Ознайомлення школярів з життям і творчістю В. Дрозда

ДРОЗД ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ

Поет народився в с. Петрушині на Чернігівщині в родині хліборобів. “Дитинство моє було сумне”,- згадує ранні свої роки . Юність – це праця газетяра і багато книжок. Заочно закінчив Київський держаний університет ім. Т. Г. Шевченка. Потому працював редактором у видавництві, був і головним редактором – очолював журнал “Київ”. Як прозаїк В. Дрозд заявив про себе на початку 60-х років збіркою оповідань “Люблю сині зорі” . Це був двадцятирічний юнак, автор першої книжки новел і оповідань.

Друга

збірка друком не вийшла – вона не сподобалася офіційним рецензентам. “Грізний окрик” мало й оповідання “Білий кінь Шептало”, вперше надруковане в 1965 р., 1967 р. з’явилося його продовження – “Кінь Шептало на молочарні”. Нині ці твори перекладені десятками мов світу…І вони найконденсованіше, в оригінальній алегоричній формі представляють стан людини не лише в тогочасному радянському суспільстві, а й порушують важливу проблему особистості в будь-якому суспільстві, проблему її внутрішнього роздвоєння. В чималому творчому доробку прозаїка вирізняються химерна повість “Ирій”, романи “Катастрофа”,
“Самотній вовк” , “Спектакль”, “Балада про Сластьона”, “Листя землі”, “Повість-шоу”, “Музей живого письменника, або Моя дорога в ринок” іронічно-журливо відтворює непросту атмосферу усього свого попереднього творчого життя, в) Дрозд був членом спілки письменників.

Майбутній письменник – син колгоспника з глухого поліського села відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного митця слова.

Герої В. Дрозда – уродженці затурканого й безправного колгоспного світу, мріючи вирватись із нього, вступити у світ феодальний, зважали передовсім на його речові знаки, як віхи сходження вгору,- маслини, галіфе, портфель, шапку, чоботи, машину, імпортний одяг. Безпосередньо приймали і “моральні закони” світу номенклатури: вчились уміло брехати, знали, як і про що треба писати, щоб бути опублікованими, тощо. Для цього мусили зрікатися себе вчорашнього, справжнього, що й породжувало трагедію роздвоєння душі, а відтак – отруєння її лицемірством, брехнею, вдаваними пристрастями.

В. Дрозд ставить у своїй прозі проблему екології душі, часто занедбаної до такої межі, коли вона вже не здатна самоочиститися.

Герої письменника самостійно грають як актори, світ для них – сцена в театрі – низ і верх, чи плантація буряків поблизу рідного села, і життя їхнє – спектакль, де і смерть – лише перевдягнення за кулісами життєвого театру. Власне такою і є концепція життя в прозі В. Дрозда – безконечний спектакль, містерія життя людства, згідно із релігійними уявленнями: невинність, гріхопадіння, праця в поті чола, борсання серед дрібниць, плутанина ідей, бажань і – страшний суд і каяття, і спокута.

За словами Володимира Григоровича, його “завжди цікавило, що сказати, а не як сказати”, “стиль, форма – похідне, а головне для нього в літературному творі “не література тура, а душа”. Власне, людська душа, стан душі сучасної людини, саме трагедія деформації, роздвоєння душі радянського українця, найчастіше, як сам автор, інтелігента в першому поколінні, хворобливого розщеплення її в умовах хворого суспільства, а також її екологія, порятунок душі і є основним предметом дослідження, головним героєм прози В. Дрозда.

Володимир Григорович – Лауреат премії імені А. Головка, Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, міжнародної премії Фундації Антоновичів .

2. М. Жулинський про В. Дрозда, Особливості його літературної діяльності

“Перечитайте сторінки веселої автобіографії під назвою “Як я народився” чи в’язку небилиць із далекого минулого, чи фантастичне оповідання “Пігмаліон”, чи, наприклад, притчу “Сонце”, і перед вами відкриється багатобарвний, іронічно-химерний, парадоксально “зміщений” світ казкових образів і реальних проблем. Чи не перше у новелі “Сонце” прозаїк зумів оригінально трансформувати прадавню слов’янську легенду про добрих чортів, які щоранку, жертвуючи собою, викочують на небосхил сонце задля торжества життя на землі, у філософську притчу про гуманістичну змістовність самопожертви”. “Він постійно звертався до народних переказів, легенд, притч, казок, до слов’янської міфології взагалі з тим, щоб збагачувати свою творчість різними формами психологічного аналізу, знаходити нові ракурси з художнього дослідження сучасної людини. Його звернення до умовно-символічних засобів відображення зумовлено прагнення поглибити й урізноманітнити аналіз соціально-морального стану сучасника”.

3. Ідейно-художній аналіз твору В. Дрозда “Білий кінь Шептало”

3.1. Виразне читання цікавих епізодів твору, їх переказ.

3.2. Тема: Розповідь про буденне життя коня Шептала.

3.3. Ідея: Возвеличення гармонії, яка простежується у взаємостосунках людини і світом тварин.

3.4. Основна думка: Людина і пррода – взаємопов’язані, бо становлять єдине ціле.

3.5. Жанр: Оповідання.

3.6. Проблематика:

– людина в суспільстві;

– свобода і неволя;

– особистість і натовп;

– дійсність і мрія.

3.7. Композиція.

Експозиція: Знайомство читача з конем.

Зав’язка: Степан з конем Шепталом вирушив за зеленим харчем для свиней.

Кульмінація: Шептало на волі, насолодження єю. Розв’язка: Повернення коня додому.

3.8. Лейтмотив твору: краса природи належить тому, хто її розуміє, цінує, вшановує.

3.9. Обговорення змісту оповідання. Фронтальне опитування

– Чому Шептало не полюбляв табун, гурт і загорожі?

– 3 яким проханням звернувся хлопчак до дядька Степана? {“Дядьку Степане! Казав завернемо, щоб ви до привода конячину прислали. Бо Назавтра свиням зелені нема”)

– Як почував себе кінь суботнього вечора? Про що він розмірковував?

– Через що коні недолюблювали Шептала?

– Над чим міркував Степан щодо білого коня? {“Але навіть Степан Своїм приземленим розумом тямкує тимчасовість своєї влади над Шепталом”)

– Чого не полюбляв робити Шептало? {“Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід і їздити до міста, хоч інші Коні вважали це найлегшим. Цілісінький день, до темряви, ходити По колу, топтати власні сліди – в цім було щось принизливе. А ще Принизливіше котити заставленого корзинами та бідонами воза сеРединою ранкової міської вулиці…”) – Чого соромився білий кінь? {“…То він соромився упряжі, соромився Становища робочої худоби, яку вільно запрягати, поганяти, стьобаТи батогом кожному Степанові”)

– Яким чином Шептало намагався виправдати Степана? {“Шептало Старанно, щоб не виказати засмучення Степановим рішенням, жував Скошену вранці траву, між: якою хоч і попадались його улюблені коню-Шинки, але зараз здавалися прісними. “Я на базар завтра не поїду, та Й не переробився вдень; ледь розвидніється, до міста почимчикують, Дати перепочинок треба…” – міркував Шептало, і в кінських очах Поволі випогоджувалось. Йому кортіло будь-що виправдати Степана, Довести, що той не мав кого послати у привід і лише через безвихідь потривожив Шептала. Так було легше – через гірку безнадію перекидався місточок. А може, конюх боїться, що ніхто з коней, окрім нього, не встигне до ночі порізати зелень і свині залишаться завтра Голодні?”)

– Як автор характеризує Шептала? {“…На Шептала можна покласТися. Такий покірний і роботящий. Тільки віжок торкнись, уже чує, Вже розуміє, підганяти не доводиться. Він свого досяг, зумів прикиНутися; вони повірили – хіба не має пишатися своїм розумом і виТримкою”)

– Що згадав кінь про свою молодість? {“Ще коли його, молодого Й гордого, вперше осідлали, ганяли по царині до сьомого поту, хльоскали до кривавих рубців на боках і привели в загін геть вимочаленого, Знесиленого, інстинкт білого коня підказав йому, що рано чи пізно Люди зломлять його. Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше До часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільним, аніж бути скореним насправжки”)

– У чому Шептало виявляв свою прихильність до людей?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Ознайомлення школярів з життям і творчістю В. Дрозда


горіхові принцеси читати повністю
Ознайомлення школярів з життям і творчістю В. Дрозда