Останній дзвінок. Твір-етюд

Легкий аромат весняних квітів закрався в мою свідомість і змусив прокинутися. Крізь прикриті очі бачу залиту сонцем кімнату. Сонячний зайчик завмер на опуклому животі вази із соковитими жовтими квітами. Радість запекла мені груди: останній день занять у школі, а далі – літо, насичене пригодами, неробством, жарою й фруктами.

Потім знову перше вересня й навчання. Але поки настає відпочинок. Радість заповнила мій ранок. Задзвеніла кришталевими дзвіночками, забилася птахом у тісних грудях. Для когось сьогодні останній дзвінок – сумний дзвінок, сумний і неповторний, останній юнацький крок перед стрибком у доросле життя.

А я ще буду жити школою, дихати її незвичайним запахом кілька років, дарувати вчителям квіти в хрусткому целофані, бешкетувати на незвичайно коротких перервах.

Весело дзенькають і яскраво переливаються думки, об’ємні, як весняні хмари, що співають весняними дощами про збіглу зиму і заграють із літом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Останній дзвінок. Твір-етюд


козир дівка скорочено читати
Останній дзвінок. Твір-етюд