Переказ оповідання Муму Тургенєва І. С

План 1. Експозиція: будинок барині. 2. Життя Гарасима в будинку барині. 3. Бариня вирішує женити п’яницю Капітона Климова.

4. Прихильність Гарасима до Тетяни. 5. Розставання з Тетяною. 6. Гарасим знаходить Муму й виходжує її.

7. Бариня велить прогнати собачку. 8. Гарасим ховає Муму від барині. 9. Бариня велить убити собаку, Гарасим обіцяє це зробити сам.

10. Гарасим стримує свою обіцянку.

11. Гарасим самовільно йде з панського будинку в село. Переказ На одній з віддалених вулиць Москви в оточенні численної двірні проводила останні роки своєї

скупої й нудьгуючої старості бариня. Самою примітною особою із всіх її слуг був глухонімий від народження двірник Гарасим.

Обдарований надзвичайною силою, він працював за четверо, причому з ретельністю й на совість Гарасима привезли в Москву із села мимо його волі. Його заняття в новій посаді здавалися йому занадто легенями. За півгодини він виконував всю свою роботу…

Але часом він у розгубленості зупинявся посередині двору й завмирав, а те йшов куди-небудь у куточок, кидався особою на землю й годинниками лежав, як пійманий звір. Усе в окрузі, у тому числі двірські, боялися його.

Один раз уночі, піймавши

двох злодіїв, він стукнув їхній друг про дружка чолами, так так стукнув, що хоч у поліцію їх потім не води Один раз стара бариня надумала остепенить п’яницю Капітана Климова – женити його на Тетяні. Тетяна була пралею. Із самого дитинства вона не бачила пещення, оскільки рідні в неї не було.

Вдачі вона була досить смирного. Коли із села привезли Гарасима, вона ледве не обмерла від жаху побачивши його величезної фігури й намагалася уникати зустрічей з ним. Гарасим спочатку не обертав на Тетяну особливої уваги, потім став посміюватися, коли зустрічався з нею.

Чи лагідним вираженням особи, чи боязкістю рухів, але Тетяна полюбилася йому Якось раз Гарасим почастував Тетяну пряниковим петушком із сухозлітним золотом на хвості й крилах. Незабаром усі довідалися про прихильність німого двірника й стали жартувати над Тетяною.

Гарасим же жартів над нею не дозволяв. Один раз Гарасим помітив, що Капітон занадто люб’язно розкланявся з Тетяною, він підкликав його до себе, відвів у каретний сарай, а там, схопивши за кінець дишель, що стояв у куті, багатозначно пригрозив їм Климову. З тих пор ніхто вже не заговорював з Тетяною. Тетяна поневоле дала згоду вийти заміж за Капітона, хоча й побоювалася гніву Гарасима Бариня квапила підготовку до весілля.

Дворецький Гаврило зібрав раду, на якому було ухвалене рішення обдурити Гарасима, що терпіти не міг п’яниць: навчити Тетяну, щоб вона прикинулася хмільний.

Тетяна піддалася угодам, і хитрість удалася. Гарасим повірив, що Тетяна напилася. Він привів її в кімнату, штовхнув прямо до Капітона, а сам пішов до себе в комірку.

Цілу добу не виходив Гарасим з комірки.

Наступного дня він не обертав ні на Тетяну, ні на Капітона ніякої уваги Через тиждень відбулося весілля. Гарасим не змінив свого поводження ні в чому. Пройшов рік.

Капітон спився й за це разом зі своею дружиною був відправлений у далеке село На прощання Гарасим подарував Тетяні паперова хустка, що зберігав для неї все це час. Жінка розчулилася, поцілувала Гарасима по-християнському три рази. З від’їздом Тетяни Гарасим втратився єдиного близького йому людини. Гарасим на березі ріки знайшов собачку , приніс її до себе в комірку й став за нею доглядати Назвав її Муму.

Двірським сподобався цей собачка.

Вона була надзвичайно розумна, до усім милувалася, але любила одного Гарасима. Гарасим сам любив її без пам’яті, йому навіть було неприємно, коли інші неї гладили. Собачка допомагав охороняти будинок по ночах, але попусту ніколи не гавкала.

Куди б не пішов Гарасим, вона бігла за ним У панський будинок Муму не входила, але в комірці Гарасима почувала себе господаркою. Так пройшов рік. Якось бариня була в дусі, сміялася й жартувала.

У будинку не дуже любили, коли на бариню знаходив веселу годину, тому що ці спалахи тривали в неї недовго й перемінялися похмурим і кислим настроєм.

Дивлячись у вікно, бариня побачила собачку й веліла привести її до себе. Муму, отроду ще що не бувала в таких чудових покоях, дуже злякалася. Бариня наказала погодувати собачку Степан приніс блюдечко з молоком, поставив перед Муму, але Муму, тремтячи й озираючись навколо, навіть не принюхалася.

Бариня підійшла до собачки й хотіла погладити її, але Муму судорожно повернула голову й ощирилася. Бариня моторно отдернула руку… Раптовий рух собаки неї злякало – Віднесіть її геть, – проговорила голосом, що змінився, баба. – Кепська собачка!

Яка вона зла! До самого вечора стара бариня побуту не в дусі… Ранком вона запитала Гаврила: “Що це за собака в нас у дворі всю ніч гавкала? мені спати не дала?” Гаврило відповідав, що, може бути, це собака німого.

Бариня веліла зробити так, щоб її сьогодні ж тут не було. Гаврило велів слузі Степанові відвезти собаку Степан піймав Муму й відвіз її в Охочий ряд. Там він продав собачку за півкарбованця.

Гарасим шукав собачку до пізнього вечора, запитував у людей, але ніхто не знав, де перебуває Муму. На інший день Гарасим не вийшов з комірки. Лише через день Гарасим здався. Особа його немов скам’яніло Уночі він раптом відчув, що хтось смикає його за полу…

Перед ним у комірці стояла з обірваною мотузкою на шиї Муму.

Гарасим схопив собачку, стис неї у своїх обіймах: вона в одну мить облизала йому ніс, очі, вуси й бороду… Гарасим догадався, що собака не зі своєї волі пропала. Він зрозумів по поясненнях людей, що Муму вискалилася на бариню…

Щоб зберегти повернення Муму в таємниці, він вирішив удень залишати неї в комірці.

Він закрив сіряком дірку у двері, щоб собачка не міг виходити з її. Глухому було невтямки, що собака своїм вереском видасть себе! Повернення Муму змінило настрій двірника.

Він з більшим старанням і ретельністю виконував всю роботу. Протягом дня Гарасим кілька разів ходив до своєї самітниці, а вночі виводив її погуляти. Якось уночі він уже збирався повернутися з Муму в комірку, як раптом за забором пролунав шерех Муму принюхалася й залилася голосним і пронизливим гавкотом.

Якась п’яна людина здумала влаштуватися переночувати. Бариня в цей самий час збиралася заснути. Раптовий гавкіт розбудив її…

Вона наказала послати за доктором і стала скаржитися, що собаки не дають їй спокою.

Весь будинок був піднятий на ноги Гарасим побачив вогні, що замигтіли, і тіні у вікнах, схопив Муму під мишку, вбіг у комірку й замкнувся. Через кілька хвилин п’ять чоловік ломилися в його двері, але, відчувши опір засува, зупинилися. Гарасим лежав, весь блідий, на своєму ліжку й сильно стискав упасти Муму.

На наступний ранок Гарасим сам відкрив двері.

Люди спочатку злякалися його. Але потім Гаврило знаками став показувати, що бариня вимагає забрати його собаку Гарасим подивився на нього, указав на собаку, зробив знак рукою у своєї шиї й, як би затягуючи петлю, з питальною особою подивився на дворецького. Потім, подивившись на Муму, він ударив себе в груди, як би повідомляючи, що він сам береться знищити Муму.

Через годину двері комірки відчинилася, і здався Гарасим. На ньому був святковий каптан, він вів на мотузочці Муму. Гаврило послав Ерошку простежити за глухим двірником.

Ерошка побачив, що той увійшов у трактир разом із собакою.

У трактирі всі знали Гарасима й розуміли його знаки. Він попросив собі щей з м’ясом і сіл, обпершись руками на стіл Муму стояла поруч із його стільцем і спокійно поглядала на нього. Коли Гарасимові подали щей, він накришив туди хліба, порубав дрібно м’ясо й поставив тарілку на підлогу.

Муму прийнялася акуратно їсти. Гарасим довго дивився на неї; дві важкі сльози викотилися раптом з його очей: одна впала на лобик собачки, інша – у щи.

Він заслонив свою особу рукою. Муму, з’ївши полтарелки, відійшла, облизуючись. Гарасим, заплативши за щи, вийшов із трактиру Він відправився до Кримського броду. По дорозі він зайшов у двір будинку й виніс звідти дві цегли під пахвою.

Від Кримського броду він повернув по березі, дійшов до човна й підхопився в неї разом з Муму.

Гарасим прийнявся сильно гребти проти плину ріки. Коли вже за залишилася Москва, він поклав весла, припав головою Кмуму. Через кілька хвилин він випрямився, обплутав мотузкою взяті їм цегли, прилаштував петлю, наділ її на шию Муму, підняв неї над рікою й останній раз подивився на неї…

Вона довірливо й без страху поглядала на нього й злегка махала хвостиком. Він відвернувся, замружився й розтиснув руки…

“Ерошка, як тільки Гарасим зник у нього з виду, повернувся додому й доніс усе, що бачив”. Протягом дня ніхто не бачив Гарасима. Не прийшов він до обіду й вечері…

Гарасим відправився додому, у село, на батьківщину. Утопивши бідну Муму, він прибіг у свою комірку, взяв деякі пожитки й пішов із двору Дорогу він запам’ятав, коли його везли із села. Через два дні він був уже будинку, у своєї избенке.

У Москві ж, на інший день бариня, довідавшись про зникнення Гарасима, розгнівалася, розплакалася й веліла відшукати його будь-що-будь.

Вона не хотіла визнати, що веліла погубити Муму. Гарасима зрештою залишили в спокої, у рідному селі. Все життя, що залишилося, він прожив бобирем


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Переказ оповідання Муму Тургенєва І. С
науково-популярний стиль тексту