Періодизація італійського Ренесансу

Батьківщиною Ренесансу і класичним зразком його стала Італія, тому що там зв’язок з римською культурою був органічним і ніколи не переривався. Саме тут у другій половині ХІІІ ст. і з’являються ознаки нового світогляду і культури. Періоди розвитку італійського Ренесансу визначені послідовною відмовою від принципів і норм Середньовіччя. Передвідродження – ІІ пол.

ХІІІ – ХІV ст. – дучченто і триченто . Найвидатніший мислитель цього періоду, періоду переходу від Середніх віків до Ренесансу, періоду, що поєднує в собі риси Середньовіччя

і нового погляду на світ – Данте Аліг’єрі . Його збірка сонетів та прози “Нове життя” – перший автобіографічний твір у європейській літературі. Саме тут з’являється образ, який став символом кохання – Беатріче. Написано твір “новим сладісним стилем” – італійською літературною мовою, на базі народної мови .

Найвидатніший твір Данте – “Божественна комедія” , видана в 1502 р., яку Белінський назвав “Іліадою Середніх віків”. Тут поєднується середньовічна картина світу , середньовічні символи і новий погляд на людину. “Комедією” твір назвав сам Данте , “божественною”

– його сучасник Боккаччо, оцінюючи її художній рівень.

Сюжетом поеми є мандри Данте по Пеклу, Чистилищу і Раю в супроводі спочатку Вергілія, а потім, у раю, де не місце язичнику-римлянину, – Беатріче. Числова і образна символіка поеми, втілює, з одного боку, середньовічний культурний код, а з іншого – є відображенням особистої символіки Данте – людини Ренесансу, для якої земне щастя і кохання є найважливішим.

Ще дві фігури цього періоду: “перша людина Відродження”, поет Франческо Петрарка – автор збірки “Канціоніере”, яка об’єднує 360 віршів, з них 317 – сонети, присвячені його коханій Лаурі.

Третя фігура – Джованні Боккаччо – автор відомого “Декамерона” – десятиденника , де виявився гедоністичний, новий погляд на природу людини.

Р. І. Хлодовський зазначає, що в “Декамероні” не тільки горезвісна готична вертикаль змінюється на ренесансну горизонталь, а людина переходить від трансцендентної думки середньовічного християнства до думки іманентної: людина відкриває і по-новому дивиться на світ, сприймаючи його красу і гармонію не як спокусу Диявола, а як “ясність Божого обличчя” . При цьому Хлодовський не погоджується з М. М. Бахтіним, що в “Декамероні” торжествує матеріально-тілесний низ: справа в тому, що людина починає бачити промисел Божий в усьому.

В образотворчому мистецтві Проторенесансу великого значення набуває живопис: монументальний, а не станковий. Змінюється метод зображення і місце мистецтва взагалі. В епоху Відродження починається процес відокремлення художніх цінностей від релігійно-етичних.

Ренесансний гуманізм висунув ідею самостійності світа людини, який існує поряд із небесним і янгольським. Ось чому і мистецтво почали розглядати як самостійну галузь, частину світу, створеного людиною, світу, який має свої закони, що не можна підвести під надприродні закони.

Художники почали не тільки спостерігати і відтворювати природу, але й відкривати її закономірності. Художник і зодчий стали й філософами, що було неможливо у Середні віки з їх традиційною, канонічною і анонімною культурою, головною метою якої було слідування вічним істинам і зразкам, обумовленим Біблією.

Найважливішим відкриттям епохи Відродження в образотворчих мистецтвах стає відкриття перспективи. Якщо в Середні віки художній метод був побудований на зворотній перспективі, коли масштаб кожного окремого зображення залежав від ступеня його значення для розуміння внутрішнього смислу цілого , то мистецтво Відродження прагнуло надати таке бачення, яке охоплює простір у цілому. Це привело до відкриття перспективи , коли з’являється єдина точка зору, з котрої й сприймається вся композиція.

Змінюється метод зображення. Якщо в Середні віки треба було розуміти мову символів , то в епоху Відродження мистецтво було адресовано будь-якій людині, яка бачила й розуміла красу світу й людини. Мова мистецтва стала зрозумілою масам.

Виникає атмосфера естетизму, і Відродження називають “золотим віком” європейського мистецтва.

Джотто ді Бондоне – центральна фігура цього періоду – збагачує живопис мистецтвом світлотіні, завдяки якій фігури починають сприйматися як об’ємні, рельєфні. Він уводить елементи пейзажу та лінійної перспективи.

Сюжети фресок Джотто ді Бондоне взято здебільшого з Біблії, міфології , але вони вирішуються як сцени з сучасного життя . Фрески для капели дель Арена в Падуї – 1303 – 1305 рр. У різних жанрах відчувається реалістичне начало і Джотто називають родоначальником реалістичного напряму в мистецтві Відродження .

Другий період – Ранній Ренесанс – ХV ст. – кватроченто.

В архітектурі народжується суто ренесансний стиль – римський, або пластичний, який замінив “німецьку”, або “сучасну”, манеру, тобто готичний стиль, що домінував в Середні віки. Творцем нового стилю був Філіппо Брунеллескі . Він розпочав використовувати традиції римської архітектури, ордерну систему в рішенні інтер’єру: коринфський портик, античний ордер усередині капелли .

Найвідомішим твором Ф. Брунеллескі є купол собору Санта-Марія дель Фьоре у Флоренції. Діаметр купола – 42 м. Покритий червоною черепицею, з’єднаний 8 білими ребрами і прикрашений біломармуровим світловим ліхтарем, цей купол сприймався як величний символ Флоренції й став предтечею багатьох купольних храмів Італії та інших європейських країн.

Палаццо Пітті – ще один шедевр Брунеллескі, де впроваджено руст , який використовує й учень Брунеллескі Мікелоццо да Бартоломео.

Леон Батіста Альберті запровадив ордерне декорування фасаду .

Флоренція стає центром розвитку скульптури Раннього Ренесансу. Саме тут розкривається талант Лоренцо Гіберті – першого великого скульптора Відродження.

У 1402 р. міська влада оголосила конкурс на виготовлення бронзових дверей до баптистерію Флорентійського кафедрального собору. Гіберті став переможцем цього конкурсу, прикрасивши двері рельєфами, в яких він повернувся до античного культу тіла, що вступало в протиріччя із християнським аскетизмом Середніх віків: так, Ісаак, який приносив жертву, був виліплений нагим, з досконалим тілом стародавнього бога .

Двері баптистерію стали головною прикрасою собору, а Гіберті підготував багато талановитих скульпторів.

Одним з них був Донателло – реформатор італійської скульптури.

Його “Давид” – перше з часів античності скульптурне зображення вільно стоячої людської оголеної фігури: це переможець, що поставив ногу на відсічену голову Голіафа:

Донателло стає автором і першого бронзового пам’ятника Відродження – круглої скульптури, кінної статуї кондотьєра Гаттамелаті.

У живописі реформатором стає ще один флорентієць – Мазаччо , який не тільки поєднує фігури і пейзаж, а вводить повітряну перспективу, розвиваючи традиції Джотто .

Сандро Боттічеллі – продовжує традиції Мазаччо. Чіткість ліній і фігур, насиченість кольорів створюються завдяки особливим боттічеллівським прийомам, серед яких контурна лінія своєрідної конфігурації займає центральне місце і стає головним засобом емоційної виразності.

Змінюються пропорції тіла. Подовжене тіло, складний візерунок лінії волосся, характерні рухи країв одежі – стильові ознаки живопису Сандро Боттічеллі. Художник був, перш за все, гарним рисувальником . Найбільш відомими роботами Боттічеллі є “Весна” і “Народження Венери” , що яскраво свідчать про прихильність художника до античної міфології й філософії.

Художник використовує тонку штриховку золотом окремих деталей: квітів, променів, малюнків тканин й вінців, ніби “цитуючи” середньовічну ідею кольорової символіки. Динаміка рухів, прозорість малюнка надають зображенням музичного ритму, переключаючи небесне, міфологічне в земне.

Високе Відродження – чінквеченто

Це епоха розквіту художньої культури Ренесансу, епоха титанів, таких як Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Донато Браманте, Мікеланджело Буонарроті.

Ці майстри в повній мірі оволоділи перспективою, грою світла й тіні, мистецтвом кольорової й сюжетної композиції.

Центром художньої культури стає Рим, де в ролі головних меценатів виступила вже не світська влада , а служителі церкви – папа Лев Х і папа Юлій ІІ. Саме вони запросили до себе художників, що створили такі шедеври, як розписи Сікстинської капелли й розкішні мармурові скульптури собора Св. Петра в Римі.

Трьома центральними фігурами цієї епохи були Леонардо, Рафаель і Мікеланджело.




Періодизація італійського Ренесансу


котляревський москаль чарівник скорочено
Періодизація італійського Ренесансу