Образи та ідеї громадського звучання повісті “Ніоба”

Вимога сповнювати твір романтичним настроєм зумовлювалася в письменниці її поглядами на визволення людини, яке відбуватиметься через виховання, самовдосконалення, облагородження кожної індивідуальності. Тому-то письменниця й приділяла таку велику увагу змалюванню образу цільної, духовно розвиненої людини – особистості, що впливала б на оточення “своїм великим примірним характером”. А такої особистості не можна творити без романтичного елементу, благородного романтичного пафосу.

Вимога поєднання романтики з реалізмом у цей

час стояла на черзі дня перед багатьма письменниками як у російській, так і в українській літературах . її ставило перед літературою саме життя.

На початку XX століття, як і раніше, письменницю турбували важливі питання суспільного життя, розвитку української літератури, збагачення її новими темами, образами та ідеями громадського звучання. Свідченням цього є такі твори, як “За готар”, “Балаканка про руську жінку”, “Думи старика”, повість “Ніоба” та інші.

У нарисі “За готар” , написаному на матеріалі живого життя, виявляються кращі риси творчого методу письменниці, що були характерні

для оповідань і повістей попереднього десятиліття. Тї голос, сповнений співчуття до знедолених людей і ненависті до всього потворного, аморального, звучить, як і раніше, схвильовано, пристрасно. Нарис витриманий у суворих, реалістичних тонах і написаний у традиційній формі об’єктивної авторської розповіді, характерної для письменників-реалістів XІX століття.

Зовнішня дія зосереджена в творі навколо такого факту: галицький селянин, який шукав заробітків на Буковині, захворів у дорозі і, виснажений, звалився на межі двох сусідніх сіл. Сільський священик наказав затягнути його на толоку сусіднього села.

“- За готар,- прошептав зимним, хитрістю переповненим голосом.- Затягніть його За готар… Сусіднє село нехай собі з ним голову б’є…” .

Описаний у нарисі вчинок попа справді мав місце в с. Димці. Письменниця знала цього священика, але особисте знайомство не завадило їй викрити його негідні вчинки, а відтак і стати на захист високих принципів гуманізму. Твір побудований на розгортанні контрастних образів.

Предметом викриття, як у Франкових оповіданнях “Навернений грішник”, “Патріотичні пориви”, стають властиві духовенству цинізм, бездушність і жорстокість.

Образ попа розкривається поступово. Ось “старенький панотець” повільним, утомленим кроком “із натугою пря-, мував сільською дорогою під ліс”, де лежав хворий чужинець. Здавалося б, що душпастир громади робить це з любові до ближнього, яку він, напевне, ще вчора проповідував з церковного амвона. Та подібні ілюзії скоро розвіються.

Письменниця далі неодноразово підкреслює, що панотець “мусив” іти, а згодом прямо каже, що “старенький панотець” “не любив даром трудитися”, з усього хотів мати “хосен”.

Вказавши на провідну рису в характері попа, далі письменниця утримується від прямої авторської характеристики, а дає можливість самому душпастиреві висловитись, проявити себе у вчинках. Такий засіб зображення давав змогу О. Кобилянській об’єктивніше виразити сутність образу. У своїх парафіян душпастир бачить тільки погане і ставиться до них з неприхованим презирством.

Цим він особливо близький до франківського отця Іллії , хоч і розкривається в інших ситуаціях.

Смішним і жалюгідним виглядає піп, коли він “пояснює” селянам, що випадання снігу, стужа є карою божою за гріхи людей. Співбесідники-селяни по-своєму оцінюють природні явища , але бояться суперечити попові, бо знають його недобру вдачу.

Попові, та й тим селянам, що піддалися його впливові і залишили напризволяще заробітчанина, протиставляється знедолена жінка Магдалена. Про неї довідуємось із розмови селян ще до того, як героїня показана в дії. Сирота з дитинства, “далі наймичка”, потім страдниця-матір – таке життя Магдалени. “Колись її чорне, як шовк, волосся лиснілося на молодих плечах і грудях; смагляве лагідне лице віддавало молодістю, а очі – чудові, прекрасні ті чорні зорі – горіли огнем сили й надії.

Тепер також горіли, але огнем невгасаючого жалю” . У цьому портреті зовнішні прикмети даються в тісному зв’язку зі змінами в духовному стані героїні, що зумовлені гірким життям, висловлюється жаль за нездійсненими надіями, розвіяним сподіванням на щастя. І справді, одне за другим на голову Магдалени спадало горе. Уже тринадцятеро своїх дітей поховала ця жінка, тринадцять разів зазнавала невимовного материнського горя. Та й зараз лежить у хаті паралізований чоловік, хворіє на сухоти донька. Від тяжкої праці на інших і сама Магдалена стала майже калікою.

Але все це не могло відібрати в селянки її високого благородства. Наголошуючи на трагічній долі Магдалени-матері, О. Коби-лянська тим самим яскравіше відтіняє духовну красу своєї героїні, її моральну силу, чуйність і любов до людей. Ці риси проявляються в одному, але дуже показовому вчинкові селянки.

Після того як піп наказав відтягнути чужинця за готар, Магдалена побачила його випадково, і в ній “думки заграли роєм”, а відтак заволоділо нею “одне почуття, що напливало могучою хвилею на її душу і наказувало лиш одне: до хати забрати нещасного. Якнайскоріше до хати. Про дальше вона не думала…” . Незважаючи на власне горе, селянка-трудівниця доглядає чужинця, як рідного, а коли він помер, продає останній килимок і платить попові за похорон. Тепер “в її хаті, мов улію, порожньо стало” .

Так через показ ставлення до знедоленого заробітчанина двох людей різного соціального стану письменниця викриває хижацьку мораль “душпастирів громади” і стверджує високе благородство простої жінки-трудівниці, її любов до людей.

Питання виховання народу, ролі інтелігенції в цьому на початку XX століття особливо турбує письменницю. Саме тепер не без впливу моральної доктрини Л. Толстого, “но-вожитньої філософії”, а також досягнень психологічної науки, що прагне “відкрити закони душі”, складається в О. Ко-билянської більш-менш цільна теорія самовдосконалення й культурного розвитку. Суть її полягала, за письменницею, у постійному та всебічному духовному самовихованні кожної людини. Мета цього – “різьблення героїчних характерів на широку шкалу”, щоб вони могли стати “моделями”, гідними наслідування, щоб український народ вийшов на широку дорогу світової історії і культури. У листі до Хр.

Алчевської О. Кобилян-ська пише: “Ми виступили вже на арену європейського життя, і від нас самих залежить се, чи виберемо собі місце на ній тривале і на будуче. Я думаю і маю то глибоке переконання, що наколи кожна одиниця буде щиро над собою працювати і різьбити себе, то ми яко маса ніколи не згинемо, не зійдемо з тої арени” ‘.

Основу, на якій формуватимуться безкорисливі благородні й героїчні характери, повинні складати: наука, “ново-житня філософія”, мистецтво і любов до людини. Такі суспільно-етичні погляди письменниці знайшли своє вираження в “Балаканці про руську жінку”, “Думах старика”, в оповіданні “Ідеї”, повісті “Ніоба”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Образи та ідеї громадського звучання повісті “Ніоба”


речення з антонімами
Образи та ідеї громадського звучання повісті “Ніоба”