Олександр Довженко
У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: “Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета – Олександра Довженка”.
40-ві і 50-ті роки приносять Довженкові і славу письмен ника, художника слова, правда, основною мірою уже по його смерті.
Народився Олександр Петрович Довженко 10 вересня 1 р. в м. Сосниці на Чернігівщині. На околиці цього містечка, що звалася В’юнище, за п’ять верст до чарівної
Проте джерела Довженкового таланту – це не тільки розкіш придеснянської природи і його вроджені риси – сприйнятливість до краси, багата уява, мрійливість. Це і народна пісня, казки, колядування, і вплив селянського оточення
Довженко вчився в Сосницькій початковій, потім вищепочатковій школі, був відмінником, вступив 1911 р. до Глухівського учительського інституту. Юнак дуже багато читає, зокрема і заборонену літературу, до якої тоді належали і твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, знайомиться з революціонерами, бере участь у маївках, виставах, малює, організовує український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл, займається репетиторством. І хоч, підкреслюючи чиновний характер навчання в Глухівському інституті, Довженко згодом зазначав, що 1914 р. він вийшов звідти “політично неписьменним і темним юнаком”, це було не зовсім так. Багато дала йому самоосвіта, зустрічі з різними людьми, принаймні, одержавши призначення до 2-го Житомирського змішаного вищого початкового училища, молодий учитель добре справляється із обов’язками викладача фізики, природознавства, географії, історії та гімнастики, стає, улюбленцем учнів.
Сам Довженко мріє про університет, Академію мистецтв, бере приватні уроки малювання, але тим часом 1917 р. він ‘ перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту.
Революційні, національно-визвольні процеси цілковито заполонюють його. У 1918 p., будучи головою громади Комерційного інституту, він організував “загальностудентський мітинг протесту проти призову в гетьманську армію і влаштував велику демонстрацію на вулиці Короленка” (1,23) – демонстрація була зустрінута кулями. У 1920 р. Довженко,, уже більшовик”, завідував Житомирською партійною школою, боровся проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. Згодом – він секретар Київського губернського відділу народної освіти, комісар Українського державного театру ім. Т. Г. Шевченка.
Восени 1921 р. у Варшаві, працює завідуючим загальним відділом при українському посольстві, здійснює велику роботу в дипломатичній місії по репатріації та обміну військовополоненими; з весни 1922 р.- в Німеччині, на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва Української Радянської республіки. Тут вступає до приватної художньої майстерні й одночасно відвідує лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.
А в липні 1923 р. Довженко повертається до Харкова і незабаром стає відомим як художник-ілюстратор “Вістей”, автор виразистих політичних карикатур, який підписуватиметься псевдонімом “Сашко”. Прагнув бути в гущі подій, був запальним учасником літературно-мистецьких диспутів і зустрічей, і за три роки роботи у “Вістях” (1923-1926) здобув визнання і знайшов численних друзів.
Відразу і назавжди здружився Довженко в Харкові з Юрієм Яновським, який працював редактором у Всеукраїнському фотокіноуправлінні (ВУФКУ) TV різний час залишивши Харків, вони знову зустрінуться в Одесі, куди Довженко приїздить 1926 р. і де Дновський уже працює головним редактором на кіностудії] Одеська кінофабрика тоді розбудовувалася, тут знімались такі відомі актори, як М. Заньковецька, А. Бучма, І. Замичковський, М. Надемський, згодом – Ю. Шумський, Н. Ужвій, П. Масоха, М. Братерський, їм судилося стати першими акторами молодого українського кіно. Сценарії для Одеської студії писали в ті “роки П. Панч, Ю. Яновський, М. Бажан, Д.. Бузько, Л. Курбас, М. Йогансен. Нове мистецтво полонило 33-лі-тнього художника. У новонароджуваному мистецтві, в основі якого – рух, а не статика, Довженко відкривав для себе ту щасливу сферу, де б він міг реалізувати своє давнє, ще юнацьке, бажання “начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох життях, в багатьох професіях, країнах і навіть видах” (1,20).
Хроніка творчої діяльності О. Довженка на Одеській кіностудії така: сатирична комедія “Вася-реформатор”, 1926, короткометражна комедія “Ягідка конання”, 1926, “Сумка дипкур’єра”, 1927, “Звенигора”, 1928 Сценарії до двох перших фільмів Довженко писав сам, до двох останніх – інші автори, за його відчутною режисерською участю. Як актор Довженко виступив перший і єдиний раз у картині “Сумка дипкур’єра”, створивши привабливий символічно-значущий образ робітника-кочегара.
Першим своїм справжнім фільмом Довженко вважав саме “Сумку дипкур’єра”. Вона привертала увагу і серйозністю змісту, і вже виразними ознаками режисерської майстерності (композиційна вправність, прагнення відповідно використати тло, вперше застосовано прийом місткої психологічної паузи та ін.) ‘.
Ще більшою мірою це можна було сказати про фільм “Звенигора”, у рецензії на який Микола Бажан, тодішній редактор журналу “Кіно”, захоплено писав, що це “зафільмована лірика, епос і філософія”. Картину відзначали новаторське застосування монтажу, поєднання символіки і побуту; відтворені в ній казково-фантастична колізія шукання скарбів, образи безсмертного діда та його. двох онуків, більшовика Тимоша і петлюрівця Павла, розкривали і героїчну історію українського народу, і сучасне – гостру братовбивчу війну в Україні, розпад роду.
Фільм “Звенигора” демонструвався в Москві, відбулося два його великі громадські перегляди в Парижі, які закінчувалися овацією. Картина обійшла екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади та інших країн.
Епічно-пісенний, поетичний характер кінорозповіді буде засвідчено і новою картиною Довженка “Арсенал”, 1929, де він знову виступає як сценарист і режисер (віднині Довженко ставитиме фільми тільки за власними сценаріями), а оператором був його соратник по перших фільмах Данило Демуцький. “Арсенал” – це імперіалістична війна, події в Києві 1918 p., робітники київського збройного заводу, село, фронт – усе це поставало в картині за допомогою драматично насичених символічних образів і деталей (колючий дріт, окопи, вибухи, снарядів, і – убога хата, мати, інваліди на милицях, стара жінка-сівачка).
Події трактуються О. Довженком з прорадянських позицій, але національне й загальнолюдське не притлумлюються виключно класовим. В “Арсеналі” вражали-художньою несподіваністю талановито застосовані Довженком засоби умовності (у тупому розпачі б’є однорукий солдат-селянин коня :- “злидні заїдають”. І раптом кінь повертається: “Не іуди б’єш, Іване”‘); народнопоетична образність, засоби українського фольклору, пісні органічно поєдналися тут з технікою найсучаснішого мистецтва (“Ой були в матері три сини” – перший титр “Арсеналу”).
І930 р. з’явилася “Земля”, яка впевнено вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла Довженкові світову славу.
“Земля” – геніальна,- заявить згодом Михайло Ромм.- Я знаю багатьох режисерів, операторів і кінодраматургів, яких саме ця картина примусила піти у кінематографію… До таких режисерів належав, зокрема, і я… “Земля” відкрила переді мною поетичний світ кінематографа” ‘. Цей твір зробив глибокий вплив на молодих кінематографістів Франції і особливо Англії. “На ліризмі цього фільму учились документалісти” 2,- писав французький кінознавець Жорж ;, Садуль. У 1958 р. на всесвітній виставці в Брюсселі 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і “Землю” Довженка…
Кінокритики й кіномитлі відзначатимуть масштабні, романтично узагальнені образи героїн фільму, незвичайні ракурси, монументальність композиції багатьох кадрів, особливий плавний ритм монтажу.
По деякім часі 1952 р. Довженко повернеться до “Землі” і “запише” її, створивши блискучий прозовий твір.
Існує шедевр німого кіно “Земля”, існує і кіноповість “Земля”, що є набутком української літератури, який сполучає пристрасть і глибоку думку, трагедійні конфлікти, філософську наснаженість і поетичне світобачення, різьблені народні характери і скупі й величні картини вічно оновлюваної природи.
Так, “Земля” розповідала про глибокі й складні процеси в українському селі, його колективізацію, появу трактора, розорювання меж. Так, у творі існує зовнішній подієвий шар змісту, який зафіксував Довженкові ілюзії щодо соціалістичної перебудови життя зокрема, в українському селі. Незабаром голод 33-го показав, якими вони були трагічно оманливими.
Однак, змальований у “Землі” образ старого селянина Опанаса Трубенка, його сина сількора й тракториста. Василя, діда Семена Трубенка і його давнього товариша й побратима Григорія, куркульського сина Хоми і його батька Архипа Білоконя не тільки й не стільки виявляють драматизм “класової боротьби” на селі, вони вводять нас у коло вічних проблем життя і смерті, молодості й старості, доброти і егоїзму, руху і законсервованості.
“А чи не потанцювати мені?” – каже собі молодий герой “Землі”, відчуваючи в ту трагічну, останню свою ніч “незвичайну легкість і радість духу”. Цей його танок, обірваний лиховісною кулею, як і яблука, що падають довкола діда Семена, котрий зібрався вмирати, як і урочистий, всенародний похорон Василя із отим благодатним, життєдайним” сонячним дощем, виражають у творі і оптимізм нового світу, в який вірив Довженко, і радість життя як такого.
Т”Довженкова патетика”, довженківський “пафос” – були органічними і, якщо говорити про звеличення митцем рідного народу, людини-трудівника, хлібороба, людини як такої, героїки і краси, то вони, Довженкові пафос і патетика, реально обгрунтовані. Коли ж “сфера їхнього поширення”, як не раз буде далі, переноситиметься і на велику революцію та її полководців, “соціалістичне будівництво”, “соціалізм”, на весь тодішній лад і час, то тут письменникову творчість не могли оминути суперечності. На цьому грунті виникало іноді і читацьке чи й літературно-професійне неприйняття деякої частини доробку О. Довженка.
Зазнала критичних нападів і “Земля”, щоправда, уже з боку ортодоксів від мистецтва, вульгаризаторів, які побачили в ній “осцівування” селянської “буржуазної стихії” тощо.
Після короткочасної поїздки до Німеччини під час зйомок “Землі” О. Довженко наступного, 1.930 року, разом із своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів, Ю. Солнцевою виїжджає у тривале закордонне відрядження. Протягом червня-жовтня він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи “Землю”, “Звенигору”, “Арсенал” виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію, з інтересом приглядався до “тонфільмів”, висловив передбачення щодо телевізора й безекранного кінематографа, яке викликало сенсацію, зустрічався й вів дружні бесіди з Анрі Барбюсом, Роменом Ролланом, Жоржем Садулем, Леоном Муссінаком, Гербертом Уелсом, Любомиром Лінгартом, Альбертом Ейнштейном.
[Додому Довженко повернувся з новими задумами, працював натхненно й енергійно – садив сад на Київській кіностудії і створював свою першу звукову картину “Іван”, 193 JJ – про будівництво Дніпрогесу, входження сільського парубка в нове для нього життя. Фільм уводив індустріальні пейзажі (вони вперше знімалися з рухомої точки), елементи документалізму, інші новаторські прийоми, підтримані В. Пудовкіним, С. Ейзенштейном, С. Юткевичем, В. Вишневським. Але пролунали на адресу митця й огульні, вульгарні звинувачення.
Йшов страшний для України 1933-й рік. Конфлікти Довженка на Київській студії і довкола неї загострювалися. Важко сказати, як могли б далі розвиватися події, якби творець “Землі” й “Івана” з його мужньою і запальною вдачею, національно свідомою позицією лишився в Києві, Україні в часи винищення української інтелігенції. Але щось чи хтось ніби вберігав його.
1933 р. Довженко вже працює на Мосфільмі. Цього ж року він разом із О. Фадєєвим та Ю. Солнцевою кілька місяців подорожує по Далекому Сходу – Амуру, тайзі, Сахаліну, готуючись до написання сценарію “Аерограду” кіно-розповіді про нове місто, будоване в багатому краї, на березі океану, про тайгу, нове життя чукчів, про сучасне й майбутнє. На початку 1935 р. Довженка нагороджують орденом Леніна, а восени того ж року на екранах з’явився “оптимістичний” “Аероград”)
Довженко усвідомлено визначав жанр своїх фільмів: “Аероград” і “Звенигора” – кінопоеми, “Іван” – кіноповість, “Земля” і “Арсенал” – кіноепопеї. Кіноепопеєю став і його фільм “Щорс”, що був поставлений на Київській студії і вийшов на екрани 1939 р.
Присвячений громадянській війні, “Щорс” разом з тим був гострою відповіддю на події в світі, передусім на визрівання фашистської агресії. Довженко, за його словами, віддав картині “весь свій життєвий досвід”, створюючи її “з любов’ю і великим напруженням всіх своїх сил, як пам’ятник народу…” (1,32). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні характери, особливо Боженка, Трояна, Чижа… Запам’ятовувалася реквіємно-патетична сцена смерті Боженка: обережно несуть на
Носилках таращанці свого умираючого командира, а навколо широкий безмежний степ, ревуть важкі гармати, в порожнє небо звивається дим і прах пожежі, “все виросло до велетенських розмірів своїх”, могутньо звучать “Заповіт” Шевченка та тихі прощальні слова Боженка.
У цьому фільмі Довженко висловив своє мистецьке кредо у відомому зверненні до художників, операторів, асистентів, освітлювачів: “Приготуйте найчистіші фарби, художники мої. Ми будемо писати відшумілу юність свою.
Перегляньте всіх артистів і приведіть до мене артистів красивих і серйозних… Геть всі п’ятаки мідних правд. Залиште тільки чисте золото правди” (1,209).
Фільм засвідчував уміння митця творити високий епічний синтез, органічну єдність життєвої конкретності й крилатого романтизму, реалістичного, до влучних і виразних подробиць, зображення і узагальнено-символічних барв.
А проте, відкинувши деякі “п’ятаки правд” зокрема, правди реальних прототипів своїх героїв, він погрішив і проти високої істини – “чистого золота Правди”, справжнього драматизму справжньої боротьби свого народу за волю у ті часи.
ЛУ вересні-жовтні 1939 р. О. Довженко на чолі кіногрупи перебував на Західній Україні – створював документальний фільм “Визволення”, 1940, виголосив промову на засіданні Народних зборів в залі Львівського оперного театру.
У травні 1941 р. він завершив сценарій “Тарас Бульба”, почав знімати фільм, задумавши поетичну епопею з історії українського народу, переносячи на екран прозу близького йому Гоголя…
Коли почалася війна, Довженко, уже майже п’ятдесятилітній, не при великому здоров’ї, проситься на фронт і, хоч спочатку мусив евакуюватися до Уфи, Ашгабада, врешті домагається свого. Протягом 1942-1943 pp. він працює як пропагандист політуправління на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, самовіддано несе службу політпрацівника, військового кореспондента. Одночасно ставить документальні фільми, пише кіносценарії, оповідання й статті, постійно виступає по радіо.
Працездатність, обсяг зробленого Довженком за роки війни – величезні. Великий і його творчий набуток воєнного часу; це і написані протягом 1942-1943 pp. кіноповість “Україна в огні”, протягом 1944-1945 pp.-“Повість полум’яних літ”, і друковані в періодиці статті “Народні лицарі”, “Я бачу перемогу”, “У грізний час”, “Слава народові – воїну!” та інші, і оповідання “Ніч перед боєм”, “Відступник”, “Стій, смерть, зупинись!”, “На колючому дроті”, “Воля до життя”, “Битва” “Перемога”, “Мати”, і листівка для поширення у ворожому тилу – зразок викривальної публіцистики – “Лист до офіцера німецької армії”, і чимало милого.
1943 р. Довженко знімає повнометражний документальний фільм “Битва за нашу Радянську Україну”, який дубльовано 26-ма іноземними мовами. Дикторський текст написано самим митцем. 1945 р. О. Довженко створює ще один такий документально-хронікальний фільм – “Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників на межі українських радянських земель”. Ці стрічки давали повий поштовх розвитку художніх засобів у воєнній кінодокументалістиці.
У Увесь воєнний доробок Довженка – це ніби єдина натхненна книга про народ, його героїчний подвиг, його страждання й трагедії, його перемогу. Слушно зауважив Ю. Барабані: “Якби зібрати під однією обкладинкою все, що у воєнні роки сказано було радянськими письменниками про Батьківщину, про любов до своєї землі, про її трагедії, то, безумовно, серед найяскравіших, найбільш хвилюючих глав цієї незвичайної антології виявились би полум’яні довженківські сторінки про Україну”.
У публіцистиці, оповіданнях, щоденникових записах, усій воєнній прозі Довженка вражають напруга пристрасті, “вогняна патетика”. Відкриті почуття болю, любові, тривоги проймають Довженкові роздуми про Україну, загарбану ворогом, в них палахкотить ненависть до фашистів, гнів і презирство до зрадників, боягузів. “Стою на мітингу перед мікрофоном,- так починав митець свою промову на Другому антифашистському мітингу представників українського народу в Саратові, 1942,- і великий біль і гнів розпалюють мою душу. Стою лицем на Захід, до моєї скорбної матері України…” (4,44). Довженко умів звертатися до всього народу, говорити від його імені, умів і створювати образи, в яких ніби матеріалізовано весь народ, його дух.
Такими, наприклад, виступають діди з наддеснянського села, Савка і Платон, в оповіданні “Ніч перед боєм”, одному з найсильніших у нашій воєнній прозі (опубліковане в серпні 1942 р. в газеті “Красная звезда”). Твір будується як розповідь капітана Колодуба про перші місяці війни, про відступ: “Ми несли на плечах своїх поранених товаришів, падали з ними, проклинали все на світі і йшли далі. Ніде правди діти, були й такі, що й стрілялися од розпачу, і гордості й жалю. Були й такі, що кидали зброю і з гіркою лайкою повзли до рідних хат, не мавши сили духу пройти мимо” (3,231).
Старі діди-колгоспники, які, спостерігаючи це, допомагають бійцям переправлятися на другий бік Десни, вміють сказати й гірке слово правди червоноармійцям (“Не з тієї пляшки наливаєте. П’єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п’єте… Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино”, 3,237),- усім своїм ладом мислення, своїми гострими й розважливими судженнями про життя і смерть, любов і ненависть, виповненими болем думками, самою своєю героїчною смертю являють нам правдивий образ воюючого українського народу.
Як і в оповіданні “Ніч перед боєм”, в кіносценарії “Україна в огні” Довженко сміливо вникав в усі героїчні й складні, драматичні сторінки війни: відступу, окупації німецькими фашистами України. Душі великі і душі ниці, безмежна любов до Батьківщини й безмежна ненависть до окупантів, зусилля ворогів шибеницями, розстрілами, провокаціями, натравлюванням людей один на одного залякати й розкласти народ – і його мужнє пронесення свого знамена боротьби крізь усі жахи й морок окупації. Розкриваючи героїчне, Довженко розкривав і низьке, слабодухе, явища людської малості, страху, роздумував над їхніми причинами щоправда, подеколи надто відверто передоручаючи героям свої публіцистичні тези про недостатність виховання історією, неприпустимість зневажливого ставлення до історичного минулого.
“Україна в огні” – це крик болю, це перше, гостре, вразливе сприймання фашистської навали. Довженко не оминає гострих проблем, устами героїв запитує самого вождя, як же сталося, що не “б’ємо ворога на його території” і цілий народ український – віддано на заклання. Ясна річ, кіноповість “не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постановки… мені важко од свідомості,- записував у щоденнику О. Довженко,- що “Україна в огні” – це правда” (5,177). Правда – і в написаній через рік “Повісті полум’яних літ”, де постає широка, епічна узагальнена картина війни, осмислення долі людини і народу в світлі великої перемоги, хоча митець був менше вдоволений нею, бо не мала вона тої гостроти й драматизму.
О. Довженко діалектично осмислює саму війну, полемізує з однобічними й поверховими поглядами на неї. Митець бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти й кари, але він бачить також і тяжкі трагедії народу, зранюючий моральний вплив війни на людину, бо “людина народжена для радості, праці, для братства”. Як гуманістична формула звучать його слова із “Поеми про море”: “Прекрасна людина в бою за Батьківщину. Прекрасна вона в стражданнях і в смерті за неї. Але найсвітліша краса її в труді” (3,20). Напруженою була творча діяльність митця і в повоєнний час – це яскраво засвідчує хроніка його режисерської і письменницької праці в останнє десятиліття. Він створює художньо-документальний фільм про Вірменію “Країна рідна” з власним дикторським текстом, починає роботу над романом “Золоті ворота”, де головним персонажем мав виступати давно виношуваний ним і так чи інакше вже окреслюваний в різних творах, зокрема в “Україні в огні” народний герой-трудівник і воїн Кравчина; пише п’єси “Молода кров” і “Міра життя”, остаточно завершує п’єсу “Потомки запорожців” (“На зламі століть”, 1953), знімає фільм “Життя в цвіту”, створює на основі кіносценарію п’єсу з такою ж назвою (1946) і другий варіант фільму “Мічурін”, 1949, пише кілька оповідань (“У полі”, “Слава”, “Сіятель” та ін.), сценарії “Прощай, Америко!” і “Відкриття Антарктиди”, веде викладацьку роботу у ВДІКу, читає лекції перед різними аудиторіями, виступає зі статтями, доповідями, промовляє з трибуни Другого з’їзду письменників СРСР, 1954.
Створює кіноповість “Зачарована Десна”…
За фільм “Мічурін”, фактично перший кольоровий радянський художній фільм (після “Кам’яної квітки”, 1946), який, можна припустити, не був власним сокровенним вибором митця – для біографічного кіножанру у нього були інші улюблені постаті в українській історії, О. Довженко був удруге удостоєний Сталінської премії 1949 року, тобто поволі повертав собі офіційне визнання.
У 50-х роках розпочинається будівництво Каховської ГЕС і письменник, задумавши фільм про цю подію, кілька років їздить до Каховки, живе там, зустрічається з будівельниками, селянами, інженерами, вченими, збирає матеріал, веде записні книжки і щоденник. З притаманною йому громадянською пристрастю й зацікавленістю він дбає не лише про майбутній фільм, а й висловлює незгоду, обурення, конструктивну критику: “Подумать треба зараз же, поки не до кінця зіпсували, і про Нову Каховку. В ній минуле не матеріалізовано ні в пам’ятниках старовини, ні в історичних будовах” (5,73).
1956 р. в березневому номері журналу “Дніпро” була опублікована “Зачарована Десна”, появі якої Довженко дуже радів. У цей час була завершена й “Поема про море”, трохи згодом письменник передав повість до видавництва “Радянський письменник”, цікавився її підготовкою до друку і зауважував у листі до директора видавництва: “Мені треба вже поспішати, друже мій, треба мені поспішати” (5,349).
У листопаді розпочались зйомки кінофільму “Поема про море”. А 25 листопада Олександр Довженко раптово помер…
1957 р. з’явилася друком збірка повістей митця “Зачарована Десна”, від якої фактично почався “відлік” письменницької слави, дедалі ширшої й могутнішої.
1958 р. вийшов на екрани фільм “Поема про море”, поставлений, як і “Повість полум’яних літ”, 1960, “Зачарована Десна”, 1964, “Незабутнє”, 1968 Ю. Солнцевою. Поставлені, як писалося, з точним відтворенням задуму митця, але… не ним самим. А час показує, що й не за ним.
І У кіноповісті “Зачарована Десна” вабили до себе народні, виразно національні характери, про які потім будуть говорити не інакше, як про “довженківські”, і щирий, все-проникаючий ліризм, тоді такою мірою ще не властивий, мабуть, жодному “радянському” творові, надто, якщо говорити про діапазон його тембрів – від найтрепетнішого, най-поетичнішого піаніссімо (“Цить, Сашко, не плач, приказував мені прадід Тарас, коли я починав чогось там ревти,- не плач, дурачок. Приклепаємо косу, та поїдемо на сінокіс на Десну, та накосимо сіна, та наловимо риби, та наваримо каші”-1,49) до громоподібного, набатного, спрямованого на глобальні болі й проблеми (“Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними: палав, як дерево чи церква, гойдавсь на шибеницях, розлітався прахом і димом од вибухів катастрофічних. З м’язів моїх і потрощених кісток варили мило в Західній Європі в середині двадцятого століття. Шкіра моя йшла на палітурки і абажури для ламп, валялась на дорогах війни, виутюжена важкими танками останньої війни людства”-1,62),- і філософське, синівське осмислення й виявлення рис свого роду й народу, його духовних джерел.
“Зачарована Десна” – це, власне, автобіографічний твір, спогади письменника про своє дитинство, перші кроки пізнання життя, про діда і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла – неперевершеного косаря, про “перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…” (1,36). Спогади ці час од часу переростають у авторські роздуми – про “тяжкі кайдани неписьменності і несвободи”, інші лиха й страждання трудових людей України і разом з тим – багатство їхніх душ, моральне здоров’я, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до “найвищого і тонкого”, про війну і спалене фашистами село, про джерела дитинства і ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами “Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду…” (1,79) і в якому висловлено знамениту формулу: “Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє” (1,80).
Повість О. Довженка з’явилася в час, коли в українській прозі, і не тільки в ній, значно посилився інтерес до лірико-публіцистичного, лірико-епічного осягнення індивідуальної людської долі і долі народу. У “Зачарованій Десні” народне й особисте поставало в рівновеликій гармонійній взаємодії.
Про наявність у кіноповісті і лірико-романтичного, і реалістично-побутового, і публіцистичного, і сповідально-поетичного струменів йшлося не раз. Слід лише підкреслити особливе значення в цій цілісній “полісемічній” розповіді і лірико-іронічної тональності – повість густо помережана “лагідними усмішками” ‘, а подекуди і зблисками іронічно-сатиричного стилю, наприклад, згадки про “нетипову ворону”, дуже некрасивих і коростявих коней, яких “не можна узагальнити”.
Багато хто з дослідників Довженка звертає увагу на те, що різножанрові його твори тісно пов’язані між собою й укладаються в єдиний цикл, чи єдину епопею, що висвітлює корінні етапи в житті українського села. Не раз говорив про це і сам Довженко, записуючи в щоденнику думки щодо “книжки про український народ”, своє постійне “стремління до синтезу” (5,200).
Головним героєм його творів справді виступає увесь український народ; історичний шлях нашого народу, етапи його життя й боротьби є постійним об’єктом образного синтезу митця. Незаперечним є одне: оповідання, кіноповісті Довженка мають внутрішню єдність, значно більшу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником,- це і справді ніби одна книга про час і народ. її прологом по праву може вважатися “Зачарована Десна”,,, а вершиною – “Поема про море”, перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про “народну душу” та “виховання почуттів”.
Проза Довженка – це пристрасний доказ у спростуванні тенденцій до знецінення особистості в людині, відведення їй прикладної ролі і куцих, нігілістичних поглядів на історію народу, голо-злободенного розуміння морально-духовних якостей сучасників. Проблемність, гострота, неприкрашена правда роздумів про життя і його пекучі проблеми – ось що найбільше приваблювало вже зразу по появі “Поеми про море” і відкривавче значення чого не зменшувалося й далі, а, навпаки, зростало, засвідчуючи не лише масштабність концепції Довженка, його “крилатий романтизм”, а і глибинний реалізм його прози.
Ось приклад, як розгортається в творі О. Довженка тема села з усіма його невідступними проблемами.
Голова колгоспу Сава Зарудний не без зажури розповідає про своє село. “Може, кому-небудь, особливо після столиці, говорить він, не дуже весело бачити нас. Сьогодні ми нічим не можемо похвастатися, крім хіба засухи та пилюки. Не мільйонери. Немає серед нас ні депутатів, ні знаменитостей колгоспних ланів… Людей бракує. Одні виросли, і, розпростерши крила, розлетілись по високих державних постах, інші – без крил розлізлись, треба й не треба, до лихої матері, хто куди, де більше асфальту, електрики, і вже звідти критикують нас і навчають сіяти й орати”. “Не бачу я добра.., – скаже він у другий раз.- Всі від землі тікають, що це? Доки?” (3,25) і застерігає: “…Обережно з землею! Земля мстить за зраду…” (3,14).
Гостро відчуті художником численні проблеми виховання нової людини, моральної “освіченості” її душі, емоційної вразливості чи зачерствіння. Колгоспник Григорій Шиян, якому наказують “звільнити територію”, бо затоплять, каже: “не те що територію, сорочку здійму, тільки усміхнись до мене по-людському, хоч раз, щоб я не взагалі, а в очах твоїх відчув добро”. На це старий тесля Беса раб докидає: “Не жди. Не та його душевна номенклатура” (3,52).
У кіноповісті, фактично, вперше в тодішній літературі порушувалося питання, яке стане предметом широких художніх роздумів у кінці 60-х років – про єдність матеріального і духовного, взаємозалежність науково-технічного прогресу і прогресу людини. З боку філософського тут не раз заявляла себе, а то й вибухала, складна діалектика загального й окремого. Будівництво могутньої ГЕС, нового моря – це реальне творення добра, це тепло і світло для людей, це вода в засушливому степу. Але в ім’я цього і Кравчині, і Шияну, і Бесарабу треба зруйнувати хату, в якій виріс і сам, і батько з матір’ю, і діти, треба вирубати садок біля чистої криниці, треба вирвати щось із серця рідне і дороге. Автор записував у нотатнику: “Скільки спогадів іде на дно! Скільки пісень, могил прадідів, городів, луків, рибальських просторів і краси старої природи!” (5,119). “Будую, будь воно прокляте”,- каже Кравчина, ковтаючи смуток “разом І пилом руйнування” – у цьому руйнуванні автор вбачає “оборотний бік натхнення, патетики Каховки” (3,45). А той же Бесараб знов висловлюється дуже характерно: “Не в тім діло, хочеться, не хочеться. Треба хотіти. Якщо це стало вже основним інтересом часу, тут на нехотінні далеко не поїдеш” (3,51).
Проблема діалектичної єдності “вимог часу” і інтересів особистості, окремого і загального, індивідуального і суспільного гостро постає в багатьох образах і епізодах твору. Особливий її варіант представлено образом аморального “діляги” й пристосуванця 50-х років інженера Голика, який збесчестив і зрадив кохану дівчину Катерину, доньку Зарудного, Так, думає він, я вчинив нечесно, підло, але, постривайте: як і раніше, комунізм будується, море наближається, і все це чудово, і я теж у цьому могутньому потоці. “…Що моя аморальність? Ніщо. Крапля в морі… Треба ширше дивитись…” (3,74), “з позицій інтересів держави й виробництва в цілому” (3,76). При загальному посиленні критичного пафосу щодо негативних явищ у нашому житті у літературі другої половини 50-х років ніде про них не було сказано так гостро, альтернативно, як це сказав у “Поемі про море” Сава Зарудний, його слова стосувалися, звичайно, не тільки “зростаючого кадра” – Голика: “Я думаю, чому? Звідки в мене іноді це відчуття невлаштованості? Чому я бідний більш, ніж треба?.. Хто закриває мені радість праці? Хто сіє в мені сумніви часом навіть щодо краси моєї мети?.. Ти! Якщо ми можемо таке вчиняти одне одному – розбестити, оббрехати, принизити,- для чого тоді нам море? Навіщо рубати нам старі ліси, переносити десятки сіл? Навіщо нам нові моря, якщо в душі у нас не хвилі морські, а болотна гниль?” (3,87).
Позитивну “програму”, ідеал автора втілено в цілому ряді “бриластих” і колоритних героїв – цим “Поема про море” не в останню чергу вирізнялася в літературному процесі. Генерал Федорченко – людина мужньої долі й непохитного характеру; голова колгоспу Сава Зарудний, що “весь проріс корінням хліба”; Іван Кравчина, красивий у роботі, бо працює легко й швидко, у любові до величенького гурту своїх дітей, до. дружини Марії; старий тесля Максим Федорченко, Олеся, п’ятдесятирічний Філон Бесараб з “античним чолом” і голосом чистим і проникливим, як “в немолодих людей, яким доводилось більше працювати й думати, ніж говорити” (3,64), і цілий ряд інших.
У кіноповісті постає і образ автора – складний, емоційно та інтелектуальної багатий, де в чому суперечливий, але надзвичайно глибокий і чуйний на людську красу характер. По-музикальному сприйнятливий до навколишнього світу, естетично проникливий, автор “Поеми про море” переповнюється високими почуттями, і спостерігаючи птиць у вечірньому небі, і картини зосередженої людської праці. Думаючи про проблеми й труднощі в житті людини, він нещадно судить і себе; моральний максималізм – ще один з Довженкових громадянських і естетичних “уроків”. Образ автора в “Поемі про море” – явище художньо своєрідне, без його аналізу важко збагнути джерела гармонії змісту й форми в кіноповісті, засади Довженкової естетики (вся творчість О. Довженка,- писав М. Рильський,- “це передусім він сам”).
Активна мистецька настроєність на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національно своєрідних характерів, поєднання високого романтичного злету Думки з проникливим аналізом реальної дійсності, переосмислення поетики народної творчості, вільне застосування гіперболізму, гротеску, символіки – це і багато іншого істотно збагачувало пошуки української прози.
Довженко приніс у наше кіно і літературу дух творчого неспокою. На ньому тріщав “люстриновий піджак кіноформи” (С. Ейзенштейн). Він був переконаний у безмежних можливостях мистецтва, виступав проти догматичного “благополучизму”, інерції, закостенілості, обстоював сміливі художні пошуки.
Його називали поетом і водночас політиком кіно. Його порівнюють з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом.
“Довженко – не однотонна текуча мелодія, він всеохоплюючий, універсальний в найкращому понятті, весь у бурях драматизму, в зіткненнях, у борінні найпотужніших соціальних сил епохи…” ‘
Сам він казав, що свої картини “писав з гарячою любов’ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя”.
Система, використовуючи цю “гарячу любов”, не тільки підносила митця, а й ламала його. Досить згадати історію з його кіноповістю “Україна в огні” та й не тільки з нею. Як один із знаків тої боротьби Довженка за свою духовну свободу залишиться запис в його щоденнику: “Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорному тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту,- невже любов до свого народу є націоналізм? Чи націоналізм в непотуранні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..”.





Олександр Довженко
ревизор гоголь скорочено
Related posts:
- Олександр Довженко – ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Олександр Довженко (1894-1956) Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня 1894 р. в місті Сосниця на Чернігівщині в селянській родині. Навчався в Сосницькій початковій “школі, пізніше – в Глухівському вчительському інституті. У серпні...
- Значення творчості – Олександр Петрович Довженко Олександр Петрович Довженко (1894-1956 pp.) Значення творчості За своє творче життя О. Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд...
- Олександр Довженко – кінорежисер Олександр Довженко – самобутній новатор у кіномистецтві і в літературі – є визначним явищем в історії української літератури. Будучи водночас і режисером, і письменником, він мав серце полум’яного патріота своєї землі. Олександр Довженко робив для...
- “Я був задуманий на більше” (Олександр Довженко) – Олександр Довженко (1894-1956) Підручник Українська література 11 клас Українська література 1940-1950 років Олександр Довженко (1894-1956) Довженко належить до обраних, життя яких у творчості триває й посмертно. Іван Кошелівець Великий письменник, кінорежисер, засновник поетичного кіно, творець жанру кіноповісті, Олександр...
- За гратами країни, де так “вільно дихає людина” ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО За гратами країни, де так “вільно дихає людина” За часів Великої французької революції один із керівників фронди на запитання, що робити з поетами, цинічно відповів: “Ставте їх...
- Довженко Олександр Петрович ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ Довженко Олександр Петрович (1894-1956) Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 р. у селянській родині на Чернігівщині, у мальовничому містечку Сосниця. З сімнадцяти років він – студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у...
- Олександр Довженко (1894-1956) Українська література 6 клас Я І СВІТ Олександр Довженко (1894-1956) Олександр Довженко народився на Чернігівщині Олександра Довженка знають і високо пошановують у цілому світі, бо, як справжній геній, він належить усьому людству. Першим поетом кіно...
- Олександр Довженко “душі людської дивний чарівник” Олександр Довженко! Письменник і кінорежисер, маляр і політик, великий патріот свого народу і син свого часу. Кого не хвилюють його кінофільми “Арсенал” і “Земля”, “Аероград” і “Щорс”, “Повість полум’яних літ” і “Мічурін”, “Зачарована Десна” і...
- КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ – О. ДОВЖЕНКО 11 КЛАС УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 1940-1950 РОКІВ О. ДОВЖЕНКО КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ З ВИБІРКОВИМИ ВІДПОВІДЯМИ До теми “О. Довженко – кінорежисер” 1.Як О. Довженко потрапив у кінематограф? У Харкові О. Довженко співпрацював із кіноорганізацією ВУФКУ. Він написав...
- Великі українці. Олександр Петрович Довженко – Твір-біографічний опис з елементами цитування . Олександр Петрович Довженко народився 10 вересня (29 серпня) 1894 в селі Вьюніщи, передмістя містечка повіту Сосниці, Чернігівської губернії. У 1914 закінчив Глухівський вчительський інститут. У кіно працював з 1925 року. У той час зближувався...
- ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО. ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА (Уривки) Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Олександра Довженка, з уривками з його кіноповісті “Зачарована Десна”; вчити визначати стан дійових осіб твору, відповідно до цього інтонувати діалог; розвивати зв’язне мовлення учнів, уміння передавати голосом...
- Вічні цінності в кіноповісті “Зачарована Десна” – IІ варіант ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Вічні цінності в кіноповісті “Зачарована Десна” ІІ варіант Творчість Олександра Довженка – явище особливе, багатогранне, масштабне. Він належав до геніальних творців, які сповна ввічнили свою добу і...
- Олександр Довженко про причини й перебіг другої світової війни (“Щоденник”) Олександр Довженко – письменник-боєць, патріот. І коли “землю його обплели траншеї, він її біль в своїм серці ніс” (Л. Забашта) і вирішив, що “буде там, де воює народ проти жахливого смертельного ворога”. Будучи воїном, він...
- Вічні цінності в кіноповісті “Зачарована Десна” – I варіант ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Вічні цінності в кіноповісті “Зачарована Десна” І варіант Творчість Олександра Довженка – кінорежисера і письменника – має широке світове визнання. Народжений прекрасною землею, обдарований багатогранними здібностями і...
- Щоденник – Олександр Петрович Довженко Олександр Петрович Довженко (1894-1956 pp.) “Щоденник” “Щоденник” О. П. Довженка – важливий документ доби. Він являє собою окремі записи, розташовані в хронологічному порядку. їх поєднання становлять один із різновидів мемуарної літератури, тобто теж є літературним...
- Олександр Довженко про причини і перебіг Другої світової війни (“Щоденник”) Олександр Довженко – письменник-боєць, патріот. І коли “землю його обплели траншеї, він її біль в своїм серці ніс” (Л. Забашта) і вирішив, що “…буде там, де воює народ проти жахливого смертельного ворога”. Будучи воїном, він...
- Життєвий і творчий шлях – Олександр Петрович Довженко Олександр Петрович Довженко (1894-1956 pp.) Життєвий і творчий шлях “Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм”, – так говорив про себе Олександр Петрович Довженко, помиляючись по суті, можливо, вперше в житті. Історія розсудила...
- Правдиве зображення трагічних подій Другої світової війни в оповіданні “Воля до життя” – ІІ варіант – ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО II варіант В оповіданні Олександра Довженка розповідається про молодого розвідника Івана Кармалюка. Він був поранений, а лікар-хірург Микола Дудко намагався врятувати його, як і тисячі інших. Так, саме тисячі. Автор з великою виразністю показує один...
- ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО – ЛІТЕРАТУРА XX ст 11 клас ЛІТЕРАТУРА XX ст. ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО (1894 -1956) Народився в м. Сосниці, що на Чернігівщині, у родині хлібороба, помер у м. Москві (Російська Федерація). Письменник, кінорежисер, один з основоположників національного кінематографа. Засновник жанру “кіноповість”...
- Поема людяності та краси (за кіноповістю “Зачарована Десна”) ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Поема людяності та краси (за кіноповістю “Зачарована Десна”) Ви знаєте, що вже не побачити тих повеней на Десні, про які згадує Довженко? Русло річки змінили, вода її...
- ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО. ПУСТІТЬ КОЛЯДУВАТЬ Мета: продовжити ознайомлення учнів із життєвим і творчим шляхом Олександра Довженка; вдосконалювати навички свідомого виразного читання; формувати уявлення про характерні ознаки зимових свят; збагачувати словниковий запас школярів; вчити відчувати образність художнього слова; розвивати зв’язне мовлення...
- Олександр Довженко: трагізм творчої долі “Я народився і жив для добра і любові”, – так про себе говорив цей унікальний феномен доби, бо жив і творив Олександр Довженко для людей. Всі його твори пройняті любов’ю до України, значить – передусім...
- О. Довженко – кіномитець Олександр Петрович Довженко знаний в усьому світі перш за все як видатний кінематографіст. Він мав багато талантів: чудово писав, гарно малював, захоплювався театром. Митець мислив широкими, масштабними категоріями, і реалізація всіх його задумів була можлива...
- Уславлення у творчості О. Довженка героїзму українського народу під час Великої Вітчизняної війни ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Уславлення у творчості О. Довженка героїзму українського народу під час Великої Вітчизняної війни Трагічною несподіванкою став для України напад нацистської Німеччини в 1941 році. Не шукав наш...
- Засудження війни у кіноповісті “Україна в огні” ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Засудження війни у кіноповісті “Україна в огні” Війна… Це страшне для кожного з нас слово, адже воно означає кінець безхмарному небу, кінець рідній природі – кінець усьому....
- Правдиве зображення трагічних подій Другої світової війни в оповіданні “Воля до життя” – І варіант – ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО І варіант Під час другої світової війни О. Довженко був на фронті. Письменник бачив страждання нашого народу, а також був свідком його надзвичайного героїзму. Свої спостереження, які пізніше стали основою його творів, він занотовував у...
- Олександр Довженко. Розповідь про письменника. “Воля до життя”. Правдиве зображення трагічних подій Другої світової війни УРОК 52 Бесіда з позакласного читання Тема. Олександр Довженко. Розповідь про письменника. “Воля до життя”. Правдиве зображення трагічних подій Другої світової війни. Мета. Ознайомити учнів з життєвим і творчим шляхом письменника, опрацювати зміст оповідання, визначити...
- ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА – ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015 У КРАЇНІ ДИТИНСТВА ЖАНРИ ПРОЗИ Повість ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Олександр Довженко (1894-1956) народився на Чернігівщині в сім’ї хлібороба. Маленький Сашко змалечку любив рідну землю. Батько...
- Філософське осмислення краси людини і краси природи у творі “Зачарована Десна” – ІІІ варіант ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Філософське осмислення краси людини і краси природи у творі “Зачарована Десна” ІІІ варіант У кожної людини є місце, яке вона пам’ятає усе життя. Було таке місце і...
- Чарівне царство природи у творі “Зачарована Десна” ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО 11 клас ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО Чарівне царство природи у творі “Зачарована Десна” Можна багато чого любити на світі, можна багато чому вклонятися і багато чим пишатися. Але так любити, так вклонятися і...