Оцінки творчості Чехова його сучасниками

Шлях Чехова до світового визнання, до справжнього розуміння його величі, художнього новаторства, своєрідності стилю, глибини психологізму, гуманістичної наснаги його творів був непростим. Сучасники і співвітчизники спочатку вважали його гумористом, одним з популярних в 70 – 80-х роках численних авторів веселих оповіданнячок, анекдотичних сценок, замальовок з типовими кумедними постатями російських обивателів, яких легко впізнати, посміятись над ними й забути. Попервах так воно і було. Гуморист-початківець вигадав собі багато псевдонімів

– смішних, дивних, химерних.

Та найчастіше він підписував свої гуморески “Антоша Чехонте”. І тривалий час маска веселуна Антоші Чехонте здавалася багатьом його єдиним й істинним обличчям. У цьому початок творчого шляху російського прозаїка нагадував перші кроки в літературі великого американця Марка Твена, якого читачі теж вважали кимось на зразок національного жарті-вника-блазня. В обох випадках лише поступово з-за маски з широкою усмішкою стало прозирати справжнє обличчя – вдумливе, співчутливе, мудре, сумне.

Багатьох серйозний Чехов розчаровував. Його почали називати описувачем життєвої нудоти,

сірих буднів і сірих, нецікавих людей. Демократична й ліберальна критика дорікали йому, що він надто похмуро й відсторонено, байдуже дивиться на світ, не дарує своїми творами читачеві віри і надії, не створює постатей, сповнених енергії, активних, сильних, бойовитих.

Його навіть називали песимістом і мізантропом.

І що здається тепер вельми дивним, порівнюючи Чехова з іншими літераторами, його сучасниками, вважали цих давно вже забутих, а колись модних авторів значнішими, цікавішими, ніж творець “Нудної історії” або “Мого життя” чи “Архієрея” . Така короткозорість критики – факт в історії літератури непоодинокий, відомо ж бо, що “лице до лиця впритул не роздивитися, велике бачиться лише на відстані”. Хто тепер перечитує Миколу Потапенка, ефектного, популярного російського прозаїка, однолітка Чехова, або його старшого сучасника – напрочуд плідного автора “суспільних” романів Петра Боборикіиа, чи не менш активних у красному письменстві й драматургії братів Володимира і Василя Немировичів-Данченків?!

Час всіх розставив на заслужені ними місця. І хоча Володимир Іванович Немирович-Данченко, соратник Костянтина Станіславського у створенні і керівництві уславленим Художнім театром, написав у кілька разів більше п’єс, ніж той, чиє ім’я тепер носить цей театр, на десятках сцен світу грають п’єси автора “Вишневого саду”, а не Володимира Івановича. У нього, як і у Чехова, був твір із схожою назвою – роман “В степу” , у Чехова -“Степ” ; та читацький загал знає лише цю, поетичну, ніжну, сповнену степових ароматів чеховську повість, де світ природи і людей постає побачений чистими наївними очима дитини у всій своїй красі та складності.

Однак найчутливіші, наділені тонким смаком та емоційністю сучасники Чехова, найавторитетніші письменники і критики вже з середини 80-х відчули незвичність і силу художнього таланту ще зовсім молодого прозаїка. Відомий літератор старшого покоління Дмитро Григорович, якого Антон Павлович дуже шанував, написав йому листа з такими словами: “

…у Вас справжній талант, – талант, який висуває Вас далеко з кола літераторів нового покоління… Ви, я переконаний, покликані до того, щоб написати кілька чудових, істинно художніх творів. Ви вчините великий моральний гріх, якщо не виправдаєте цих очікувань” .

Володимир Короленко захоплювався психологізмом таких чеховських творів, як “Смерть чиновника”, спостереженнями надлюдською вдачею і поезією повісті “Степ”. Максим Горький вважав “Дочку Альб-іона” зовсім не смішним, а морально значним і глибоким твором. Лев Миколайович Толстой говорив: “Зловмисник” – чудове оповідання… Я його читав, мабуть, сто разів”.

Він же висловлював захоплення такими творами, як “Туга” або “Ванька”, називав їх кращими у Чехова. Саме Толстой, найвидатніший письменник Росії, відчув оригінальність, новаторство манери Чехова, якого, як він вважав, “навіть порівнювати не можна з колишніми письменниками – з Тургенєвим, Достоєвським або зі мною… манера якась незвична, як у імпресіоністів. Бачиш, людина без будь-якого зусилля накидає якісь яскраві барви, які йому зустрічаються, і жодного відношення, як здається, нема між всіма

Цими яскравими плямами, але загалом враження чудове”. Формальне оновлення російської прози в творах автора “Степу” помічали численні знавці, а багатьох при цьому хвилювала до глибини душі й проста правда людських почуттів у таких оповіданнях, як, скажімо, “Туга”, і вони намагалися зрозуміти таємницю впливу прози Чехова на читача. Досить відома авторка-сучасниця Чехова Лідія Авілова згадувала своє враження від короткого твору “Туга”:

“Як-я плакала над Йоною, який ділився своїм горем із власною шкапою, бо більше ніхто не бажав його слухати. А у нього помер син. Лише один син у нього був і – помер. І нікому це не було цікаво. Чому ж тепер, коли Чехов це написав, всім стало цікаво, і всі читали, і багато хто плакав?”

По-жіночому чутлива письменниця відзначила одну дуже важливу особливість чеховського таланту – без сентиментальності, сльозливості й пафосу, дуже просто, у спокійній, тихій манері розповісти про людську долю, людську самотність, людські почуття й страждання так, що у читача стискається серце і на очі справді навертаються сльози, й навіть у чоловіків перехоплює дихання. Це можна було б назвати особливим письменницьким вмінням – за окремим звичним фактом побачити загальнолюдське, в індивідуальному щоденному житті з його радощами, тривогами, горем розкрити вічне, екзистенційні глибини, тобто сутнісні, життєві проблеми людської особистості, які стають зрозумілі кожному, промовляють до кожного, наділеного розумом і серцем. Мала проза письменника має чудову властивість виходити за межі кількох сторінок окремого випадку, сценки, монологу, епізоду, безмежно розширюючи закладений в них гуманістичний зміст.

Про це дуже точно писав знаменитий художник Ілля Рєпін у своєму листі до Антона Павловича з приводу оповідання “Палата № 6”: “Яка страшна сила вражень підіймається з цієї речі! Навіть просто незрозуміло, як з такого простого, невигадливого, зовсім навіть бідного за змістом оповідання виростає наприкінці така невідпорна, глибока і колосальна ідея людства!!”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Оцінки творчості Чехова його сучасниками


сторінками історії україни 4 клас
Оцінки творчості Чехова його сучасниками