Олександрійський вірш

Олександрійський вірш – римований 12-складник із цезурою посередині, обов’язковим наголосом на 6-му і 12-му складах та чергуванням парних окситонних і парокситонних рим. Одна з форм вірша у французькій поезії, відомим прикладом якої є епічна поема “Роман про Олександра Македонського” (XII ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в XI ст. (“Мандри Карла Великого в Єрусалим та Константинополь”). О. в. став панівним віршем класицистичної трагедії (П. Корнель, Ж. Расїн). У російській поезії – це шестистопний ямб із цезурою після

третьої стопи з римуванням аабб. “Улюблений розмір О. Пушкіна (понад 2000 віршів). Видозмінена форма О. в. Називається олександрином: п’ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом, римований за схемою абааб. До неї звертався І. Франко (“Каменярі”). О. в. у класичному вигляді застосовував М. Зеров (цикл “Олександрійські вірші”):

О. Бургардтові

Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,

Де розум і чуття – все спить в анабіозі,

Живем ми, кинувши не Київ – Баальбек,

Оподаль від розмов, людей, бібліотек

Ми сіємо пашню на неродюче лоно.

Часами служимо владиці Аполлону,

І тліє ладан наш на вбогім олтарі.

Так в давній Ольбії захожі різьбярі

Серед буденних справ і шкурної громади

В душі плекали сон далекої Еллади

І для окружних орд, для скитів-дикунів

Різьбили з мармуру невиданих богів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Олександрійський вірш


лонгфелло пісня про гайавату читати
Олександрійський вірш