Переказ роману Злочин і покарання Достоєвського Ф. М

План переказу 1. Неясні думки Раскольникова. 2. Його знайомство з Мармеладовим. 3. Лист із будинку, з якого герой довідається, що його сестра Дуня оклеветана Свидригайловим і Лужин хоче на ній женитися 4. Сон Раскольникова, у якому виразно представляється ідея вбивства. 5. Розкольників убиває бабу-процентщицу і її сестру. 6. Нервова хвороба Родіона після вчиненого.

7. Знайомство Раскольникова з Лужиним.

8. Смерть Мармелалова. Розкольників знайомиться із Сонею. 9. Приїзд сестри й матері Раскольникова.

10.

Друг Раскольникова Разумихин знайомиться

з Дуней, сестрою Раскольникова. 11. Відспівування Мармелалова.

12. Розкольників розмовляє зі слідчим Порфирієм Петровичем. 13. Свидригайлов наполягає на своїй зустрічі з Дуней.

14. Зустріч сім’ї Раскольникових, Разумихина й Лужина. 15.

Розкольників розповідає про намір Свидригайлова. 16. Побачення Родіона й Соні.

Їхня розмова, підслухана Свидригайловим. 17. Нова зустріч із Порфирієм і його “сюрпризик”.

18. Лужин негідно поводиться стосовно Соні. Він викритий. 19.

Поминки по Мармеладову.

Катерина Іванівна з дітьми вигнана із квартири. 20. Розкольників усвідомлює, що він убивця. Мовлення

Соні після цього визнання.

21.

Божевілля Катерини Іванівни й неї смерть 22. Порфирій прямо запитує Раскольникова про вбивство. Він не зізнається.

23. Свидригайлов розповідає Дуне про підслухану розмову Родіона й Соні. 24. Самогубство Свидригайлова.

25.

Розкольників усвідомлює необхідність визнання в злочині. 26. Визнання Раскольникова.

27. Життя Соні й Родіона в Сибіру, де він відбуває покарання на каторзі.

28. Щиросердечні й фізичні мучення Раскольникова. Надія на відродження. Переказ Частина І І Дія відбувається в 1865 р. Колишній студент юридичного факультету Розкольників “чудово гарний собою”, але “опустився й обнеряшился”, він “задавлений бідністю”.

“Комірка його доводилася під самою покрівлею високого п’ятиповерхового будинку й походила більше на шафу, чим на квартиру… І щораз парубок, проходячи мимо, почував якесь хворобливе й боягузливе відчуття, якого соромився й від якого морщився”. “На вулиці жару стояла страшна, до того ж духота, штовханина, усюди вапняк, ліси, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки відома кожному петербуржцеві… Почуття найглибшої огиди мигнуло на мить у тонких рисах парубка… Він сам усвідомлював, що думки його порию мішаються й що він дуже слабшав: другий день, як вуж він майже нічого не їв.

Він був до того зле одягнений, що інший, навіть і звична людина, посовестился вдень виходити в таких лахміттях на вулицю”. Герой багато міркує про “якусь справу”, зміст якого поки залишається неясним. Він шукає вихід, не бажаючи “прийняти долю так, як вона є”.

Розкольників вирішив зробити “пробу” “підприємству”, думки про яке виникли півтора місяця назад. Це думка про вбивство баби.

“Він до того поглибився в себе й усамітнився від усіх, що боявся навіть усякої зустрічі”, “насущними справами своїми він перестав і не хотів займатися”. Він відправився до баби-процентщице: “Ну навіщо я тепер іду? Хіба я здатний на це? ” Процентщица Алена Іванівна – баба “років шістдесятьох, з вострими й злими вічками, з маленьким вострим носом”, вимагає “заставу”, і Розкольників дасть їй годинники й обіцяє днями принести ще срібну папиросочницу.

Вийшовши від баби, герой засуджує себе за думку, що давно переслідує його: “Про Боже!

Як це огидно!.. І невже такий жах міг прийти мені в голову? На який бруд здатно, однак, моє серце! Головне: брудно, капосно, паскудно, паскудно!..

” У розстроєних почуттях він заходить у распивочную. ІІ У распивочной його увага залучає титулярний радник Мармеладов. Судячи з реакції навколишніх, він завсідник закладу. У нього набрякла, зеленувата особа, червонуваті вічка, брудні, жирні, червоні руки із чорними нігтями. Із плутаного й довгого мовлення Мармеладова герой довідається, що в нього дружина Катерина Іванівна, “утворена й шляхетна жінка”, троє її маленьких дітей, що пішла вона за нього від безвихідності: “Можете судити…

До якого ступеня її нещастя доходили, що вона, утворена й вихована й прізвища відомої, за мене погодилася піти! Але пішла! Плачу й ридаючи, і руки ламаючи – пішла! Тому що нікуди було йти”.

А він пропиває все до останньої копійки, кається, але зробити нічого із собою не може.

П’ять тижнів назад було влаштувався на службу, але знову не витримав, витягся з будинку останні гроші й ударився в запій. Катерина Іванівна змусила Соню, дочку Мармеладова, “одержати жовтий квиток” . Тепер вся сім’я живе на гроші, які приносить Соня.

Мармеладов уже за гранню розпачу: “Адже потрібно ж, щоб усякій людині хоч куди-небудь можна було піти. Тому що буває такий час, коли неодмінно треба хоч куди-небудь так піти!.. Чи розумієте, чи розумієте ви, вельмишановний пане, що виходить, коли вже нікуди більше йти?

Немає! Цього ви ще не розумієте…

” Розкольників проводжає Мармеладова до будинку. “Маленькі закоптілі двері наприкінці сходів, на самому верху, була відчинена. Недогарок висвітлював найбіднішу кімнату кроків у десять довжин; всю її було видно із сіней. Усе було розкидано безладно, особливо різне дитяче ганчір’я…” Розкольників стає свідком голосної сімейної сцени.

Свій гнів Катерина Іванівна обрушує й на Раскольникова, порахувавши його приятелем чоловіка. Розкольників залишає на підвіконні дріб’язок, що була в його кишені, для дітей. ІІІ Ранком після тривожного сну Розкольників їсть учорашню вечерю, принесена куховаркою Настасьей і читає лист від матері. З листа він довідається, що сім’я його пережила драму.

Сестра Дуня була оклеветана в будинку панів Свидригайлових, де вона працювала гувернанткою.

Господарка Марфа Петрівна застала сцену в саду, де її чоловік освідчуватися в коханні Дуне. Після цього почалися нещастя, аж до виселення із квартири. Але Дуня мужньо витерпіла всі приниження й образи.

Пізніше пан Свидригайлов зізнався в невинності Дуни. Тепер в особі Марфи Петрівни сім’я придбала покровительку. По її протекції сестру стали запрошувати на уроки.

Найшовся й наречений – надвірний радник Петро Петрович Лужин, “людина 45 років, благонадійний і з капіталом; розумний і, здається, добрий”. Він “поклав взяти дівчину чесну, але без доданого й неодмінно таку, котра вже випробувала тяжке становище”. Лужин уважає, що “чоловік нічим не повинен бути зобов’язаний своїй дружині, і набагато краще, якщо дружина вважає чоловіка за свого благодійника”.

Лужин квапить, з весіллям, тому що збирається переїхати в Петербург і відкрити там публічну адвокатську контору.

Мати, Пульхерия Раскольникова, сподівається, що це допоможе й Родіонові зробити кар’єру. Наприкінці листа мати повідомляє, що вони з Дуней незабаром збираються їхати в Петербург. Лист зворушив Раскольникова й розбудило масу почуттів від жалю до ненависті.

Він не зміг більше залишатися в комірці й вибіг на вулицю.

ІV Розкольників довго є під враженням від листа. Головна думка, що крутится в нього в голові, – не бувати шлюбу Дунечки з Лужиним. Його обурює й позиція рідних, готових поріднитися з розважливим і жорстоким ділком, щоб вилізти з убогості й, головне, допомогти йому.

І особливо – цинічна позиція Лужина, що вважає вигідним взяти в дружин утворену дівчину з бідної сім’ї. Доля сестри, що виходить заміж не по любові, нітрохи не краще долі Сонечки Мармеладовой, що продає себе за гроші, уважає Розкольників. Але він згадує, що він бідний студент, невдаха, і що йому нема чого протиставити капіталу пана Лужина. Йому спадають на думку думки про самогубство.

Але давня ідея знову заслоняє все.

V Спочатку він вирішує йти до Разумихину, університетському приятелеві, у якого завжди можна зайняти грошей, але потім відмовляється від наміру. Витративши останні тридцять копійок на чарку Горелки й шматок пирога, він засипає в кущах на Васильевском острові, змучений роздумами. Раскольникову сниться страшний сон.

Він бачить себе семирічною дитиною.

Іде він з батьком повз шинок, відомого своїми п’яними оргіями. У ганку коштує віз, але упряжені в неї не ломові коні, а худа селянська клячонка. Із шинку виходять п’яні мужики, один із яких, Миколка, запрошує всіх сідати в сани.

Лунають глузування. Миколка б’є бідну клячонку, що від ваги не може рушити з місця. І чим беспомощней конячка, тим більше звіріє хазяїн – “січи до смерті!” До побиття підключаються інші.

Клячонка мучається, Микола добиває її сокирою. Батько хоче повести дитину, але хлопчик кидається до мертвої конячки й цілує її, потім підхоплюється й кидається з кулаками на здорового мужика. Розкольників прокидається: розкрита таємниця давно виношуваного плану вбивства.

Сон настільки подіяв на нього, що він у жаху відмовляється від своєї первісної ідеї: “Так невже ж, невже ж я в самій справі візьму сокиру, стану бити по голові… Ні, я не витерплю! Нехай, нехай навіть немає ніяких сумнівів у всіх цих розрахунках, будь це все, що вирішено в цей місяць, ясно як день, справедливо як арифметика.

Господи! Адже я однаково ж не зважуся!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Переказ роману Злочин і покарання Достоєвського Ф. М
дорога що нікуди не вела