Переказ оповідання Співаки Тургенєва І. С

План переказу 1. Опис хазяїна шинку і його закладу. 2. Опис відвідувачів шинку. Суперечка на краще виконання пісні.

3. Спів рядчика з Жиздри. 4. Перемога Якова Турка. 5. П’яний розгул вкабаке.

Переказ Сельцо Колотовка, що колись належало поміщиці, прозваної Стриганихой, а нині приналежному якомусь петербурзькому німцеві, стоїть на скаті голого пагорба, розсіченого страшним яром.

У самого початку яру коштує невелика хатинка, покрита соломою. Це шинок, прозваний ” При-Тинним”. Відвідується він часто через целовальника Миколи Иванича.

Цей

ніколи стрункий і кучерявий хлопець, а тепер надзвичайно товстий, посивілий чоловік із заплилою особою вже більше двадцяти років проживає Вколотовке.

Він людина розторопн і тямущий, не відрізняється балакучістю або особливою люб’язністю, але володіє даром залучати й утримувати в себе гостей. Він знає користь у всім, що важливо або цікаво для російської людини. Знає на сто верст навколо, що робиться, і ніколи не пробалтивается, і не показує навіть, що знає.

Сусіди його поважають, він людина із впливом.

Він одружений, і є діти Дружина, жвава міщанка, останнім часом теж розтовстіла, як і чоловік. Він

у всім на неї покладається. П’яниці-Гульвіси її бояться.

У жаркий липневий день оповідач підходив до кабачку й почув розмову: Яшка-Турок, кращий співак у відділку, співати буде на парі. Описується внутрішньо пристрій кабачка: світла хата розділена надвоє перегородкою, у ній над широким дубовим столом пророблений великий поздовжній отвір. На цьому столі, або стійці, продається вино За стійкою стояв Микола Иванич.

Він наливав вино тільки що що ввійшло Моргу-Чу й Обалдую.

Посередині кімнати стояв Яшка-Турок, худа й струнка людина років двадцяти трьох, одягнений у довгополий каптан блакитного кольору. Вся його особа говорила, що це людина жагучий і вразливий Він перебував у великому хвилюванні. Поруч із ним стояла людина років сорока, широкоплечий, широкоскулий, з низьким чолом, вузькими татарськими очами й чорними блискучими волоссями.

Особа його було спокійно й задумливо. Він майже не ворушився, тільки повільно поглядав навколо. Одягнено він був у якийсь поношений сюртук з мідними гладкими гудзиками. Його кликали Дик-Паном Навпроти на крамниці під образами сидів суперник Яшки – рядчик з Жиздри.

Це був невисокі на зріст щільний чоловік років тридцяти, рябий і кучерявенький, з живими карими вічками й рідкою борідкою.

На ньому був новий, тонкий сіряк із сірого сукна, червона сорочка й франтівські чоботи з облямівкою. Оповідач взяв пиво й сіл біля нього. Почали вирішувати, кому першим співати. Кинули жереб, випало рядчику.

Оповідач робить відступ, описуючи супротивників.

Обалдуй, теперішнє ім’я якого було Євграф Іванов, була двірська людина, що загуляла неодружений, від якого відстали навіть його хазяї. Він, не маючи ніякої посади й не одержуючи платні, знаходив засоби щодня покутить на чужий рахунок. У нього було багато знайомих, які напували його вином і чаєм.

Він не вмів не співати, не танцювати, не сказав жодного розумного слова, всі “лопошил”так брехав що потрапилося Обходилися з ним презирливо, а приборкувати його безглузді пориви міг тільки Дикий-Пан. Моргач, сьогодення його ім’я ніхто не знав, колись був кучерями в старої бездітної барині, але втік з конями, а через рік повернувся вже кульгавий, вимолив прощення у своєї барині й через кілька років зразкового поводження вибився в прикажчики. Після смерті барині якимось образом був відпущений на волю, приписався в міщани, розбагатів і живе тепер припеваючи. Він обережний і в той же час заповзятливий, як лисиця, балакучий, хоча ніколи не проговорюється.

Він щасливий і вірить у своє щастя.

Він взагалі дуже марновірний. Вся його сім’я – це один синишка, у якому він душі не сподівається Яків, прозваний Турком, тому що походив від полоненої туркені, був у душі художник, а по званню – черпальник на паперовій фабриці в купця. Доля рядчика залишилася для мисливця невідомої, “він здався вивертким і жвавим міським міщанином”. Дикий-пан робив враження грубої, важкої, непереборної сили.

Складно він був незграбно.

Ніхто не знав, звідки він потрапив у цей повіт і якого він стану Ніхто не міг сказати, чим він живе, яким ремеслом займається. Він ні до кого не їздив, ні з ким не знався, а гроші в нього водилися. Він жив тихо, немов нікого навколо не зауважуючи, але користувався величезним впливом у всій окрузі.

Він майже не пив провина, не знався з жінками й жагуче любив спів. У ньому була суміш якоїсь уродженої, природної лютості й такої ж уродженої шляхетності. Отже, рядчик запік найвищим фальцетом Голос у нього був досить приємний, хоча й трохи сиплий.

“Він грав і виляв цим голосом, як юлою, безупинно заливався й переливався зверху долілиць і безупинно вертався до верхніх нот, які витримував і витягав з особливим стараньем, умовкав і потім раптом підхоплював колишній наспів з якийсь хвацької, заносистой молодецтвом”. Він співав веселу танечну пісню, і всі слухали його з більшою увагою. Обалдуй з Моргачом почали напівголосно підхоплювати.

Коли, обливаючись потім, він закінчив, Обалдуй кинувся йому на шию, а Яків, як божевільний, закричав: “Молодець, молодець! ” Наступила черга Якова.

Він устав і закрився рукою Коли він відкрив особу, усі побачили, що він блідий і ока його мерехтять. Він глибоко зітхнув і запік. Спочатку здавалося, що голос його залетів випадково в кімнату.

Але потроху разгорячалась і розширювалася тужлива пісня.

“Не одна в поле доріженька пролягала”, – співав він, і всім солодко ставало й моторошно. У його голосі була непідроблена глибока пристрасть, і молодість, і сила, і насолода, і якась захоплююче-безтурботна, смутна скорбота. Російська, правдива, гаряча душа звучала й дихала в ньому й так і вистачала вас за серце, вистачала прямо за його російські струни.

Яків співав, зовсім забувши про свого суперника, про всіх інших. Від кожного звуку його голосу віяло чимсь рідним і неозоро широким, до очей в усіх підступали сльози. Коли він закінчив співати, усі стояли заціпнувши Рядчик тихо встав і підійшов до Якова: “Ти… твоя…

Ти виграв”, – і вибіг з кімнати. Усе разом заговорили, поздоровляли Якова, а він насолоджувався перемогою, як дитя. Оповідач, боячись зіпсувати враження від пісні, вийшов.

Добрався до сінника й ліг на траву, усе ще почуваючи пісню Прокинувся він, коли вже стемніло, і, вийшовши на вулицю, почув, як із шинку доноситься нестрункий, неясний гамір.

У вікно він побачив, що все там п’яно, у тому числі і Яків… Повітря було наповнено тінями ночі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Переказ оповідання Співаки Тургенєва І. С
мій улюблений міфологічний герой