Основні теми творчості О. С. Пушкіна

Однією з характерних особливостей О. С. Пушкіна як поета була надзвичайна різнобічність його творчого таланту. Лірика була для поета як одна з можливостей передавати свої почуття та настрої, брати участь у суспільно-політичному та літературному житті Росії.

Пушкін привернув до себе увагу перш за все як виразник передових поглядів свого століття, як співець політичної свободи. Найбільш чітко його погляди можна побачити в оді “Вольность”, написаній 1817 року. Твір відображує різноманітні почуття автора: палке бажання свободи, обурення

проти тиранів. Революційно лунали для читачів заключні рядки другої строфи:

Тираны мира! Трепещите!

А вы, мужайтесь и внемлите

Восстаньте, падшие рабы!

Ця ж тема, тема вільності та боротьби із самодержавством, звучить і у вірші “До Чаадаева”. Пушкін закликає вітчизні присвятити “души прекрасные порывы”, боротися за її свободу. Любов до рідного краю для нього пов’язана з боротьбою, і він вірить у неминучість падіння самодержавства та звільнення російського народу: “Взойдет она, звезда пленительного счастья!” Найкращим прикладом політичної лірики О. С. Пушкіна є вірш “Село”, у якому

завдяки засобу протиставлення яскраво та чітко підкреслюється несправедливість і жорстокість кріпацтва.

Називаючи себе “другом человечества”, Пушкін каже про “дике барство”, яке “присвоило себе и труд, и собственность, и время земледельца”. Його палке бажання – побачити “народ неугнетенный” та “прекрасную зарю свободы просвещенной”. Тема свободи, боротьби, щастя народу проходить крізь усю творчість поета.

Тут і його “Казки”, вірші “У Сибір”, “Аріон” та інші.

Багато чудових віршів присвятив Пушкін прекрасному почуттю – дружбі. За характером дуже компанійський Пушкін мав багато друзів. Це в першу чергу його друзі з ліцею, яким він щорічно присвячував свої вірші.

Дружба була для нього тією силою, яка з’єднує людей у міцний союз на все життя, надає бадьорості у життєвій боротьбі.

Він завжди віддавав перевагу тісному колу друзів:

И, признаюсь, мне во сто крат милее

Младых повес счастливая семья,

Где ум кипит, где в мыслях волен я.

Гімном дружбі можна назвати його послання до ліцейських друзів із заслання “19 жовтня 1827 року”. Вірш зігрітий великою та справжньою ніжністю, глибоко відвертим почуттям любові до друзів:

Друзья! Прекрасен наш союз.

Он, как душа: неразделим и вечен.

Серед віршів Пушкіна значне місце належить тим, в яких поет із винятковою поетичною силою і любов’ю малює картини рідної природи. Любов до неї дістала своє художнє відображення у віршах, поемах, романі “Євгеній Онєгін”. Спочатку його вірші мають романтичний характер, наприклад вірш “До моря”. Поетична картина моря поєднується у вірші з роздумами поета про свою долю, долю вигнанця, та про долі народів.

Море здається йому живим втіленням бентежної та вільної стихії, могутньої та гордої краси.

У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовнішньо сором’язливу, але милу його серцю красу рідної природи. Які чудові його картинки осені, зими у романі “Євгеній Онєгін”, описи чудової кримської природи у “Бахчисарайському фонтані”. Усім відомі його вірші “Зимовий вечір”, “Зимовий ранок”, “Хмара”, “Знов я відвідав” та інші.

Пушкін порівнював поета з луною, яка відгукується на будь-який заклик життя. Лірика поета знайомить нас з його роздумами про сенс життя, про щастя людини, з його естетичним ідеалом, що втілений у віршах про кохання. Ідеал коханої уявляється поетові як “гений чистой красоты”, як “чистейшей прелести чистейший образец”. Коханню властиве і трагічне – ревнощі, розлучення, смерть. Пушкін, його ліричний герой завжди бажає щастя тій, яку він кохає так безнадійно:

Я вас любил так искренне, так нежно,

Как дай вам бог любимой быть другим.

Не раз тема кохання зливається у віршах Пушкіна з ліричним пейзажем, який так гармонує з тим почуттям, яке володіє поетом. Особливо це простежується у віршах: “Хто знає край, де небо блисне”, “На згір’ях Грузії лежить нічна імла”.

Але особливо хочеться зупинитись ще на одній темі – це роздуми про долю поета, його призначення в умовах жорстокої миколаївської реакції. Він складає вірш “Пророк”, написаний безпосередньо під враженням кривавої розправи над декабристами. В образі пророка виступає поет-громадянин, який несе своє палке, вільне слово до народу. Тільки той справжній поет, з погляду Пушкіна, хто завжди душею та подумом зі своїм народом.

Тільки він може виправдати своє призначення: правдивим поетичним словом пробудити у людства високі почуття. Він закликає поета “глаголом жечь сердца людей”.

Підбиваючи підсумок своїй творчості, О. С. Пушкін у вірші “Я пам’ятник собі…” стверджує, що заслужив право на визнання та любов народу тим, що

… чувства добрые я лирой пробуждал.

… в мой жестокий век восславил я Свободу

И милость к падшим призывал.

З байдужістю приймає поет хвалу та наклеп. “Обиды не страшась, не требуя венца”, Пушкін залишається вірним своєму покликанню.

Лірика Пушкіна, будучи живим відгуком поета на сучасне йому життя, разом з тим переростає його добу та не втрачає свого значення і в наші дні. Гадаю, що вірші Пушкіна вічні, що вони цікаві людям різних поколінь, “всіх часів та народів”.




Основні теми творчості О. С. Пушкіна


моя гостиная на английском с переводом
Основні теми творчості О. С. Пушкіна