Образи ватажків гайдамацького руху в поемі Т. Шевченка “Гайдамаки”

Гортати криваві сторінки історії, судити про те, чому сам не був очевидцем, – справа гірка і не проста. Але могутній поетичний талант Тараса Шевченка сягав у минуле та охоплював все, що так чи інакше торкалося долі України. Тому й події часів гайдамаччини, зокрема легендарне повстання, відоме під назвою Коліївщина, не могли залишитися поза увагою поета. Так зародився знаменитий твір “Гайдамаки”. Шевченко – не історик за фахом, тому не фіксував з науковою точністю історичні дати та події. Як митець він висловив свій погляд на історію

України, і цей погляд є неповторною картиною історичного світорозуміння. Він пропустив через власне серце і розум давні й тривожні для України події, дав у віршованих рядках яскраві картини історичної долі своєї землі. Бачення молодим Шевченком тих трагічних днів – це світовідчуття поета-романтика. Тому образи ватажків повстання Гонти і Залізняка – романтизовані й гіперболізовані постаті, а не реальні учасники подій. Але навіть вимисел у розділі “Гонта в Умані” про вбивство Гонтою своїх дітей відіграє важливу роль. Цей випадок завершує картину величезного народного болю, який відчувається в кожному рядку
поеми. Ріки крові, про які весь час пише поет, – це ще й данина народному баченню тих подій. Із Максимом Залізняком ми зустрічаємося вперше, слухаючи пісню кобзаря, де його образ опоетизований народною традицією. Ця пісня визнає заслуги безстрашного ватажка в боротьбі з “ляхами”, ставить його в один ряд з гетьманами та народними героями: Літа орел, літа сизий Попід небесами; Гуля Максим, гуля батько Степами-лісами. Героїчне минуле було для Шевченка образом вчорашнього дня, такого яскравого на фоні сьогодення. Поет співає реквієм тим життям, котрі покладені на вівтар свободи, він оспівує не різню, а волю до перемоги доведених до відчаю людей… Виходячи з історичного вступу “Інтродукція”, ми розуміємо це старозавітне “око за око, зуб за зуб”, бо конфедерати все руйнували, “мордували, церквами топили…”. Тож не дивно, що переповнилась чаша народного терпіння і освячені ножі загуляли по Україні. Гайдамацький рух стає всенародним. Головного героя поеми Ярему вводить у товариство сам Залізняк, і Ярема стає його соратником. Образ Залізняка, створений Шевченком, – це уособлення ненависті, яка б’є через край. Вінчає це масове божевілля вже згадувана сцена вбивства Гонтою своїх дітей. Уманський сотник був одружений з католичкою, і діти його – також католики. Ксьондз-єзуїт приводить його дітей, щоб апелювати до почуттів Гонги. Але ідея боротьби пожирає батьківський інстинкт. Він зрікається їх заради того, щоб гайдамацькі маси не відступилися від нього, свого ватажка, і фанатично вірили у святість цієї великої різанини, цієї помсти. За сліпою ненавистю пробивається батьківський біль, коли під час бенкету Гонта йде ховати дітей, прикрити землею козацьке тіло: Тяжко мені жить! Тяжко мені плакать! Праведнії зорі! Сховайтесь за хмару: я вас не займав. Я дітей зарізав!.. Горе мені, горе! Чогось більш неприродного і нелюдського, чогось трагічнішого і неймовірнішого від цього моторошного вчинку не можна собі уявити. Гуманізм в “Гайдамаках” не присутній у стосунках між людьми, навіть між соратниками. Коли Ярема хоче визволити Оксану і просить напасти на конфедератів пізніше, Гонта відповідає: “Найдеш іншу”. Образи ватажків повстання піднесені та величні, вони є носіями всенародного почуття. Але Шевченко дає зрозуміти, що Коліївщина – не так вина гайдамаків, як їхня трагедія. Вічна трагедія народу, доведеного до розпачу і до люті безконечними утисками і знущаннями.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Образи ватажків гайдамацького руху в поемі Т. Шевченка “Гайдамаки”


твір місто діалог
Образи ватажків гайдамацького руху в поемі Т. Шевченка “Гайдамаки”