по суті, на два-три десятиріччя вперед.
У новому виданні творів поета (К-, 1991) побачили світ і ті вірші, які, із зрозумілих причин, не могли бути опубліковані раніше. Серед них – гірка, може, аж надто жорстока, напоєна тяжкою правдою, “сповідь” української поезії, яка значною мірою втратила своє лице в часи тиранії і неслави:
Я, злякана, народ свій забувала,
Цуралась наших прадідівських слів,
Закривши блудні очі, восхваляла
Тупих народу нашого катів.
А я ж колись крізь долі заозерні
Будила в думах Січ за волю стать.
І ось мене псаломщики мізерні
Рабинею зробили, щоб продать.
(“Українська поезія”)
У повоєнні часи поет “відкрив” для себе тему історичного минулого свого та інших народів. Свіжими й самобутніми барвами виписано цикл “Київські фрески”, який створювався понад двадцять років. Бачимо тут ліричного героя, заглибленого в роздуми не стільки про “славу бранну” далеких предків, скільки про їхні творчі, будівничі й духовні звитяги.
Численні зразки пізньої лірики поета (такі, як “Все надто просто”, “Світ, як він є”, “Оптимістичний сонет”, “Іволги мого саду”, “Вони мене люблять” та ін.) позначені стриманою, непретензійною органічною для автора філософічністю, а часом і делікатною повчальністю. Зрештою, поет у всьому лишається вірним своїй ідеї про те, що життя, справжнє життя є нескінченним людським відкриванням різних його сутностей і сторін (“Про відкриття”, “Невідкриті острови”), а також про те, що старість повинна нести в собі “якусь веселу краплю юності, естафети дальньої вогонь”.
Перу П. Дорошка належить кілька великих поем сучасної та історичної тематики. Критичний сучасний розгляд витримують далеко не всі з них, як і більшість “великих полотен” епічного та ліро-епічного характеру, написаних українськими поетами у 40-70-ті роки. Екстенсивне користування словом, описовість і емпіризм, елементи ілюстративності – все це більшою чи меншою мірою помітне і в “Дитинстві”, і “Сандомирському плацдармі”, і “Городку”, хоча майже в кожному з цих творів є майстерно подані окремі образи та сцени (скажімо, постать Люби Маленької в “Городку”, образи поліського краю в “Дитинстві”; обидві поеми – автобіографічні).
З історичного минулого увагу поета привернули постаті М. Чернишевського (“Вілюйський в’язень”) і Т. Шевченка (“Спалах уночі”). Задум першої поеми виник під враженнями перебування в місцевості, де відбував заслання російський письменник. У творі чимало впізнаваних “сибірських” подробиць. У поемі про Т. Шевченка автор звернувся до засобів поетичної драматургії – дев’ять сцен охоплюють життя поета після арешту 1847 р. Центральна – і найбільш піднесена поетично – уявна розмова українського співця з царем. Серед ліричного епосу П. Дорошка це – найвизначніший твір.
У 60-ті роки поет почав працювати і на ниві прози. Критика прихильно зустріла невелику його повість “Лісова Гута”. Якщо деяким поемам П. Дорошка притаманна “прозаїчність” письма (певна річ, більш мимовільна, аніж свідомо замислена), то в прозовій повісті. все свідчило про те, що її написав поет. І не лише поет-лірик, а й поет-психолог, і поет барвистого, часом тонким гумором забарвленого побутописання – художник зіркий і вдумливий, який за постаттю верткого “прихапщика” Кирила Семибрата і вельми різних за характером членів його родини дав нам змогу побачити деякі прикмети й подробиці соціально-психологічного життя сучасного села.
Сільська інтелігентка, недавня фронтовичка, яка проходить нелегкий, але чесний шлях у повоєнні часи, стала героїнею роману письменника “Не повтори мою долю” (1968).
Тяжка хвороба вибила письменника на початку 70-х років із звичного трибу життя і значною мірою унеможливила його систематичну літературну діяльність.
Петро Дорошко
чи варто берегти кохання пісня пісень
Related posts:
- ПЕТРО ПЕРЕБИЙНІС Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шаргородській на Вінниччині. Батько його, Мусій Феодосійович, пішов на фронт, щоб до сина повернутися лише у спогадах. Домашньою його вчителькою була мама, Анастасія Левківна....
- ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ ПЕТРО ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ ПЕТРО (друга половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет. Походив, очевидно, з с. Гучкова на Поділлі. Судячи з його віршів, можна напевне стверджувати, що був учителем у сільській школі. Один із майстрів так званого нищинського...
- ПЕТРО ПАНЧ – Петро Йосипович Панченко Петро Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті...
- КУЗЬМЕНКО ПЕТРО КУЗЬМЕНКО ПЕТРО (1831, м. Понорниця, тепер Чернігівської обл. – 1867 або 1874, х. Потітківський Коропського р-ну Чернігівської обл.) – поет, прозаїк, педагог, краєзнавець, фольклорист, етнограф. Народився в родині дяка. Навчався в Чернігівській духовній семінарії, але...
- Мах Петро Мах Петро – поет, прозаїк, публіцист, член НСПУ з 1963 р. Народився 25 травня 1934 року у с. Корхів Білгорайського повіту Люблінського воєводства (Польща). Закінчив українське відділення філологічного факультету Львівського університету імені Івана Франка. Працював...
- АРМАШЕНКО ПЕТРО АРМАШЕНКО ПЕТРО (рр. нар. і см. невід.) – поет – панегірист XVII ст. Видав у Чернігові 1699 р. твір на пошану гетьмана І. Мазепи “Theatrum perenis gloria” (“Театр довговічної слави”), написаний прозою та віршами. Книжка...
- ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОТСЬКИЙ ПЕТРО ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОТСЬКИЙ ПЕТРО (рр. нар. і см. невід.) – священик, фольклорист і поет середини XIX ст. Цей сільський панотець із Ніжинщини та Чернігівщини зібрав вартісний матеріал етнографічного характеру (зокрема, про народну обрядовість, пов’язану з новорічним святом...
- НІЩИНСЬКИЙ ПЕТРО НІЩИНСЬКИЙ ПЕТРО (псевд. – Петро Байда; 21.09.1832, с. Неменка, тепер Іллінецького р-ну Вінницької обл. – 16.03.1896, с. Ворошилівка, тепер Тиврівського р-ну тієї ж обл.) – поет, перекладач, композитор, педагог. Здобув освіту в Київському духовному училищі....
- Петро Петрович Гулак-Артемовський Одним з перших талановитих продовжувачів традицій І. Котляревського у дошевченківську добу виступив П. П. Гулак-Артемовський, літературна й громадська діяльність якого становить помітне явище в розвитку національної культури. Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р....
- Скунць Петро Колись Федір Потушняк спостеріг, що чоловіки-закарпатці тяжіють, крім іншого, до раціональності й мудрування (філософствування). Тому, підсумовує науковець: “Література закарпатця є раціональною. Вона переслідує завсігди моральну філософічну ціль, позбавлена емоції”. Ці слова підтверджує творчість Петра Скунця,...
- ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ ПЕТРО ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ ПЕТРО (спр. прізв. – Артемовський, ін. псевд. і крипт. – П. Гулак, П. А. Г., Н-й, N, “-И”; 27.01.1790, м. Городище, тепер Черкаської, обл. – 13.10.1865, Харків) – поет і перекладач. Народився в сім’ї...
- Петро Козланюк П. Козланюк народився 12 серпня 1904 р. в с Перерів Коломийського повіту. Його життєві “університети” – наймитування у місцевого пана, навчання в Коломийській гімназії, праця у Коломиї робітником, читання класиків української і світової літератури, а...
- МОГИЛА ПЕТРО МОГИЛА ПЕТРО (31.12.1596, Ясси – 11.01.1647, Київ) – визначний релігійний, культурно-освітній діяч. Походив із давнього шляхетського волоського роду православної віри; батько його Симеон був господарем (правителем) Волощини, а потім і Молдавії на початку XVII ст.,...
- ВИЩЕ УКРАЇНИ ТІЛЬКИ НЕБО. ПЕТРО ОСАДЧУК СТЕЖКА Мета: розкрити учням красу і своєрідність поезій Петра Осадчука; вдосконалювати навички свідомого виразного читання поетичних творів; навчати уявляти описані картини, розмірковувати над текстом; розвивати спостережливість, творчу уяву, чуття поетичного слова, асоціативне мислення; виховувати любов до...
- СТЕЖКА – ПЕТРО ОСАДЧУК Літературне читання 3 клас ПОЕТИЧНА ЗБІРКА ПЕТРО ОСАДЧУК Сенс свого життя Петро Осадчук визначив одним реченням: “Вище України тільки небо, але й небо над Україною – Україна!” Він переконаний, що поет тільки тоді поет, коли...
- ПЕТРО ОСАДЧУК Якби йому, якось зізнався Петро Осадчук, запропонували одним реченням виразити сенс свого життя, мету і спрямованість багатьох його римованих і неримованих писань, він сказав би: “Вище України тільки небо, але й небо над Україною –...
- ПЕТРО БОНДАРЧУК Петро Федотович Бондарчук народився 1936 року на Вінниччині, у с. Талалаївка (нині у складі с. Василівка Іллінецького р-ну), а з 1962 року постійно живе в Донецьку. Після закінчення семирічки працював лісорубом, обліковцем рільничої бригади в...
- Петро Павлович Ребро Петро Павлович Ребро народився 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці, Куйбишевського району, Запорізької області, в родині колгоспника. Закінчив Запорізький педінститут (1953). Вчителював. Працював у редакціях обласних газет “Червоне Запоріжжя”, “Запорізька правда”, в обласному книжково-газетному...
- Рибалка – ПЕТРО ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ Скорочено МАЛОРОСІЙСЬКА БАЛАДА Вода шумить!.. Вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: – Ловіться, рибочки, великі і маленькі! Що рибка смик – то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу,...
- Гулак-Артемовський Петро Петрович Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790-1865) П. П. Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. у м. Городище на Черкащині в сім’ї священика. Вчився в Київській академії (1801-1803), але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних...
- Історія створення роману “Петро Перший” Як ми вже знаємо, ще в 1917 році Толстой намагався знайти розгадку цього в минулому. Тоді ця спроба закінчилася невдачею: ідеалістичний світогляд письменника привело його до помилкових висновків. Оповідання “День Петра” глибоко песимістичний. І справа...
- Петро Могила Петро Могила Відомою в Україні своєю просвітницькою діяльністю у XVII ст. була Київська братська школа. Тут викладали українську (книжну), грецьку, латинську й польську мови. Вивчали філософію, астрономію, історію, геометрію, музику. Славилася братська школа й іменами...
- ПЕТРО РЕБРО (нар. 1932) Петро Павлович Ребро народився 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці Куйбишевського району Запорізької області в родині колгоспника. Закінчив Запорізький педінститут (1953). Вчителював. Працював у редакціях обласних газет “Червоне Запоріжжя”, “Запорізька правда”, в...
- Петро Сагайдачний Петро Сагайдачний Славний гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний народився в Галичині, у Самбірському повіті. Його батько був заможним шляхтичем, тому хотів дати синові найкращу освіту в Острозькій школі. Вчився там Петро 8 років. І, мабуть, там...
- Сорока Петро Петро Іванович Сорока народився 6 січня 1956 року в селі Грицівці Збаразького району на Тернопільщині. Закінчив Крем’янецьке медичне училище та Тернопільський педагогічний університет. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного...
- ГОРБОКОНИК – ПЕТРО ЄРШОВ Літературне читання 3 клас З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ ПЕТРО ЄРШОВ Російський письменник Петро Єршов уславив своє ім’я у дев’ятнадцять років, створивши віршовану казку “Горбоконик”. Цей твір називають казкою дитини для дітей. Адже задум...
- Образ Петра Першого у романі “Петро Перший” Толстого А. Н Як було сказано вище, “Петро Перший” – історичний роман. Тема його – зображення Росії епохи Петра. Ідея роману – позитивна оцінка характеру і діяльності царя-реформатора. Отже, Петро є головним героєм роману. Сюжет твору побудований на...
- Цар Петро І у романі О. М. Толстого Дія роману розвертається на неозорому географічному просторі: від Чорного моря до Архангельська, від Балтійського моря до Уралу. З Росії вона переноситься в європейські столиці і міста. Читач побуває при дворі шведського короля Карла XІІ і...
- Стилий переказ роману О. М. Толстого “Петро І” Роман О. М. Толстого для мене, людини, що цікавиться історією Росії, має особливу цінність. У романі ми знаходимо опис епохи, опис характерів . Простежуються такі нитки, що зв’язують народ і владу. З роману Толстого ми...
- ПЕТРО ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу Література українського романтизму Петро Петрович Гулак-Артемовський народився в м. Городищі (нині Черкаська область) у сім’ї священика. Навчався в Києво-Могилянській академії, викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, працював домашнім учителем...