Переказ добутку Про що плачуть коня Абрамова Ф. А

План переказу 1. Автор згадує свої дитячі роки й міркує про долю коня. 2. Оповідач описує свою улюбленицю – кінь Клару . 3. Діалог коня з оповідачем. 4. Автор засмучується, тому що безповоротно пішов той час, коли без коня було немислимо існування людини 5. Автор годує коней хлібом і думає про те, що йому нема чого сказати їм у розраду.

Переказ Оповідання починається зі спогадів автора про дитячі роки, коли він брав із собою хліб і підгодовував коней. Самі складні й суперечливі почуття викликали в нього коня. Вони хвилювали, радували його селянське

серце. Автор годинниками міг дивитися на цих добрі й розумних тваринах.

Але дуже часто коня викликали почуття жалості й незрозумілої якоїсь провини перед ними Йому жаль було коней, коли конюх Миколка іноді не кормил їх, не напував вчасно.

І от в один із днів оповідач не йшов, а біг до коней, тому що серед них була його улюблениця Клара, або Рижуха. Рижуха була тих же статей і тих же кровей, що й інші кобили й мерини. З породи так званих мезенок, конячок невеликих, непоказних, але дуже витривалих і невибагливих, пристосованих до умов Півночі. Ця кобилка виділялася серед своїх родичів Деякі коні виглядали неохайними,

із гнійними очами, а Рижуха була завжди чиста, зберегла свій безжурний характер, нервовість молодості.

Углядівши хлопчика, вона подавала свій дзвінкий голос.

Але в цей день Рижуха ніяк не прореагировала на його появу. Той затурбувався: що ж з нею трапилося?! Він знав, що Рижуха два тижні був на далекій косовиці.

Він кормил Рижуху хлібом, але вона не брала його. Сльози, більші, з добру фасолину, кінські сльози лилися з її око И кінь раптом заговорив . Рижуха розповіла, що вона посперечалася з конями про життя.

Вона згадувала добрі часи, коли їх, коней, жалували, берегли, а інші коні підняли неї на сміх, сталі знущатися з неї. І отут Рижуха знову розплакалася. Оповідач її заспокоїв.

І от що кінь розповів йому. Виявляється, на далекій косовиці Рижуха познайомилася з такою ж старою кобилою, з якої на парі ходила в кінній косарці Коли їм було невмоготу, стара кобила стала її подбадривать піснями. Слухаючи пісні, Рижуха забувала про жару, про гедзів, про удари ременки, що лупив їхній мужик.

Рижуха запитала Забаву , чи не сама вона придумала всі ці гарні пісні про кінське безжурне життя. Вона відповідала, що ці пісні певала ще її мати, і вони передавалися з покоління в покоління. І от ранком Рижуха ці пісні стала співати іншим коням, а вони в один голос закричали, що ця вся брехня Рижуха з надією, що хлопчик зрозуміє й допоможе їй, подивилася на нього.

Він, не витримавши прямого запитливого погляду коня, відвів убік ока й задумався: невже те, про що запитувала його Рижуха, займало й інших коней? Правильно говорила стара кобилка: були часи, коли конем дихали й жили, коли їй скармливали самий ласий шматок, останню краюху хліба. А по вечорах вся сім’я вибігала зустрічати її, і пестили, і вичищали її. Уночі по нескольку раз хазяї перевіряли свій скарб Дійсно, всі люди тоді знали, що кінь був головною опорою й надією всього селянського життя.

Автор із захватом описує гуляння на конях.

Самі коні перетворювали в легких писаних санках із залізними підрізами. Найпершою іграшкою для сина селянина був дерев’яний кінь. Саме кінь дивився з даху батьківського будинку, про коня-богатиря, про Сивку-Бурку співала й розповідала мати, конем прикрашав він, що підріс, прядку для своєї суженой!..

Під час походів, за кожного коня запитували строго. Якщо хтось не напоїв, вчасно не нагодував, або ж великий віз навалив на коня… Тоді тримайся – кулаком могли заїхати.

Ставши студентом, автор не міг забути тих місць, де паслися коні Навіть війна не витравила в ньому пам’ять про рідний край.

Повернувшись у післявоєнному сорок сьомому році в рідні місця, оповідач згадує про Карько . Старий-Конюх розповів, що Карька на лісовому фронті не стало. Не тільки люди воювали в ту війну Коня теж кували перемогу! Оповідач спробував відшукати останки свого коня, але не знайшов їх.

Рижуха й інші коні дивилися всі так само із благанням і надією.

Смутний настрій переривається вигуком: – Ну, ну вистачить киснути! Вистачить забивати собі голову всякою дурницею! Давайте краще хліб гризти, поки гризеться.

Кинувши квапливо на луг шматочки хліба перед Рижухой, а потім нагодувавши хлібом інших коней, герой відправився креке. Що міг він відповісти цим коням?

Сказати, що стара кобила була права, що були в коней щасливі часи? Автор шкодує про те, що більше ніколи в нього не буде довірчого відношення з Рижухой і іншими конями. І важка туга, кінська туга, налягла на нього, пригнула до землі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Переказ добутку Про що плачуть коня Абрамова Ф. А


сочинение мое имя
Переказ добутку Про що плачуть коня Абрамова Ф. А